Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Jun. 22, 2018

До 100-ліття від дня народження Мирослава Малецького

Автор:

|

Травень 31, 2018

|

Рубрика:

Мирослав Малецький народився 8 червня 1918 року в с. Бортятин в околиці Судової Вишні на Львівщині, де його батько був парохом. Замолоду помер батько хлопця і мати невдовзі вийшла заміж удруге. Вона переїхала з сином і донькою до Медики, що біля Перемишля на Львівщині. З першого подружжя в сім’ї було двоє дітей, а в другому прийшло на світ ще четверо. Мирослав закінчив початкову школу у Медиці, а 1929-го він вступив до української ґімназії в Перемишлі, яку успішно закінчив матурою 1937 року. Після отримання середньої освіти юнак вступив до лав Організації українських націоналістів (ОУН). Його вітчим був надзвичайно добрим батьком, незважаючи на чисельну сім’ю, послав Мирослава на правничі студії до Варшавського університету. Там парубок діяв в українському студентському русі і напередодні війни 1939-го польська поліція заарештувала його за українську патріотичну діяльність.
Друга світова війна відкрила тюремну браму, юнак подався до Відня і там у 1940-1941 рр. студіював економіку. Під час студій зустрічався з українськими діячами, котрі організували 1941-го леґіон «Роланд». Мирослав вступив до цього леґіону і брав участь у Похідній групі на Схід України. По розв’язанню леґіону став продовжувати навчання у Відні (1942-1943) і в цей період отримав ступінь маґістра економічних наук.
У квітні 1943 року на заклик Українського центрального комітету в Кракові, на чолі якого стояв проф. Володимир Кубійович разом із 80-ма тисячами українських добровольців він зголосився до дивізії «Галичина». На жаль, прийняли лише близько 15 тис. юнаків. Серед прийнятих до дивізії був і Мирослав Малецький, котрий пройшов відповідний військовий вишкіл та отримав звання поручника.
Заледве оформилася Українська дивізія «Галичина», як її провід і все вояцтво відразу домагалося запровадити українську символіку: відзначення, національний гімн, прапор, присягу на вірність України тощо. На жаль, німецьке командування на те не погоджувалося й одразу ж кинуло дивізійників у гарячу точку на фронт під Броди. Там 13-22 липня 1944 року від запекла боротьба. Бойовий склад дивізії «Галичина» не перевищував 12,5 тис. вояків, сили німецьких частин становили до 2,5 тис. вояків, а ті частини, що відступали, вже не відзначалися бойовою міццю. Бродівський котел дивізія потрапила разом з рештками 13-го корпусу німецької армії і майже тиждень несла весь тягар завзятих оборонних боїв.
«Більшовицький наступ на молоде українське вояцтво, не випробуване в боях, не загартоване під вогнем гармат і «катюш», не мало летунського забезпечення, тому зазнало колосальних втрат, не зважаючи на відчайдушний спротив — розказував мені п. Малецький, — ми опинилися в трагічному бойовому зіткненні з ворогом. Вже на третій день завзятих боїв дивізійникам забракло амуніції і пального для машин. Німецькі частини, деморалізовані постійними невдачами на фронтах, хаотично опускали поле бою. Там полягли тисячі наших дивізійників, а ті, кому вдалося вийти зі смертельного оточення, пробивалися на захід, а багато перейшли в ряди УПА, щоб дальше захищати Україну від лютого ворога, який тюрмами, розстрілами і штучно створеним голодоморами міліони винищив українського народу».
Після виходу з Бродівського котла сотник Малецький як подався з групою дивізійників на Захід. Цей період досконало опрацював у своїй книжці «Лагерний триптих» О. Пушкар із Варшави, котрий описав дивовижний героїзм вояків дивізії «Галичина». Вже на заході сотник Мирослав Малецький приєднався до штабу генерала Павла Шандрука, командира Української Національної Армії. Однак доля розпорядилася так, що незабаром п. Малецький потрапив у полон до американської армії в м. Авербах.
Після звільнення з полону він дістається до Арґентини і там продовжує свою громадську діяльність. Разом із іншими тут він заснував Українсько-арґентинський інформаційний інститут і став головним редактором його органу «Вільна Україна», що виходив іспанською мовою. Саме тут пізнав свою майбутню дружину Кароліну Павловську зі Самбірщини і 1947 року з нею одружився. 1957-го подружжя в переїхало на постійне проживання до Торонто (Канада). В сім’ї Малецький прийшли на світ син Андрій та три доні: Дарія, Христя та Лідія, всі вони отримали вищу освіту. Пан Мирослав зразу в Торонто долучився до громадської праці, він знаний як пожиттєвий голова Світового братства ветеранів Першої української національної армії (дивізії «Галичина»), Одночасно впродовж свого життя він був головним редактором популярного в діаспорі журналу «Вісті комбатанта», автор цілого циклу статей, між іншим збірки статей-коментарів «Без ілюзій» (1981) і «Пріоритети» (1986). Друкувався в різних часописах діаспори, а коли Україна стала незалежною, — в «Літературній Україні», «Вечірньому Києві», «Форумі», «Війську України» й інших.
Від часу проголошення української державності п. Малецький систематично відвідував Україну, зокрема Київський військовий ліцей ім. Івана Богуна. Як представник Ліґи українських меценатів не одноразово фінансово допомагав ліцею, наприклад, створити там бібліотеку.
За особливі заслуги у визвольних змаганнях за суспільно-редакторську і жертвенну діяльність та за багатолітню працю заради відновлення незалежної України 1995 року Мирослава Малецького нагородили медаллю Міністерства оборони України.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...