Новини для українців всього свту

Sunday, Dec. 8, 2019

Дещо про виховання на тлі 50-річчя від дня смерті Григорія Ващенка

Автор:

|

Серпень 17, 2017

|

Рубрика:

Дещо про виховання на тлі 50-річчя від дня смерті Григорія Ващенка

Про освіту, а зокрема про значення виховання писало дуже багато визначних мислителів світу. Всі вони доводили, що належно вихована людина лише тоді є повноцінною, коли вона своєю діяльністю, поведінкою, гідністю та звиклою людяністю й акуратністю доводить свій високий інтелектуальний рівень у процесі співжиття.
Цьому слідував талановитий український вчений і педагог Григорій Ващенко, котрий прийшов на світ 23 квітня 1878 року у с. Богданівка Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер Прилуцький район Чернігівської області). Народився в шляхетній родині Григорія та Параскевії, що походила зі старовинного козацького роду. У 1888-1898 рр. Григорій вчився у Полтавській духовній семінарії. Його товаришами були Симон Петлюра і Володимир Щепотьєв, котрий потім став відомим літературознавцем.
Після закінчення семінарії в 1899-1903 рр. Григорій студіював в Московській богословській академії, яку закінчив і став вчителювати у Полтавському єпархіальному училищі, потім у Кутаїській гімназії. З 1911-го вчителював у Тульчині та Ромнах, викладав у Полтавському вчительському інституті, був директором учительської семінарії. 1918 року отримав звання доцента, згодом професора педагогіки історико-філологічного факультету Полтавського народного університету. Під час денікінської окупації 1919-го був заарештований і лише дивом уникнув розстрілу. Після цього впродовж 1920-1923 рр. працював в учительській школі у с. Білики Кобеляцького повіту. З 1923-го — професор, завідувач кафедри педології та педагогіки Полтавського інституту народної освіти.
З молодих років Ващенко вів велику наукову та громадську діяльність в освіті. Однак спроби впровадити в практику своє розуміння виховного ідеалу в окупованій Україні наштовхнулися на спротив радянської системи. Підручник «Загальні методи навчання» (1927) було заборонено, а його самого 1933 року звільнили з роботи за звинуваченням в українському буржуазному націоналізмі. Майже дивом уникнув ув’язнення через те, що йому вдалося виїхати за межі України. В 1936-1940 рр. Ващенко викладав у Сталінградському педінституті, згодом повернувся на попереднє місце праці. В окупованій німцями Полтаві редагував україномовну газету «Голос Полтавщини». 1942-го подався на еміґрацію і працював в Українському вільному університеті й Богословській академії Уукраїнської автокефальної православної церкви у Мюнхені, 1950 року став її ректором.
Вже на початку ХХ ст. з’явилися його перші літературні твори — оповідання «Німий» (1900), поема «Сіндорта» (1902), поетична збірка «Пісня в кайданах» (1907), п’єса «Сліпий» (1909), збірка художніх творів «До ґрунту» (1911) та інші. Ці роботи дуже позитивно приймає критика.
З поваленням самодержавства 1917 року Григорій Ващенко поринув у національно-громадську роботу, зокрема всі свої сили і знання віддавав на вдосконалення виховного процесу в школі. У той час із ініціативи товариства «Шкільна освіта» майже по всіх містах України виникають спеціальні учительські курси, і для організації тих курсів Ващенко не шкодує сил і знань. Прилуки, Ромни, Хорол були головними теренами його діяльності.
Із педагогічних праць одна із найважливіших — «Виховний ідеал» (1950), написана для Спілки української молоді. 1993 року цю працю перевидали в Полтаві (після 1928-го, коли побачила світ книга «Загальні методи педагогіки», це перша надрукована в Україні книга Г. Ващенка). Інші твори — «Виховання волі і характеру», «Виховання любові до Батьківщини», «Український ренесанс XX ст.»
Названі роботи Ващенка цінні тим, що вони опрацьовані з позицій державницьких, а не космополітичних педагогічних ідей. Своєю суттю праці вченого підіймали освіту та зміцнювали національний дух для самоутвердження української нації. Науковець чітко й яскраво формулював думку в педагогіці про історичну місію нації з християнської платформи. Словами «Служіння Богові та Україні» підкреслювалося, що Україна становить найбільшу цінність як невід’ємна органічна частка духовного, божественного життя кожного українця, без якого справжня педагогіка втрачає сенс. Г. Ващенко застерігав: «Обов’язком українців є підготовка не тільки до збройної боротьби з ворогами нашого народу, а й до розбудови національної культури після перемоги над ними». Він писав, що «може статися так, що вороги будуть переможені, а коли прийде справа до мирного будівництва в Україні, наш народ виявить повну непідготовленість, і це кінець кінцем може призвести до того, що нас знову можуть опанувати якісь спритні чужинці».
