Новини для українців всього свту

Sunday, Aug. 9, 2020

Для нього УПА була та залишилася святою…

Автор:

|

Червень 10, 2020

|

Рубрика:

Для нього УПА була та залишилася святою…
Петро Потічний

Його патріотичної енергії, наукових і організаційних здібностей, відданости справі справедливості та любові до рідного вистачило б і на десятьох. Вже 15-літнім юнаком Петро прийняв рішення служити своїй нації — він добровільно вступив до лав Української повстанської армії (УПА), що вплинуло на його майбутню долю. Впродовж 75 років про своє рішення ніколи не жалів, а плодам його юнацькою відвагою можемо дивуватися сьогодні — понад 30 окремих книжок, десятки науково-популярних і наукових статей, десятки томів «Літопису УПА», до появи яких безпосередньо причинився як засновник і співредактор видавництва «Літопис УПА» (1973-2000), відповідальний редактор цього видавництва (2000-2017) і, нарешті, голова видавництва (2017-2018).
Народився Петро Йосиф Потічний 2 червня 1930-го в с. Павлокома, яке стало першим місцем за межами України, де пам’ятником вшанували траґедію українського народу. Траґедія українців Павлокоми, яка забрала кількасот життів села, стала джерелом не одної розвідки, але, чи не найґрунтовнішою, залишається книжка П. Потічного «Павлокома. 1441-1945: історія села» (Торонто, 2001). Петро не забув про своїх замордованих 366 односельчан, він не лише дослідив та оприлюднив їхній список, але й брав участь у відкритті меморіалу жертвам ненависти, в надії, що це слугуватиме прикладом для поляків і українців будувати спільне майбутнє на основі взаємоповаги.
1944-го Петро закінчив чотирирічну освіту у львівській ґімназії, яка вплинула на формування майбутнього науковця, на його потяг до науки. Добровільний вступ у лави УПА загартував його не тільки фізично, але й психічно. Восени 1947 року 17-літній Петро з рештками сотні «Громенка», у складі 36 вояків, прорвався до контрольованої американцями зони в Німеччині. Там він використовує час на навчання та закінчує вчительську семінарію, а 1950-го еміґрує до США, де, знову ж таки, «не втрачає час», але 20-літнім вступає до морської піхоти Збройних сил США й бере участь у корейській війні 1950-1953 рр.
Після повернення з Кореї Петро Потічний поступив до Темплського університету, де здобув ступінь бакалавра (1957), згодом маґістра (1961) та доктора (1964) історії й політичних наук у Колумбійському університеті, де отримав і диплом спеціаліста з російських і східноєвропейських студій. Після здобуття поважної освіти в американських університетах переїхав до Канади (1964), де отримав посаду професора політичних наук у Мак-Мастерському університеті в м. Гамільтон. Згодом стає професором політичних наук Українського вільного університету в Мюнхені (Німеччина) та деканом факультету права і суспільно-економічних наук цього навчального закладу. Водночас стає старшим науковим співробітником центру російських і східноєвропейських студій Університету Торонто.
Петро Йосипович, маючи великий досвід солдата УПА та Військово-морських сил США, «підкований» знаннями, здобутими в американських університетах, дуже швидко став завойовувати поля діяльности на науковому фронті. Неймовірний досвід із різних фронтів — антисовєтського, антинацистського, пропаґандитських рейдів УПА до Чехо-Словаччини, робить його, 34-річного науковця, надзвичайно привабливим й атракційним для університетської праці. Його наукові праці, з-поміж яких нашу увагу привертають такі: The Ukraine and the Czechoslovak Crisis. Canberra, 1970; Poland and Ukraine: Past and Present. Edmonton-Toronto, 1980; Ukrainian-Jewish Relations in Historical Perspective. Edmonton, 1988; Ukraine and Russia in their Historical Encounter. Edmonton, 1988. Вони є конкретним свідченням не лише детального, методично-наукового підходу д-ра Потічного до певної історичної події, але й переконують читача глибоким і об’єктивним вивченням та оцінкою певних явищ суспільного розвитку. Незаперечна наукова ерудиція, що ґрунтується на фактах і джерелах, притаманна його книгам і десяткам статей наукового та науково-популярного характеру, підтверджує здатність дослідника не тільки обирати, коментувати, або аналізувати, але й відстоювати та переконливо подати читачеві чітку думку.
