Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Feb. 23, 2018

До 100-річчя від дня народження Григорія Жученка

Автор:

|

Січень 18, 2018

|

Рубрика:

До 100-річчя від дня народження Григорія Жученка

Григорій Жученко народився 11 січня 1918 року у давньому, заснованому ще в XVII ст., козацькому зимівнику, що поблизу села Благодатного (тепер — Кіровоградська область). Цій незвичайній людині довелося пережити незвичайні пригоди. Представники його роду були сподвижниками Я. Остряниці, Б. Хмельницького, І. Мазепи. В сім’ї свято зберігались українські традиції, хлопець виховувався під впливом вогняного шевченкового слова, музики дніпрових порогів, під впливом свого діда. У 1925-1927 рр. Григорій вчився у початковій школі села Благодатне. В 1930-ті рр. закінчив Запорізький педагогічний інститут. Ще молодим юнаком, а згодом вже й студентом зустрічався у Дніпропетровську з Дмитром Яворницьким та іншими тодішніми українськими діячами. На початку 1930-х сім’ю Жученків «розкуркулили» більшовики, вигнали з хати за т,е що відмовилися вступати в колгоспне ярмо. Молодого Григорія разом із батьками заарештували і відправили на заслання. Там він із кількома друзями утік із транспорту і довго переховувався, жив під зміненим прізвищем. 1941-го, під німецькою займанщиною, молодий вояк Григорій разом із іншими військовиками організували в лісах північної України «Чернігівську січ», яка оберігала місцеве населення від німецьких грабунків, рятувала українську молодь, яку відсилали для рабської праці до Німеччини.
«Січ» як і вся армія Самостійної української держави (СУД) ставила перед собою й значно амбітніші завдання. Керівництво СУД, в т. ч. Григорій як сотенний, 1943 року не лише боронили українське населення від аґресії, але й нав’язало контакти з такими діячами ОУН, як Олена Теліга й Олег Ольжич. За сприянням Теліги того ж 1943-го Григорій Жученко вперше виступив у пресі під псевдонімом Яр Славутич. Стаття була опублікована в часописі «Нова Україна», де також було надруковано й кілька його віршів із циклу «Запорожці». З того часу Жученко друкувався лише під цим іменем, яке незабаром стало його легальним прізвищем.
До ранніх творів Яра Славутича належить поема «Жар-птиця», яка стала його поетичною візиткою. Цей твір він написав 1938 року із дитячих фантазій під впливом казок і пісень, які розказувала і співала йому мати. «Ця прекрасна поема переповнена родинним теплом, материнськими пестощами, легендами про щастя, яке заховане «в далекім краї, в царстві золотому», «у недоступній людям далині». Межі між тим феєричним світом і реальністю стираються, і ліричний герой сам прилучається до казкових подій. Оскільки щастя людське замкнене в «скринях кам’яних», під «золотим ключем», яким володіє міфічна жар-птиця, яку слід обов’язково вполювати», — описав твір український письменник Микола Щербак, виступаючи з нагоди 50-річчя Яра Славутича.
Під час війни Яр Славутич працював у редакціях часописів «Заграва», «Арка», виконував обов’язки секретаря управи Мистецького українського руху. З наближенням фронту 1944 року він перебрався до Берліну, а після війни жив у баварському Авґсбурзі, де у відновленому Українському вільному університеті доповнював свою освіту як вільний слухач. 1945-го літератор покидає палаючий Берлін, і невдовзі після цього видає в Америці свою першу поетичну збірку «Співає колос».
Опинившись у вільному світі, Яр Славутич, попри всі негаразди починає з наростаючою інтенсивністю вести боротьбу проти колоніального уярмлення України московською необільшовицькою імперією, раз і назавжди обравши за основу зброю в тій боротьбі слово правди, яке незмінно прагне донести до небайдужих людей. 11 років він прожив у США. Отримав два наукові ступені зі славістики у Пенсільванському університеті — магістра та доктора філософії. Незабаром його запросила Американська військова школа мов у Монтерей (штат Каліфорнія) навчати американських воїнів української. То був час, коли між Радянським Союзом і Заходом могло дійти і до гарячої війни.
1960 року д-р Славутич переїхав до Канади на посаду професора Альбертського університету в Едмонтоні, де викладав українську мову та літературу аж до виходу на пенсію. До цього він був відомий як поет із сильним характером, котрий успадкував від славних предків кипучу тверду та діяльну натуру, яка допомогла йому вижити негоди і досягти вершин у науковому світі.
Яр Славутич — автор багатьох поетичних збірок, перекладач, літературо-педагогічних творів, мовознавець. Ось деякі його популярні збірки: «Співає колос» (1945, 1994), «Гомін віків» (1946), «Правдоносці» (1948), «Спрага» (1950), «Оаза» (1960), «Маєстат» (1962, 1994), «Завойовники прерій» (1968), «Мудрощі мандрів» (1972), «Живі смолоскипи» (1983, 1992), «Шаблі тополь» (1992), «Слово про Запорозьку Січ» (1991), «Соловецький в’язень» (1992), «Трофеї. 1938-1963» (1963); поеми, «Донька без імені» (1952), «Моя доба» (1993), «Модерна українська поезія» (1950), «Розстріляна муза» (1955), «Іван Франко і Росія» (1959), «Велич Шевченка» (1961), «Шевченкова поетика» (1964), «Українська література в Канаді» (1992), «Шаблі тополь» (1992), «Твори в двох томах» (1994) і найповніше видання — «Твори, томи І-V», яке випустило видавництво «Дніпро» до 80-річчя письменника. А ще окремими виданнями вийшли в Україні: перший мартиролог українських діячів культури, понищених і репресованих кривавим сталінським режимом, — «Розстріляна муза» («Либідь», 1993) та «Меч і перо» («Дніпро», 1992) й ін.
Курси Славутича в Альбертському університеті користувалися незмінним успіхом не лише серед українців. Він автор англомовних підручників із української мови Conversational Ukrainian (1959), Ukrainian for Beginners (1962), Standard Ukrainian Grammar (1987) та цілої низку інших навчальних матеріалів, літературно-критичних нарисів, редактор і видавець літературно-мистецького альманаху «Північне сяйво». Був членом провідних українських організацій, бібліографом, перекладачем і громадським діячем. На його чудові твори писали музику Григорій Китастий, Микола Фоменко, Сергій Яременко та Роман Бородієвич.
Не дивно, що за такі великі досягнення д-р Славутич отримував чимало нагород: першу і другу премії від Фонду Івана Франка в Чикаґо, золоту Шевченківську медаль від Конґресу українців Канади, державний орден від уряду України «За заслуги» та «Почесну грамоту» від Національної академії педагогічних наук України (2008). Помер Яр Славутич в Едмонтоні 4 липня 2011 року, похований на цвинтарі св. Михаїла.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...