Також учений розумів, що рідна мова в цьому процесі немов провадить у царство Боже. Які ж рекомендації Г. Ващенка актуальні в наш час? Без сумніву Ващенко є творцем української національної педагогіки, яка відповідає духовності українського нації. Його наука дбає про розквіт національної душі, це та найбільш ідеальна істина, без якої життя стає неповноцінним. Насамперед це звільнення від атрибутів колоніальної залежності і повернення народові його національну гідність.
Він доводив, що українська духовність відображає національні цінності, виплекані впродовж віків і входять до традицій і загальної культури українського народу. Це те, що найбільше відповідає психології народу і його призначенню: українська гостинність, замилування красою, мистецька творчість, схильність до музики, співу та танців, побут українців із його вірністю в коханні тощо. Для створення українського виховного ідеалу, на думку Ващенка, треба відтворити історичне минуле свого народу з його культурними скарбами, а також зачерпнути зі скарбниць інших народів те, що найкраще відповідає нашій духовності.
За період більшовицької влади національні риси зазнали великого спустошення і цей бур’ян треба виполоти з життя нації. У своїй праці «Проект системи освіти в самостійній Україні» Ващенко подає методи, за допомогою яких можна позбутися атеїстичного забруднення у вихованні молодого покоління. Він цінував таких відомих педагогів, як Василь Сухомлинський (1918-1970), Юліян Кобелянський (1859-1922), а особливо Софію Русову (1856-1940).
Григорій Ващенко — винятково обдарована людина. Не враховуючи педагогічної на громадської праці спадщина Г. Ващенка нараховує 25 головніших книжкових видань і понад сотню публіцистичних статей, загалом цей творчий доробок можна було б умістити в десять томах. На увагу заслуговують також його праці щодо дошкільного виховання, середнього та вищого шкільництва. Вчений умів феноменально впровадити педагогічні методи, які дозволяли добре підготовляти учнів до самостійного життя, приймати належні рішення, виробляли сильний характер і вміння розбиратися в складних критичних умовах. Григорій Ващенко помер 5 травня 1967-го на 90-му році життя, далеко від рідної України. тіло вченого було поховане на цвинтарі «Вальдфрідгоф» у Мюнхені (Німеччина).
У часи совєтської окупації в Україні твори Ващенка були заборонені і щойно після відновлення Української державності 1991-го було відновлено й педагогічний дух Г. Ващенка. У Києві вийшла праця «Виховний ідеал» як перший том зібрання його творів. У вересні 1995 року установчий Конґрес у Києві заснував Всеукраїнське педагогічне товариство ім. Г. Ващенка. У листопаді 1997-го — відбувся другий Конґрес Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Г. Ващенка у Києві. Вийшов друком другий том його педагогічної спадщини — «Загальні методи навчання». 1999 року було видано працю «Виховання волі і характеру» як третього тому його творів. 2000-го — і четвертий том його наукового доробку — «Праці з педагогіки і психології». 2001 року Всеукраїнське педагогічне товариство ім. Г. Ващенка, зіткнувшись із фактами паплюження видатного педагога, справжня мета яких — «не пропустити» його до українського вчительства, очорнити, виступило з розвінчанням наклепницьких публікацій. Для цього 2000-го у Мелітополі та Марбурзі вийшла колективна стаття науковців «З приводу вироку «трійки», або як та для чого з лупою слона «досліджували».
2003-й — рік відзначення 125-ліття від дня народження Г. Ващенка, видано п’ятий том його праць — «Хвороби в галузі національної пам’яті» та проведено четвертий Конґрес Всеукраїнського педагогічного товариства. В українській педагогічній літературі вийшов ряд праць про життя і діяльність ученого. На честь Г. Ващенка 2011 року було названо одну з вулиць у Дарницькому районі Києва. Його ім’я носить ліцей № 144 у Солом’янському районі Києва, є й інші знаки вшанування імені вченого.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply