Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Dec. 17, 2017

До 100-річчя від дня народження Петра Дужого

Автор:

|

Червень 09, 2016

|

Рубрика:

До 100-річчя від дня народження Петра Дужого

Петро Дужий

Петро Дужий (літературні псевдоніми — Арсен Панасенко, Опанас Скелястий та інші) народився 7 червня 1916 року в селі Карові Рава-Руського повіту (тепер Сокальського району) Львівської області. До Другої світової війни там жило близько 780 мешканців. Родина Дужих була надзвичайно унікальна. Подружжя мало одинадцятьох дітей. На жаль, не всі вони пережили злидні Першої світової війни, Залишилося тільки чотири доньки і три сини. Всі хлопці стали українськими діячами в Галичині. А 1932-го багатодітна сім’я зазнала найболючішої втрати — відійшов у вічність батько Атанасій. Після вибриків санаційної польської влади на Західну України прийшли червоні орди, які матір Параскевію з родиною 1940 року запроторили аж до Казахстану, де від надмірної праці, голоду і холоду 1943-го вона померла.
Серед дітей Дужих Петро був надзвичайно здібною й обдарованою дитиною. Маючи заледве чотири роки він декламував у сільській читальні «Заповіт», «Розриту могилу», «До Основ’яненка» Шевченка і своїм дитячим виступом дивував і захоплював присутніх. А 1922 року шестилітнім хлопцем Петро пішов у школу і 1928-го успішно її закінчив екстерном. Вдома підготував дві класи гімназійної науки, без труднощів здав іспити і був прийнятий 1930 року відразу до третього класу Рава-Руської ґімназії. 1932-го вступив у ряди Юнацтва ОУН, а через два роки став членом Організації українських націоналістів (ОУН).
З того часу наш ювілянт усе своє зріле життя пов’язав із національно-визвольною боротьбою українського народу. Неодноразово йому довелося бути в’язнем польських, нацистських і комуністичних катівень. Двічі був засуджений до страти (гітлерівцями 1943-го і большевиками 1947-го).
Літературно-творчою працею Петро зайнявся ще в гімназійні роки. 1936-го і в наступні роки публікував в українських календарях і журналах статті та розвідки, присвячені популяризації наукових знань і складав вірші. 1937-го вийшла друком його обрядова театральна картина у двох відслонах «Обжинки» та ряд інших цінних його праць. Восени 1939 року Дужого за українську патріотичну діяльність заарештувала на Равщині польська поліція. Але, на щастя, його не встигли доставити до концтабору «Береза Картузька», бо німці вже бомбили Польщу.
Незабаром частину Західної України захопила Червона армія. Тоді Петро разом із своїм старшим братом Миколою переходять в окуповану німцями територію Закерзоння і тут працюють у мережі ОУН. У цей час московські окупанти вивозять цілу родину Дужих у Казахстан. Тоді Петро подається на Холмщину. Там учителює в Українській холмській ґімназії та виконує обов’язки шкільного інспектора.
Як активний член ОУН він пройшов військовий вишкіл, і сам проводив ідеологічні та культурно-освітні виклади. Коли 1940-го загострилося питання розколу в ОУН, Петро Дужий став на бік Степана Бандери. Таку ж позицію відстоював і його брат Микола. Брат Іван був заарештований і загинув в тюрмі «Бригідки» у Львові. 1941 року Петро увійшов у список 700 активних членів ОУН, котрі мали виконувати найвідповідальніші завдання. Провід ОУН призначив його до Похідної групи «Північ». Але провідник Дмитро Мирон («Орлик») покликав Дужого до своєї групи, яка мала підготувати та проголосити Акт відновлення державності у Києві, так, як у Львові 30 червня 1941 року. Та, на жаль, 31 серпня 1941-го його підступно заарештували у Василькові під Києвом німецька поліція і перевезла до Львова у тюрму на Лонцького. Восени ОУН надали відповідних свідків, котрі підтвердили невинність Дужого й йому вдалося вийти на волю.
