Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 18, 2019

До 100-річчя від дня народження блаженної сестри Тарсикії

Автор:

|

Березень 20, 2019

|

Рубрика:

До 100-річчя від дня народження блаженної сестри Тарсикії

Ольга Мацьків народилася 23 березня 1919 року в м. Ходорів (тепер — Жидачівського району Львівської області). Її батьки були середньо заможні, побожні, релігійно-практикуючі християни греко-католицького віровизнання. Батько, Роман Мацьків, працював у Ходорові начальником залізниці, тож коли депо перенесли до Рави-Руської, він із усією родиною переїхав туди. Мати, Марія Мацьків, із родини Куків, була домогосподинею.
Батьки старанно виховували своїх дітей, навчаючи їх власним прикладом сумлінному виконанню обов’язків, працьовитості, молитві та любові до Бога. Мама Ольги була дуже доброю, ніжною, милою й ці риси передала доньці. Ольга з раннього дитинства виявляла свою любов до Бога і всього навколишнього. Початкову школу закінчила в Ходорові. Вчилася добре. Почала ходити до гімназії в тому ж Ходорові, а згодом вступила до Державної промислової жіночої школи у Львові, яку закінчила 17 червня 1937-го, отримавши спеціальність вчителя крою та шиття.
Любов до Бога та молитви, закладена мамою в серце маленької Ольги, зростала щодня. Дівчина була побожною, любила молитися, часто ходила до церкви на богослужіння. Так у неї сформувалося покликання і виросло нестримне бажання присвятити себе цілковито Богові. Але мама ніяк не хотіла на це погодитися, не бажала і слухати про монастир, чинила різні перешкоди, навіть не пускала доньку до церкви.
Закінчивши у 1937 року студії, Ольга вперше приїхала до новіціятського дому в Кристинополі, щоб придивитися до життя в монастирі, але на той час ще не мала достатньої відваги, щоби переступити заборону матері. Однак Божий голос у серці юнки не давав спокою. З Божою допомогою вона подолала ці труднощі і 3 травня 1938-го вступила до Згромадження Сестер Служебниць НДМ.
З перших днів перебування в монастирі Ольга справила на всіх миле та гарне враження. Після закінчення кандидатури 4 листопада 1938-го вона одягла чернечу одежу, прибравши ім’я Тарсикія. Перші обітниці с. Тарсикія склала 5 листопада 1940 року. Відтак стала відповідальною за робітню в монастирі, а також працювала у господарській школі вчителькою крою та шиття і була відповідальною за хвіртку в новіціятському домі.
Сестри, котрі проживали з нею, засвідчували велику любов с. Тарсикії до Бога та ближнього. Завдяки глибокій злуці з Богом, вона відзначалася великими людськими та духовними чеснотами, які свідчили про автентичність життя богопосвяченої особи, вповні відданої Господові. Була тихою, спокійною, веселою, ввічливою, любила робити приємність іншим, мала дар терпеливості та любові до ближнього. Кожну доручену їй працю виконувала з великим старанням і відповідальністю. Вміла з покорою та радістю витримувати духовні й фізичні терпіння. Часто просила їх в Ісуса, жертвувала ці терпіння та молитви за грішників. Таким взірцевим життям стала для співсестер прикладом доброти та заохотою до наслідування у вірності та посвяті Господові.
Ольгу Мацьків часто можна було побачити в каплиці перед Святими Тайнами. Сестри, котрі жили з с. Тарсикією, згадували про неї з пошаною як про скромну, веселу і радісну вдачею, покірну, ввічливу, терпеливу і ніжну особу. У монастирі с. Тарсикія була «янголом» для кандидаток, котрі в неї вчилися. Вчила їх молитов, духовних вправ, культури поведінки, пристосування до життя у спільноті згідно з приписами уставів Згромадження. Усі свої зауваження-навчання завжди давала з любов’ю й усмішкою, щоб нікого не вразити нічим. Сама ж була взірцем правдивої Служебниці.
Тарсикія по-особливому розуміла своє апостольське життя. В одному з листів до своїх батьків вона писала: «Моя праця є широка, велика. Я маю статись всім для всіх. Від мене хочуть помочі хворі, ранені, простягаючи руки; там знову конаючий просить молитви. Молодь хоче приміру науки, старці та немічні лагідного слова та помочі в терпінні. Все те чекає мене в житті. Я мушу та хочу статись апостолкою». Так бачила сестра місію, до якої її послали мабуть самі небеса.
Аналізуючи її життя, бачимо, що не було в ньому багато надзвичайного, вона не поїхала на місії, наприклад, до Бразилії, не проповідувала по селах, не робила див. Навіть не покидала стін Кристинопільського новіціяту. Але надзвичайним стало її життя, що минуло у відповідальному виконанні щоденних обов’язків, чинити добро для інших і готовність віддати життя заради Ісуса Христа.
