Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 24, 2017

До 100-річчя від дня народження Любові Забашти

Автор:

|

Липень 27, 2017

|

Рубрика:

До 100-річчя від дня народження Любові Забашти

Любов Забашта народилася 3 лютого 1918 року місті Прилуках на Чернігівщині. Вчилася в прилуцькій школі № 4, де почала писати свої перші вірші. Поетесу підтримав Павло Тичина, що окрилило її та схилило до творчої праці. Це сталося на обласній нараді молодих літераторів 1935-го у Чернігові, де виступала і 17-річна Люба Забашта. Вона не сміливо читала свої вірші про квіти і дівочі мрії. Це було доволі несподівано, тодішні початківці присвячували свої поезії розвитку сільського господарства та промисловості. Але Павло Тичина, котрий був почесним гостем наради, похвалив молоду авторку і сказав, що від квітів не треба відвертатися і варто вміти бачити красу природи. Поет посприяв, що ці вірші були надруковані в газеті «Правда Прилуччини».
Після закінчення школи Любов Василівна навчалася в Одеському водному інституті, який закінчила 1940 року. Під час війни працювала інженером-конструктором на Рибінській судноверфі. А звідси пішла працювати на київський завод «Ленінська кузня». «Без відриву» закінчила мовно-літературний факультет педінституту ім. Горького (тепер — Національний педагогічний університет ім. Драгоманова). На війні загинув її чоловік, із котрим прожила майже рік і залишилася зі сином на руках. Аж у грудні 1956-го Любов Забашта вийшла заміж удруге — за відомого поета Андрія Малишка. Подружжя замешкало в Києві в будинку письменників «Політ», на фасаді якого 12 березня 2003 року поетесі встановили пам’ятну дошку.
Перша збірка її віршів для дітей «Паляниця-білолиця» була опублікована 1963-го. Пізніше з’явилися її поетичні збірки, книжки з прозою, п’єси та драматичні поеми. Забашта — авторка поетичних збірок «Калиновий кетяг» (1956), «Квіт папороті» (1959), «Берег надії» (1974), «Київська гора» (1982). Також вийшли поеми «Маруся Чурай (Дівчина з легенди)» (1968), «Роксолана (Дівчина з Рогатина)» (1971), «Леся Українка», (1973), «Софія Київська», (1982). У доробку Забашти є й роман «Там, за рікою, — молодість» (1970), художньо-документальна повість «Будинок мого дитинства» (1983), дитяча лірика. Тарасові Шевченку авторка присвятила драматичну поему «Тернова доля», поезії «Землі Бояне славний», «Міцні, як Шевченкове слово», «Шевченко й Олдрідж» (1961) та інші. Надзвичайні в помислах поетеси є її збірки віршів для малят «Коли я виросту», «По гриби», «Пісня зеленого лісу», повість «Будинок мого дитинства» й інші. В народі співають пісні на її слова «Ой вербиченько», «Червона ружа», «Криниця мого дитинства», «Засихає в степу материнка» й інші.
Надзвичайно вдале і взірцеве було подружжя Люби Забашти з Андрієм Малишком. Обоє жили тими самими ідеалами. Малишко обожнював у своїх віршах дружину і вона йому великою любов’ю за те віддячувала. Ось як син Любові Забашти Ігор Валентинович писав про маму і прибраного батька: «Коли з’явився у маминому житті Андрій Малишко — два поети, дві особистості пов’язали долі, створивши своє голубине гніздо, де постійно бували творчі люди, де все дихало поезією. До всього мама ще встигала бути жінкою, смачно готувати, створювати затишок в оселі. Це було велике кохання. Вони прожили разом більше 14 років — до 17 лютого 1970-го, коли Андрія Самійловича не стало серед живих. Обоє гарно співали, знали багато українських пісень. На щастя, голоси Любові Забашти й Андрія Малишка залишилися на магнітофонній плівці. Моя мама у віршах називала Андрія Малишка «Бояном України», «жайворонком», «козаченьком», «сурмаченьком». До речі, саме Андрій Малишко допоміг мені стати свідомим українцем. У домі Малишка-Забашти ніхто не дозволяв собі розмовляти російською. Так почалося моє духовне виховання. І досі вважаю Андрія Малишка своїм духовним наставником».
