Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Oct. 22, 2017

До 100-річчя уродин та до 40-річчя від дня смерті Ярослави Бандера

Автор:

|

Вересень 21, 2017

|

Рубрика:

До 100-річчя уродин та до 40-річчя від дня смерті Ярослави Бандера

Важко знайти слова, за допомогою яких можна було б передати всі ті незчисленні моральні і фізичні муки, які пережив український народ, а також славетна родина Бандерів. З гордо піднятим підборіддям ступала представник цієї родини Ярослава до своєї Богом обраної мети.
Вона народилася 14 вересня 1917 року у Сяноку, в сім’ї греко-католицького священика о. Василя Опарівського й Юлії з роду Ганківська, котра була донькою шкільного інспектора. Незабаром після народження Ярослави її батько став польовим капеланом в Українській галицькій армії і загинув у Бережанах під час польсько-української війни, яка тривала з 1 листопада 1918-го по 17 липня 1919 року на українських землях. Початкову освіту юнка отримала в Сяноку, продовжила навчання у жіночій гімназії ім. Емілії Платер у цьому ж місті, а звіти її перевели на навчання до ґімназії в Коломию. Там Ярослава використовувала дівоче прізвище матері. Після закінчення Коломийської гімназії 1936 року продовжила навчання в Технічному університеті у Львові, де на першому році навчання вступила до юнацтва ОУН.
За участь і виступи в українських маніфестаціях у Львові в квітні 1939 року юнку заарештувала польська поліція і вона вийшла з в’язниці аж після розгрому Польщі німецькими нацистами. 1940-го Ярослава познайомилася в Кракові зі своїм майбутнім чоловіком Степаном Бандерою. Їхній шлюб відбувся у краківській Церкві Воздвиження Хреста Господнього. Вінчав молодят о. Степан Граб, свідками були Люба Лемик і молодший брат Степана Василь Бандера. Весілля було скромною і безалкогольною гостиною. Через загрозу арешту німцями і після розколу в ОУН на бандерівців і мельниківців, Ярослава переїхала з чоловіком до Варшави, де вони жили під вигаданим ім’ям у квартирі, орендованій для них Миколою Лебедем. Бандера на той час був уже провідником ОУН.
22 травня 1941 року агенти НКВС заарештували о. Андрія, батька Степана Бандери і 10 липня розстріляли його в Києві. Болісно пережила Ярослава смерть свекра. 26 травня, за два місяці до страти дідуся вона народила йому внучку Наталю. В складних умовах довелося виховувати дитину, переживаючи часи нацистської окупації. Разом із маленькою Наталією жінка ховалася не лише від нацистів, але й від польських банд.
Після закінчення Другої світової війни Ярослава Бандера опинилася в радянській зоні окупації Німеччини, де ховалася під псевдонімами. У 1948-1950 рр. жила в таборі для біженців, а на початку 1950-х перебралася американську зону окупації в село Брайтбрун, що у Баварії. 1954 року Ярослава остаточно переїхала до Мюнхена, де на той час уже жив Степан Бандера. Незабаром у сім’ї Бандер народилося ще двоє дітей: Андрій та Леся. Ярославі з родиною постійно погрожували агенти НКВС-КДБ. 1959-го Москва нарешті досягла своєї злочинної мети. Богдан Сташинський вистежив провідника ОУН і застрелив його на коридорі перед дверима своєї квартири.
Це був один із найболісніших ударів для Ярослави й її дітей. Разом із родиною Бандер цю смерть болісно переживав весь український народ. Після смерті чоловіка героїчна вдова була змушена восени 1960 року перебратися разом із дітьми з Німеччини до Торонто, де працювала в різних українських організаціях. Працювала і молилася за батька, маму, брата, чоловіка та його братів, бо всі вони віддали життя за волю України. В Торонто працювала Ярослава над вихованням дітей і займалася жіночою мережею юнацтва ОУН, брала активну участь в громадському житті української діаспори.
Зморена негодами життя Ярослава Бандера відійшла у вічність 17 серпня 1977-го на 59-му році життя в одній із лікарень Торонто. Похоронні відправи відбувалися з високими почестями впродовж трьох днів, за участі великої кількості людей із Торонто й околиць. В похоронних заходах брало участь 11 греко-католицьких священиків на чолі з Кир Ісидором Борецьким. Співав хор «Прометей». Українські організації з численними вінками і квітами 22 серпня прощалися з бл. п. Ярославу в церкві св. О. Миколая на вул. Квін-Белвудс і звідси покійну перевезли на Торонтський цвинтар. Домовину несли діячі УВФронту з Канади й Америки, а за домовиною йшли син Андрій із дружиною Марією та двома дітьми, донька Леся і провідні українські діячі. Прощальне слово над могилою виголосили о. Ю. Микитин і о. Б. Остапович і крилошанин о. Іван Сиротинський і представники українських організацій з Канади й Америки.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...