Важливою умовою успішного сімейного виховання Григорій Ващенко вважав теплі, сердечні стосунки між батьками. Особлива роль у вихованні дітей приділяв матері, яка правильно розуміє свої благородні материнські обов’язки. На думку поета, сімейне виховання слід доповнювати мистецтвом і піснею, яка окрилює почуття і допомагає більше входити в навколишнє середовище.
Він прийшов на світ 23 квітня 1878 року у с. Богданівка Прилуцького повіту Полтавської губернії (зараз — Прилуцький район Чернігівської області) в шляхетній родині старовинного козацького роду. В 1888-1898 рр. Григорій вчився у Полтавській духовній семінарії. Його молодшими товаришами були Симон Петлюра і Володимир Щепотьєв, відомий учений-літературознавець, у 1930-х рр. засуджений комуністичним режимом за приналежність до вигаданої Спілки визволення України.
В полтавській семінарії був високий рівень освіти і панував український дух. Після закінчення навчання, в 1899-1903 рр. Григорій студіював в Московській богословській академії, яку закінчив і став вчителювати у Полтавському єпархіальному училищі, потім у Кутаїській гімназії. З 1911-го вчителював у Тульчині та Ромнах, викладав у Полтавському вчительському інституті, був директором учительської семінарії. 1918-го отримав звання доцента, згодом професора педагогіки історико-філологічного факультету Полтавського народного університету. Під час денікінської окупації 1919 року був заарештований і лише дивом уникнув розстрілу. Після цього у 1920-1923 рр. працював в учительській школі у с. Білики Кобеляцького повіту. З 1923-го — професор, завідувач кафедри педагогіки Полтавського інституту народної освіти. З молодих років Ващенко вів наукову та громадську діяльність в освіті. Однак спроби впровадити в практику своє розуміння виховного ідеалу в окупованій Україні наштовхнулися на спротив радянської системи. Підручник Г. Ващенка «Загальні методи навчання» (1927) було заборонено, а його самого 1933-го звільнили з роботи за звинуваченням в українському буржуазному націоналізмі. Дивом уникнув ув’язнення і йому вдалося виїхати за межі України.
В 1936-1940 рр. Ващенко викладав у Сталінградському педінституті, згодом повернувся на попереднє місце роботи. В окупованій німцями Полтаві редагував україномовну газету «Голос Полтавщини». 1942-го подався на еміґрацію і працював в Українському вільному університеті й Богословській академії Української автокефальної православної церкви у Мюнхені, з 1950-го був її ректором.
Вже на початку ХХ ст. з’явилися його перші твори в художній прозі, поезії та драматургії: оповідання «Німий» (1900), поема «Сіндорта» (1902), поетична збірка «Пісня в кайданах» (1907), п’єса «Сліпий» (1909), збірка «До ґрунту» (1911). На ці твори позитивно відгукнулася критика.
1917-го Григорій поринув у національно-громадську роботу, зокрема він віддавав усі свої сили та знання на вдосконалення виховного процесу в школі. З ініціативи товариства «Шкільна освіта» майже по всіх містах України виникають спеціальні учительські курси, і в організації тих курсів Г. Ващенко не шкодує сил і знань. Прилуки, Ромни, Хорол стали теренами його діяльності. Із педагогічних праць треба назвати «Виховний ідеал» (1950), написаний для Спілки української молоді за принципом «Служба Богові і Україні». 1993 року цю книгу перевидали в Полтаві. Інші твори — «Виховання волі і характеру», «Виховання любові до Батьківщини», «Український ренесанс XX ст.». Всі вони цінні тим, що опрацьовані з позицій державницьких, а не космополітичних педагогічних ідей. Праці Ващенка підіймали освіту і зміцнювали національний дух патріотизму на самоутвердження української нації. Вчений дуже чітко й яскраво формулював думку в педагогіці про історичну місію нації з точки зору християнської платформи. Також учений відзначав важливість рідної мови в освітньому процесі.
Григорій Ващенко — винятково обдарована людина енциклопедичних педагогічних знань, передової світової педагогічної науки. Його велика праця була видана у Мюнхені в чотирьох частинах (1949). Окремі вказівки нашого вченого використовують зарубіжні педагоги. Спадщина Г. Ващенка нараховує 25 головніших книжкових видань і понад сотню публіцистичних статей, приблизно разом цей творчий доробок можна було б умістити в 10 товстих томах.
У часи совєтської окупації України твори Ващенка були заборонені і лише після відновлення Української державності 1991-го було відновлено і педагогічний дух Г. Ващенка. У Києві вийшла друком праця «Виховний ідеал» як перший том зібрання його творів. У вересні 1995 року установчий Конґрес у Києві заснував Всеукраїнське педагогічне товариство ім. Г. Ващенка. У листопаді 1997-го відбувся другий Конґрес Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Г. Ващенка у Києві. Видали й другий том його педагогічної спадщини «Загальні методи навчання». 1999-го — опублікували «Виховання волі і характеру» як третій том його творів. 2000-го видали четвертий том його наукового доробку «Праці з педагогіки та психології». 2001 року Всеукраїнське педагогічне товариство ім. Г. Ващенка, зіткнувшись з фактами паплюження видатного педагога, справжня мета яких була «не пропустити» його до українського вчительства, очорнити, виступило з розвінчанням наклепницьких публікацій. На це 2000-го вийшли публікації у Мелітополі та Марбурзі (колективна стаття науковців «З приводу вироку «трійки», або як та для чого з лупою слона «досліджували» // «Освіта України». — 2001. — № 1). 2003-й — рік відзначення 125-ліття від дня народження Г. Ващенка, тоді видали п’ятий том його праць «Хвороби в галузі національної пам’яті» та провели четвертий Конґрес Всеукраїнського педагогічного товариства, що носить ім’я великого українського педагога.
На честь Г. Ващенка 2011 року було названо одну з вулиць у Дарницькому районі міста Києва. Його ім’я носить ліцей № 144 у Солом’янському районі української столиці й інші, запроваджено знак пошани на ім’я вченого.
Григорій Ващенко помер 5 травня 1967-го, на 90-му році життя, далеко від рідної України. тіло вченого було похоронене на цвинтарі «Вальдфрідгоф» у Мюнхені (Німеччина).

Ярослав Стех