На відміну від «дорослих» текстів, у віршах для дітей поетеса розповідає про силу духу та краси, про велич звичного довколишнього світу, його гармонійність і природну доброту. Її світ — світ птахів і дерев, світ гармонії, де людина бачить зразки любові та відданості, родинності та гарного життя у найглибшому, вічному значенні цього слова. Крім, окремих тематичних поезій, поетеса писала загадки, примовки, вірші до свят, класичний приклад — «Снігуронька».
Світ належить людині, навіть якщо вона ще маленька. Людина відповідає за доручений їй великий світ і тому ця маленька людина Забашти, це майбутнє людства своєю красою душі вміло відчуте і геніально передане для неї тепло. В серці Забашти була якась гармонія світ дітей із світом дорослих, із оточенням довкілля природою, в т. ч. звірятами, пташками та деревами. Її твори «Бобри-будівники», «Зубри й олень», «Жайвір», «Сойчині комори», «Шишкарі», «Лебеділи лебідоньки», «Лелеки», «Гуси», і навіть малий «Чижик» відкривають малюкам свої великі таємниці. І чи не найбільшою з них є щира родинність, дивовижа у світі пташенят, любов і взаємна підтримка, так прекрасно передана поетесою. Люба вміла любити і передавати любов, тому її вірші наповнені непідробною чутливістю та сердечністю почуттів, воістину шевченківською прозорістю емоції й образу. Її мова жива, ніжна і сприятлива, вона так глибоко западає в серце, як западають пісні Володимира Івасюка.
Поетичні мотиви Забашти своїм змістом глибоко зворушують і вражають своїми мотивами. Хоча й писала вона свої твори в темну ніч комуністичного поневолення так званого соціалістичного реалізму, на противагу злу Забашта писала універсальну поезію, яка розбуджувала те, що найгарніше, найцінніше і найбільш божественне у вихованні малят. Лише завдяки такій поезії дитина в дорослому віці стає справжньою повноцінною людиною.
Пригадаймо сюжет вірша з чижиком, як хлопчик не лише уважно доглядає пташку, а навесні випускає її на волю. Це геніально, адже немає нічого кращого за волю — як для птахів, так і людей. Цінні поетеси мініатюри, присвячені рослинам («Колосок», «Волошки», «Кленове листя» тощо). Так, молода берізка для поетеси — «мавка лісова», дівчатко з «кісками» на білих «нозях» («Берізонька»). А образ красеня-дуба мимоволі викликає в уяві читача спогад про «справжнього чоловіка» — опору та надію люблячої родини. Або яке значення в українському народі має «Колосок» — після ґеноциду штучно створеного Голодомору.
Любов Забашта писала вірші до свят, загадки, примовки тощо. Своєю поезією намагалася зміцнити та розвинути у дітей усе позитивне і тамувати все негативне, що накидала система, спотворюючи дитячі роки. Було це найбільше зло, що заїдало та спотворювало шкідливими нахилами, які й досі мають негативні наслідки. Комуністичний режим створював навмисні ясири для української молоді, яку масово вивозили в Сибір та інші віддалені місцевості з України. Проти цієї злочинної акції різко виступав Малишко, котрий між іншим написав пісню «Гей же гей дорога дальня». Разом подружжя Малишка болісно переживали цю денаціональну трагедію. Після смерті Малишка творча активність Забашти стала занепадати.
Померла Любов Забашта 21 липня 1990 року, під час лікування в Хмільнику (не витримало її серце). Померла напередодні відродження Української державності, для якої працювала. Поховали поетесу в Києві на Байковому кладовищі поруч із Андрієм Малишком (ділянка № 1). Хочеться вірити, що з роками ніжне сяяння цієї світлої зорі української поезії, яку нам писала днями і ночами Любов Забашта, не згасне в нашій пам’яті, а пробуджуватиме жити у все нових покоління українців і всупереч нашим національним ворогам.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...