Поряд із університетською діяльністю д-р Потічний ніколи не забував про УПА, участь у якій залишила великий слід у пам’яті науковця, котрий вважав своїм обов’язком очистити цю найвідомішу організовану частину повстання українців проти вічного ворога України — Російської імперії — від брехні та вигадок. Учений поставив собі за мету донести правду про УПА, якої не знали не лише у світі, але й у самій Україні. Кремлівська брехлива пропаґанда поширювала всілякі вигадки про УПА. Аґентурам НКВС і КДБ, й окремим аґентам десятиліттями вдавалося вводити в оману не тільки українців, але й весь світ, коли йшлося про повстанську армію українців.
Кремлеві вдалося розділити ОУН на бандерівців і мельниківців, провокувати окремі атаки під різними прапорами, або назвами, які закінчувалися смертельно — свідченням чого були вбивства Коновальця, Ребета та Бандери. Петро Потічний завжди твердив і твердить, що УПА завжди трималася поза політикою партій — вона залишалася повстанською армією усіх українців. В її рядах боролися за незалежність і неетнічні українці, серед яких було і багато українців єврейського походження.
Ще до визнання УПА, Бі-Бі-Сі (14 жовтня 2008 р.) оприлюднило інтерв’ю з відомим українським поетом Мойсеєм Фішбейном стосовно УПА та згадало закиди, мовляв, дехто твердить про антисемітизм в УПА. Св. п. Фішбейн перелічив євреїв, котрі воювали в рядах УПА і також пригадав Потічного. «Я вам перелічив євреїв, але ж я маю одного з найближчих друзів, який три роки був вояком УПА, відомий професор, і не тільки в Канаді, де він мешкає, не тільки у США й Україні, а навіть у Китаї. Це проф. Петро Потічний, котрий три роки був молоденьким вояком УПА. Для мене особисто УПА — це святе, й, як на мене, для кожного, незалежно від його етнічного походження, хто має в душі бодай щось українське, УПА — це святе». Тому Петро Потічний присвятив більшу частину свого життя і діяльности УПА, бо вона була й залишилася для нього чимось святим, що не підлягає жодному сумніву — тому його необхідно оберігати від нечисті, яку поширює імперська пропаґанда.
Саме Потічному вдалося знайти словацького науковця, котрий документально довів, як впливали кремлівські аґенти на засоби масової інформації у післявоєнній Чехо-Словаччині, де до 1947-го писали про УПА, а потім, за наказом із Москви, замінили УПА на бандерівців, бо кремлівській пропаґанді йшлося не так про самого Бандеру, як про назву «бандерівці», що понижувало етимологію слова до «банди», а не виводило з прізвища. Проф. Потічний був одним зі засновників видавництва «Літопис УПА» 1973 року, став його співредактором, згодом — відповідальним редактором чотирьох серій «Літопису УПА». Зусиллями науковця та редакції «Літопису УПА» впродовж 1976-2011 рр. в усіх його серіях побачило світ 92 томи, а 2012-го з’явився під сотим номером «Каталог УПА».
Зі своїм довгим життєвим і творчим шляхом Петро Потічний детально ознайомив читачів 1992 року англомовними спогадами My journey (I & II. Toronto-Lviv). Стосовно оцінки наукової діяльности Петра Йосиповича не можна не згадати й те, що він іменований професором-консультантом Гейлюндзянського університету в м. Харбін (Китай). обраний почесним професором Східнокитайського університету в м. Шанхай (Китай), почесним професором національного університету «Львівська політехніка» (Україна); виконував функції президента канадської асоціації славістів, почесний президент китайської асоціації україністів. Член Об’єднання колишніх вояків (ОКВ) УПА США та Канади, голова ОКВ, дійсний член Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, відзначений президентом України Віктором Ющенком орденом «За заслуги» ІІІ-го ступеня.
Беручи під увагу дотеперішню бурхливу наукову та громадську діяльність Петра Йосифа Потічного, можемо сподіватися, що незабаром він потішить нас черговими своїми розвідками, щоб доповнити невичерпні джерела науки. Саме на цьому шляху бажаємо йому ще многих і благих літ на радість родини та доброго здоров’я!

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply