Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Jul. 22, 2018

До 100-річчя уродин Миколи Стеценка

Автор:

|

Липень 12, 2018

|

Рубрика:

До 100-річчя уродин Миколи Стеценка

Микола Митрофанович Стеценко народився 5 липня 1918 року в селі Куторжиха на Хорольщині на Полтавщині в селянській сім’ї. З дитячих років, проведених у селі, майбутній письменник виніс добре знання психології дитячої душі та багатство спостережень із селянського життя. Закінчивши в 1937-1941 рр. десятилітку Микола навчався на історичному факультеті Харківського університету, але війна навчання перервала. Юнака рекрутували до війська і мусив іти на фронт. Під час воєнних подій 1941-1943 рр. він як політпрацівник перебував у армії, пройшов Західний, Сталінградський і Донський фронти. З жовтня 1943-го впродовж кількох десятиліть займався пропагандистською та лекторською роботою, найдовше — в Полтаві та на Полтавщині. Водночас займався й журналістикою, постійно друкуючи свої статті, політико-економічні огляди, нариси, рецензії на різні видання (в т. ч. літературні твори) в газетах і журналах. Від журналістики прийшов у дитячу літературу.
Перше оповідання «Щасти тобі, Надійко» («У відрядженні») надрукувала газета «Зоря Полтавщини» 1958 року (передруковане 1964-го в журналі «Прапор»). З того часу дитячі оповідання Миколи Стеценка стали з’являтися в журналах «Піонерія», «Барвінок», репертуарному збірнику «Хай завжди буде сонце» (1966), «12 місяців» (1965), а оповідання «Апельсинка» 1969 року потрапило до шкільного «Букваря». Перша збірка оповідань письменника вийшла в Полтаві 1962-го під назвою «Бродяга». І хоч її оцінка була неоднозначною, але автор сприйняв критику як урок для ще відповідальнішої праці над своїми творами.
Другу книжку Микола Стеценко назвав «Льончина зупинка», вона вийшла 1969 року. У своєму оповіданні Микола починає розказувати про початки свого творчого шляху, яким прямував у літературу. З оповідання виникає, що вже в 1970-х рр. його зацікавила дитяча літературна тематика і він присвятив свою творчість дитячій літературі.
Писав українською, 1969-го його оповідання були перекладені російською і видані в Москві під назвою «Федькины каникулы». Пізніше вийшли книжки «Планшетка» (1971), «Заяче озеро» (1972), «Про Ірину та морозиво» (1974), «Спалах серед ночі» (1978), «Заграва» (1979), «Гіркий апельсин» (1982, 1986), «Чи добре самому» (1986), «Фокус» (1988), «В дорозі» (1988). Окремі твори перекладалися молдавською, болгарською, абхазькою й іншими мовами. 1973 року Миколу Стеценка прийняли в члени Спілки письменників України.
У своїй творчості для дітей Микола широко використовувати гумор. Йому було важливо показати дітям, на смішному вигляді героїв, що буває з тими, хто не хоче або не вміє виконувати правила культурної поведінки. І в такий спосіб викликати в учнів бажання не бути схожими на них. Прекрасним матеріалом, який надихав його до цієї тематики були байки і побутова тематика, яка допомагала вчителям як засіб виховання молодого покоління. Костенко добре розумів, що діти молодшого шкільного віку властиве активне ставлення до життя, до доброго і злого, правильного і неправильного; їхня емоційна пам’ять фіксує прояви добра і зла, щирості та ліцемірства, правди і брехні, вірності та зрадливості… Він добре збагнув душу молодого покоління, а також, як діти ставляться до написаного, яке оформляє їхню поведінку на майбутнє. На зустрічах з молоддю в школі Микола пояснював, на своїх героях із оповідань й ототожнював їх із реальним життям. Дитячі книжки мають колосальне виховне значення. Діти сприймають образи своїх героїв із книжок як приклади, які треба наслідувати. Таку мету перед своїми творами ставив Микола Стеценко, щоб його герої з творів розкривали перед молоддю почуття яким людина повинна насправді бути у житті.
На жаль важка хвороба прикувала письменника до ліжка і звузила світ до меж власної кімнати, позбавила його можливості активно працювати в літературі, відвідувати школи і навіть спостерігати за навколишнім життям.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...