Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Jan. 18, 2018

До 100-річчя уродин видатного скульптора Петра Капшученка

Автор:

|

Вересень 29, 2016

|

Рубрика:

До 100-річчя уродин видатного скульптора Петра Капшученка
«Запорожець» і «Благословення». З колекції Myзею історії Острозької академії

«Запорожець» і «Благословення». З колекції Myзею історії Острозької академії

Розповідаючи про мистецтво в діаспорі, варто згадати, що після окупації України СРСР велика кількість українських мистців опинилася у вільному світі. Найбільше їх дісталося Америки і центром їхнього життя став Нью-Йорк. Там постав Літературно-мистецький клуб, а 1952-го утворилося окреме Об’єднання мистців-українців в Америці. Першим головою об’єднання став Сергій Литвиненко (1952-1956), далі був Святослав Гординський (1956-1963), а потім Петро Андрусів (1964-1965) та інші. Об’єднання проявило велику творчу активність у всій діаспорі. Особливо здобуло воно велику популярність в США, а відтак окремі скульптори набули загальносвітової слави. До таких скульпторів належав Олександр Архипенко (1887-1964). Про його унікальний мистецький талант описано різними мовами світу. Він став титаном епохи, а його творчі роботи осягнули міжнародну славу і популярність.
У діаспорі стали відомими такі видатні скульптори, як Антін Павлось, Богдан Мухин, Андрій Дараган, Валентин Сімянцев, Ярослав Паладій, чільне місце займає Михайло Черешньовський, плідно працював скульптор Михайло Дзиндра та ряд інших. Серед цієї плеяди високу позицію займає і Петро Капшученко, котрий уже став широко відомим декоратором-скульптором у Німеччині, звідси переїхав до Арґентини, а потім еміґрував у США. В Америці осів у Філадельфії і тут повністю віддався скульптурній праці. На схилі свого життя Петро разом із дружиною переїхав у Лоренсвіл (штат Нью-Джерзі), де жила їхня донька і там продовжив свою творчу роботу.
Життєвий шлях Петра Капшученка, як і всього повоєнного покоління мистців, був складним. Він народився в селянській сім’ї 27 вересня 1915 року у с. Сухачівка Катеринославської губернії (тепер входить у межі м. Дніпро). 1939-го закінчив Дніпропетровське художнє училище (майстерня М. Погрібняка). Замолоду Петро пережив Голодомор, продовжував навчання і працював декоратором у театрах Дніпропетровська. 1941 року опинився у Тернопільському міському театрі й у вільний час займався музикою. 1943-го, під час німецької окупації України, його вивезли на примусові роботи в Рейх і там він був змушений працювати у сільському господарстві. Після закінчення Другої світової війни перебував у таборі переміщених осіб у м. Реґенсбурґ, де працював сценографом у постановці аматорських театральних вистав, оформлював обкладинки до місцевих українських видань. З Німечини еміґрував до Арґентини, де отримав нове ім’я — Педро Енко. У 1949-1963 рр. жив у Буенос-Айресі, працював вантажником, згодом — модельником на фабриці кришталю. 1961-го став почесним членом Вільного університету гуманізму. 1963 року виїхав до США, де викладав курс скульптури та кераміки в художній студії Філадельфії, був членом контрольної комісії Управи Об’єднання митців-українців в Америці.
Систематично працював над своїми скульптурними творами, які відзначаються майстерністю у виконані. Його улюбленим матеріалом була глина, хоча й використовував бронзу, штучне каміння, дерево, порцеляну, теракоту та керамічну масу.
У його творчій основі лежить реалізм, проте з виразними рисами експресіонізму. У своїх творах мистець виявив себе як чудовий монументаліст. З приїздом до США Капшученко брав участь у індивідуальних і збірних мистецьких виставках. Коли осів у Філадельфії, там процвітало бурхливе громадське та мистецьке життя. Діяла Мистецька студія з проф. Петром Могиком на чолі. Петро у цьому середовищі стає передовим діячем. Він відомий не тільки, як визначний скульптор, але був наділений музичним талантом і почуттям гумору. Завжди навіть із складних обставин знаходив оптимістичний вихід. Особливу активність проявляв в організації індивідуальних і загальних мистецьких виставок, популяризував українських митців і прославляв близьку його серцю Україну.