На волі Петро відразу ж перейшов у підпілля під псевдонімом В’ячеслав Романовський. З того часу він працював у Головній організаційній реферантурі ОУН. У травні 1942 року Провід ОУН призначив Дужого на посаду заступника й організаційного референта Крайового проводу ОУН на півдні України у Дніпропетровськ. А з осені, після вбивства Дмитра Мирона та загадкового зникнення Пантелеймона Сака («Могили»), південний Провід ОУН поширив свої межі на північ і з цією групою стисло співпрацював Дужий.
1942-го він видав наукову працю «Роки революції та державного будівництва, 1917-1923». Влітку 1943 року Організація відправляє Петра у Холодноярщину, де почали організувати перші відділи УПА. Але в містечку Олександрівка Кіровоградської області його заарештовує Гестапо.
Після 14 днів ув’язнення і важких тортур Петра засудили до розстрілу. Під час перевезенням потягом йому вдається втекти. Під час втечі був важко поранений, але зумів дістатися Умані, де була добре розвинута резидентура ОУН. Після короткого лікування переїхав на Волинь. Там стає учасником Першої конференції поневолених народів на Рівненщині, неподалік Дубно, де зустрічається з Романом Шухевичем, котрий від травня 1943 року після Миколи Лебедя очолив ОУН на Рідних землях. 1944-го Петра Дужого прийняли до складу Головного проводу ОУН на посаду референта пропаганди, співредактора і редактора видань ОУН та УПА.
4 червня 1945 року сталося чергова трагічна подія в житті нашого ювілянта. Внаслідок зради агент НКВД виявив криївку, в якій перебували восьмеро повстанців, у т. ч. й Петро Дужий. Чи не вперше каральні органи застосували паралітичний газ, через що Петро знепритомнів і в такому стані потрапив у руки лютих окупантів. Важко передати на папері всі види мук, які йому довелося пережити в руках катів. 22 березня 1947 року в спецтюрмі м. Києва Петра Дужого засудили до розстрілу. 65 днів і ночей незламний борець чекав на виконання вироку.
На щастя, 26 травня 1947-го вийшов указ, який скасовував смертну кару. Вирок замінили на 25 років позбавлення волі. Понад 15 років Петра Дужого тримали в далеких концтаборах Колими, Сибіру, Мордовії. В ув’язненні він виконував важку працю і писав вірші, значна частина яких увійшла до збірки «Розкуте слово», виданої у Мельбурні (Австралія) 1980-го. Петро Дужий є автором нарисів, спогадів, оповідань, статей на політичні теми. З-під його пера вийшла друком праця «За яку Україну боровся Степан Бандера?». Також він — автор досліджень «Повстанська армія, 1943-1949», «Генерал Тарас Чупринка», «Роман Шухевич — політик, воїн, громадянин», «Слово ОУН до українського народу». Він підготував і видав співник і редагував «Вісті української інформаційної служби». Цінними виданнями є «Новорічний подарунок» (1994), «Біль і гнів» (1999), двотомник публіцистичних творів «Українська справа вчора і сьогодні» у двох томах і ряд інших цінних публікацій.
Відбувши своє ув’язнення, в результаті амністії Петро Дужий восени 1960 року вийшов на волю, йому дозволили жити в Закарпатті. За ним був налагоджений безустанний нагляд із боку спецслужб. На «Срібній землі» патріот познайомився з Марією Макогін, котра, як і він, повернулася з ув’язнення й їй вдалося відновити своє спадкове право на батьківський будинок у Львові. З нею Петро одружився й оселився в цій оселі раз із своїми дітьми. Але важкі тюремні переживання та пильний нагляд спецслужб значно підірвали здоров’я Петра. Крізь сльози він тішився, що Україна відновила свою державність, але працювати для неї вже забракло сил.
Він занедужав раптово і важка хвороба 24 жовтня 1997 року зламала життя цього легендарного українського вченого і великого патріота України. Тільки завдяки вірній дружині Марії побачили світ залишені ним деякі неопубліковані твори, які ввійдуть до золотого фонду національно-визвольної боротьби українського народу ХХ ст. Нехай жива і невмируща пам’ять вічно живе в наших серцях про таких визначних людей, котрі «зродились великої години» і з неперевершеною людською гідністю захищали те, що найцінніше в житті нації — Волю, Суверенітет і Незалежність.

Ярослав Стех

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...