Багато сестер, котрі перебували разом із с. Тарсикією у часи лихоліть Другої світової війни, засвідчують, що перед смертю вона зложила обітницю на руки свого духовного провідника о. Володимира Ковалика, ЧСВВ, згідно з якою жертвувала своє життя за навернення Росії з нікчемності на шлях гуманності та чесноти, а також чинила все можливе за приписами святої віри в Бога. Цей факт дає нам підставу думати, якими глибокими релігійними чеснотами відзначалася с. Тарсикія з Кристинополя. Вона, як і інші сестри, була змушена ховатися у пивниці від напівдиких росіян і неустанної стрілянини, яку вали червоноармійці. Цілу ніч до самого ранку тривав бій, бомбардування, стрілянина та пожежі навкруги. В переживаннях народжувався ранок. Цього ранку сестра очікувалася панотця, але той не прийшов. Невдовзі задзеленчав дзвінок на входовій хвіртці. Черниця, думаючи, що врешті прийшов священик, побігла відчинити.
На половині дороги до брами 18 липня 1944 року пролунав постріл і с. Тарсикія впала на землю мертвою. Її мертве тіло сестри занесли до льоху, ще намагалися врятувати її молоде життя, але намарно. Убивця с. Тарсикії зробив це з ненависті до Католицької церкви та віри. Його слова «Я її вбив, бо вона монашка» найкраще пояснюють дії цього злочинця.
Тарсикія Мацьків була готовою вмерти за віру в Бога, що й засвідчила своєю героїчною смертю, впавши від кулі більшовицького ката. Їй було лише 25 літ, за які вона зуміла віднайти та впровадити в своє коротке життя найбільші та найсильніші вартості життя — любов до Бога, ближніх і Батьківщини. Тепер вона може бути прикладом та навчити нас довіри, рішучості та готовності, щоб віддати своє життя за віру в Бога та за рідну Україну в боротьбі з ворожими ординцями. Не кожна людина в такому віці розуміє своє правдиве призначення. Сестра Тарсикія своє життя поставила у велику жертву на службу добра та на безнастанну боротьбу серед хрестів, звідки виростають душі геройські та шляхетні.
Її мета і жертвенність розвинулася з дитячих років, за якою сестра ступала крок за кроком. Це був Христос і, подібно до нього, сестра Тарсикія стала невинною жертвою людської сваволі та злості. Помираючи, вона не мала біля себе нічого, крім хрестика. Хрест був для неї єдиною цінністю і дороговказом, що залишалася на землі і відкриває брами до неба.
1950 року у Кристинополі розпочалося будівництво Волинського вугільного басейну. Тоді почали руйнувати старі будинки, а також і цвинтар, не зважаючи на те, що люди мали там похоронених своїх рідних. Коли 1956-го настала так звана відлига, тобто полегшення режиму радянської влади, сестри взялися писати різні прохання про перепоховання тлінних останків с. Тарсикії, і цей дозвіл вони таки отримали. Скриньку з тлінними останками перевезли до Львова й у великій таємниці поховали на Личаківському кладовищі. У зв’язку з тим, що на той час було дуже сильне переслідування Української греко-католицької церкви, сестри тримали цей факт у таємниці. Й аж 1965 року с. Іванна Білинська показала, в якому місці похоронені тлінні останки с. Тарсикії. Це — поле № 21, на якому є спільна могила Сестер Служебниць.
Тож не втрачаймо цієї нагоди, а звертаймося до неї у своїх молитвах, поручаймо їй свої потреби. Просімо в неї сильної віри та довір’я до Бога, щоб ми могли гідно пройти земний шлях і своїм життям прославити Бога та стати найгіднішими дітьми України. У своєму короткому житті с. Тарсикія вміла тісно переплести молитву й апостольське служіння Церкві та народові, ясно усвідомлюючи потребу свого призначення. Беззаперечно можна сказати, що вмерти с. Тарсикія була готова будь-коли. Вона часто приступала до святих Тайн — Сповіді й Євхаристії. Жила так, що кожна хвилина її життя була віддана у руки Христа, проведена у святості та любові Того, Хто прийняв її чисту непорочну душу у вічну радість Царства Небесного. Блаженна с. Тарсикія дивилася на життя, як на безнастанну боротьбу серед хрестів, звідки виростають душі геройські та шляхетні. Саме тому віддала його в жертву, і власним життям засвідчила вірність Христові та Його Церкві, якій всеціло присвятила себе. Своєю смертю дала свідчення любові, а життям — свідчення святості. Показала, що святість не є чимось можливим лише для обмеженого кола людей первісного християнства, але й для людей сучасності. Її життя має стати прикладом для нашого життя, як життям і смертю здобути святість.
Обряд беатифікації с. Тарсикії (Ольги Мацьків) відбувся 27 червня 2001-го у м. Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ. В молитвах клонимо наші голови перед Блаженною сестрою Мацьків у її століття від Дня народження.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...