Капшученко був надзвичайно працьовитим і став автором понад 7 тис. скульптурних творів, серед них — проекти пам’ятників княгині Ользі та митрополиту Василю Липківському у Бавнд-Бруку (штат Нью-Джерзі). Він — автор численних скульптурних мініатюр на теми козацького побуту («Давніми шляхами», «З походу», «Степовики», «Побратими», «Несхитний», «Тарас Бульба», «Або волю здобути, або вдома не бути»), українського народного побуту («До бабусі по науку», «Таємниця двох», «Замріяні», «Подружилися», «Чари сопілки»), місцевого життя в Арґентині («Продавець риби», «Ґаучо», «Музикант», «Гірські мотиви Арґентини», «Ґаучо смакують мату», «У степах Арґентини»), на тему штучно створеного Голодомору 1932-1933 рр. в Україні («За хлібом», «У невідоме», «Забрали все», «Колосків шукачі», «Голодом змучені», «У розпачі», «Незабутні роки», «Гнані», «Про що тирса шелестіла»), скульптурних портретів І. Мазепи, Т. Шевченка тощо. Ось, що писав про пам’ятник митрополитові Василеві Лепківському Іван Кейван, маляр і мистецтвознавець із Едмонтона: «Пам’ятник є вірним охопленням зовнішніх прикмет, глибокою одуховленістю, динамічністю і досконалою гармонією належить до найвартніших творів монументальної скульптури, не тільки в нашій діаспорі».
Тут слід додати, що коли на початку 1990-х рр. був влаштований конкурс на пам’ятник жертвам Голодомору, Капшученко створив 20 теракотових зразків, які вислав до Києва, але проекти так і не були здійснені. Мистецтвознавець Олександр Федорук писав: «Герої його мініатюр готові до порозуміння, їхні почуття призначені для виявлення того моменту стану, який пасує ситуації, точне розуміння його фіксує факт присутності тієї психологічної хвилини, миті часу, що обернеться для людини настроєм, дотриманням емоційної методики. Герої його мініатюр — нерідко діти, підлітки, просто представники з народу, їхній зовнішній світ осяяний усмішкою, а очі сповнені життєлюбства. Це особливо помітно в скульптурах «З книжкою», «Лісоруб», «Їхнє приятелювання», «Стецько» й інших». У дослідженні академіка Федорука життєвого та творчого шляху Капшученка, яке побачило світ 2004-го, є уривок із матеріалу місцевої ньюйоркської газети «Парк Іст»: «Можна ствердити, що цей талановитий митець є роздумуючий і людяно чутливий. Може, не його власне життя мало на нього вплив, бо ж він людина гумору й гуманності, а не огірчення й ненависті. Є стільки характеру в постатях рибалок і селянської жінки, що здається — вони ось-ось промовлять; скрипаль, що аж похилився, виконуючи мелодію; одна мати з дитям на руках, коли друге притулилось до її спідниці». Україномовні газети «Америка» (Філадельфія) й «Український голос» (Вінніпеґ) також неодноразово публікували схвальні рецензії про митця.
Варто зазначити, що 28 травня 1987 року Петро Капшученко був нагороджений Почесною грамотою Посольства України в США за особистий внесок у зміцнення зв’язків між Україною та США. А поет В. Михайлюк присвятив Капшученкові свій вірш «Українському Роденові». Про мистця була стаття у «Свободі» (8.03.1966), там же надрукували статті Л. Калинича «Скульптор Петро Капшученко» (20.01.1973 і 5.09.1982). Вийшла книга творчості українських митців поза Батьківщиною (Філадельфія, 1981), праця І. Кейвана «Нариси з історії української культури» (Едмонтон, 1984). А також: В. Г. «Ще один великий невтомний українець» («Вісті з України», 19-25 жовтня 1995); Персональна виставка скульптора Петра Капшученка (К., 1996); Т. Стешенкова «Дарунок рідній Україні» («Літературна Україна», 15 серпня 1996); Г. Царинник «Вшанували скульптора П. Капшученка» («Свобода», 1 липня 1997); А. Глембоцька «Відчути рідну землю всім своїм єством» («Наука і суспільство», № 7-8, 1998); Б. Скорупська «Третя виставка Петра Капшученка» («Свобода», 14 липня 2000); «Український арґентинець Петро Капшученко («Україна і світ сьогодні», 5-11 серпня 2000); Л. Фесенко «Скульптор». Це — далеко не всі відгуки про нашого славного мистця.
Петро Капшученко подарував Україні твори, про які можуть мріяти американські музеї, — «Хрещатик», «Кармелюк», «Благословіння» та ряд інших. Тепер із його унікальним талантом може ознайомитися не одне покоління студентів університетів та широке коло зацікавлених українським мистецтвом. Важливо, що Україна в складних умова державного відродження поступово відкриває для себе своїх національних митців. Роботи Петра Капшученка можна побачити не лише в галереї Острозької академії, але і в інших. Численні скульптури експонує Музей Тараса Шевченка в Каневі, Музей історії Києва, Музей гетьманства, Національний експоцентр України тощо.
Будучи на виставці в Києві Петро Капшученко сказав: «Я не приймав ні арґентинського, ні американського громадянства, бо залишаюсь українцем». У цьому — його любов і патріотизм до України. 2006 року Президент Віктор Ющенко нагородив митця орденом «За заслуги». Помер Петро Капшученко 17 листопада 2006 року життя в колі рідних у Лоренсвіді. Хай пам’ять про нього в нас триває у нас вічно!

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...