Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 19, 2018

До 100-річчя від дня народження Марти Кравців-Барабаш

Автор:

|

Грудень 14, 2017

|

Рубрика:

До 100-річчя від дня народження Марти Кравців-Барабаш

Музичне мистецтво відзначається багатою історією та визначними постатями, які своєю подвижницькою працею підіймали і підіймають культурно-освітній рівень своїх земляків. Хочу згадати про Марту Кравців-Барабаш, талановиту піаністку, композиторку, педагога, видавця музичних творів, громадську діячку та засновницю Українських музичних організацій, а також фестивалів Торонто, котрій виповнилося б 100 років.
Вона народилася 13 грудня 1917 року в Стрию на Львівщині, в українській національно свідомій родині. Її батько був інженер-землемір Михайло Кравців і Меланія, письменниця та громадська діячка, котрі виховували доньок Марту та Дарію.
Марта була молодшою сестрою Дарії-Тетяни Ємець, котра закінчила балетну школу Р. Сорель у Варшаві (1939) й Університет в Інсбруці (1948). У 1941-1944 рр. працювала хореографом в Українському театрі м. Дрогобичі. З наближенням фронту 1944-го еміґрувала до Австрії, а 1949-го отримала згоду на виїзд до Канади й оселилася у Вінніпезі. Звідси переїхала до Торонто, де закінчила лабораторні курси в університеті і стала працювати у Торонтському шпиталі.
Марта ж з дитячих років виявляла велике зацікавлення виключно до музики. Закінчила навчання гри на фортепіано у Стрийській філії Вищого музичного інституту. Вступні іспити до інституту здавала в Народному домі в присутності викладачів зі Львова: В. Барвінського, С. Людкевича й інших. Марта була окрасою кожного концерту, в якому брала участь. Своєму талантові завдячувала О. Окуневській, про котру писала в своїх спогадах «Вклад Стрийщини в розвиток української музики»
1933 року сім’я Кравцівих переїхала до Львова, де Марта продовжила навчання в інституті ім. Лисенка. Гри на фортепіано її вчила грати Галя Левицька. Тоді це була одна з найкращих піаністок Галичини. Після закінчення інституту у Львові Марта студіювала в у Музичній академії у Відні, яку закінчила 1938 року. Навчання продовжила у Вищій музичній школі в Берліні (1939-1942). Але воєнні події Другої світової війни обірвали її навчання і Марта виїхала до Інсбруку (Австрія), де довершувала свої студії і професійне стажування в проф. Королькова, учня Левка Ревуцького.
В Інсбруці вона познайомилася Мироном Барабашем і 1946-го вийшла за нього в заміж. Але молоде подружжя було змушене зголосилося до таборів переміщених, і щойно через три роки вони отримали згоду на дальшу еміграцію. Відтак 1949 року Барабаші переїхали до Канади й оселилися у Вінніпезі. На новому місці Марта працювала при управі об’єднання жінок Ліґи визволення України. Але незабаром сім’я перебралася до Торонто.
Тут Марта отримала посаду професора Музичного інституту ім. Лисенка, директором якого був відомий скрипаль, дириґент і педагог Іван Ковалів. Мирон Барабаш став одним зі заступників директора в українському підприємстві UBA, в якому пропрацював до виходу на пенсію.
Саме в Торонто Марта професійно заблистіла на всю Канаду в музичному житті. Крім Музичного інституту, діяла в Народному драматичному театрі Г. Манька-Ярошевича, працювала в театрі «Заграва» та в студії народного танцю О. Ґердан-Заклинської, балетній школі Анни Заварихин, мистецькому товаристві «Козуб». Із 1968-го Марта очолювала музичну Асоціацію діячів української культури. 1970 року організувала й очолила щорічні Українські музичні фестивалі у Торонто, заснувала український музичний архів. Концерти Барабаш відбувалися систематично не лише в Торонто.
Усе це сприяло приїзду до Торонто Лева Туркевича, котрий узявся керувати хорами «Прометей» і «Сурма», а також організував симфонічний оркестр, за участю якого в місті відбувалися величні святкові імпрези, ставилися опери.
Велетенську виховну роль Марта проводила в українських суботніх школах Торонто, де вона давала знамениті лекції для шкільної молоді. Автор цієї статті мав змогу познайомитися з нею в школі ім. Юрія Липи в Торонто, де музикант неодноразова давала свої музично-словні лекції. Пригадую, як п. Марта вміла звеличувати значення музики в житті людини. Любила повторювати, що музика — це універсальна мова, яка має властивості доходити до глибин людського почуття. Як же часто вона пояснювала, що звичайною мовою важко передати глибинну думку, а за допомогою музики, пісні та мистецтва загалом, можна доходити до глибин людського почуття, а через почуття удосконалювати людей і спрямовувати їх до джерел краси та добра.
В Торонто, серед української діаспори це була одна з найяскравіших постатей, котра стала найдосконалішим провісником у культурно-освітній праці. Музикант заповнювала, популяризувала і збагачувала духовно не лише життя українців, але й була амбасадором високого діапазону української культури в Канаді.
Марта Кравців-Барабаш — доктор музикознавства, феноменальний організатор культурно-освітніх імпрез. Жінка з привабливим, шляхетним, ніжнім зовнішнім виглядом. Але передусім це — винятковий трудар, котра зробила надзвичайно багато корисних справ, які стали знаковими для культурного процесу в Торонто. Не було в Торонто жодної поважної імпрези без мистецької участі цієї славної піаністки. Вона завжди виступала і віддавала у своїх виступах жагу мистецтва, водночас була організатором, музично-громадським діячем і не мала собі рівних. Можна без перебільшення сказати, що Марта своєю працею здобула справжнє визнання в загально-канадському просторі. Вона поринула в музичний вир повністю.
Виступала з концертами як віртуоз, а ще частіше — як акомпаніатор при визначних співаках. Їй пощастило супроводжувати своєю грою спів визначних оперних співаків М. Голинського, В. Тисяка, І. Туркевич, Й. Гошуляка, С. Федчук, І. Мигаль, М. Латишка, Р. Садової й інших. Коли ж у неї залишалося ще трохи вільного від роботи часу, займалася громадським життям міста. Засновувала організації, які сприяли б розвитку музичної освіти. 1972-го побачили світ упорядковані нею два альбоми з назвою «Твори українських композиторів для фортепіано». Через рік було видано «Співаночки для дітей», а згодом «Колядки та щедрівки для фортепіано», «Українські народні пісні», «Церковні наспіви», «Українська церковна музика», «Пісні для дітей дошкільного віку» та серію збірок «Моя Україна», наповнених творами Д. Бортнянського, С. Людкевича, В. Барвінського, Й. Кишакевича, В. Стеха, В. Матюка й інших визначних композиторів. На особливу увагу заслуговують власні композиції М. Кравців-Барабаш — «Мала кантата» на слова І. Воробкевича, «Концерти для двох фортепіано» й збірка з 24-х п’єс «Христя грає на фортепіано» тощо.
Головне, що в основу кожного з них було закладено український мелос, що легко сприймалося та пробуджувало у виконавця національні почуття і це сприймали слухачі. Збірка здобула особливу любов учнів-початківців. Крім цього, Марта Кравців-Барабаш упорядкувала 11-й том доробку «Українські народні мелодії» З. Лиська. Її хорові обробки українських народних пісень «Подоляночка», «Царівна», «А хто бачив», «Он, хлопці, он» та «Промощу кладочку» гарно виконував і навіть увічнив у записі на платівці дівочий хор «Веснівка» під орудою Квітки Зорич-Кондрацької.
Вона писала статті до тижневика «Гомін України», «Шлях перемоги», «Національна трибуна», журнал «Екран», а наукові статті з’являлися у збірниках Наукового товариства ім. Тараса Шевченка. Марта займалася й благодійницькою діяльністю, її ім’я внесене до «Малої енциклопедії» О. Залеського, «Історії української музики» А. Рудницького та «Книги мистців», виданої в Торонто 1956 року. Про неї Анатолій Житкевич написав свою статтю «Хвала життю поневоленому музикою», опубліковану в тижневику «Міст» 1 грудня 2011 року. До останніх своїх днів діячка вона незмінним керівником Українського музичного життя в Торонто.
Померла Марта Кравців-Барабаш 4 травня 2002-го. Її тлінні останки поховано на кладовищі «Парк-Лавн» у Торонто. Відійшла від нас ця національна скрижаль, яка так духовно зогрівала мистецькою силою нашу малечу та дорослих цінністю, яка торкається найпотаємніших струн нашої душі та серця музикою, яка визначає нашу присутність на землі. Тому вона є і на віки залишиться національною берегинею в українській музиці. Моє найвище признання і вдячність покійній Марті Барабаш доземний поклін, за її незатертий слід на землі по якому крокувати будуть і наші діти.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...