Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, May. 21, 2018

Дещо про Остапа Тарнавського

Автор:

|

Травень 03, 2018

|

Рубрика:

Дещо про Остапа Тарнавського

Остап Тарнавський народився 3 травня 1917 року у Львові у робітничій сім’ї Давида та Ксені Тарнавських. Хлопець учився у Львівській академічній гімназії, проте через проблеми зі здоров’ям був змушений перервати навчання. Cтан хвороби став своєрідним стимулом до творчості. Під впливом недуги він став писати перші свої вірші, які друкував на сторінках часописів «Дажбог», «Назустріч», «Ми», «Діло». Крім поезій, друкував нариси та фейлетони під псевдонімом Тарас Кульчицький. Середню освіту таки здобув 1935-го й юнакові пощастило вступити до Львівського університету на філологічний факультет. На жаль, був змушений залишити навчання через матеріальні труднощі. Повернувся до навчання вже під час першої радянської окупації в «Львівській політехніці».
Під час німецької окупації Тарнавський співпрацював із «Українськими щоденними вістями», «Львівськими вістями», місячником «Нові дні», а також писав для Львівського театру опрацьовував програмки-довідки до різних п’єс. «Політехніку» так і не закінчив, але літературна і громадська праця затягнула парубка у вир громадського українського життя.
1944 року він еміґрував до Кракова, де співпрацював з «Краківськими вістями», потім переїхав до австрійського Ґрацу, де студіював інженерію, а звідси еміґрував до Зальцбурґу. Перебував у таборах переміщених осіб, а 1949-го разом із дружиною Мартою Сеньківською переїхав до США й осів у Філадельфії, де була доволі помітна група української діаспори. Спершу працював простим робітником, а 1951 року — службовцем у бюро Злученого українського американського допомогового комітету. Тоді ж починається його активна праця в Об’єднанні українських письменників «Слово», 1958-го його обрали секретарем, а згодом — екзекутивним директором. 1962 року Остапу вдалося скінчити студії бібліотекознавства й отримати ступінь магістра.
У 1966-1987 рр. він працював у бібліотеці міського коледжу у Філадельфії. Водночас співпрацював із виданнями «Америка», «Місіонар», «Київ», «Українська книга», «Наше життя», «Шлях. The Way», «Нотатки з мистецтва». 1976-го в Українському вільному університеті в Мюнхені письменник захистив докторську дисертацію на тему: «Т. С. Еліот і Павло Тичина: порівняльна студія творчості двох поетів-модерністів».
Твори Остапа Тарнавського різноманітні за тематикою, але надзвичайно глибокі за своїм пізнавальним змістом. Також він — оригінальний поет, перекладач, відомий серед іншого своєю версією «Сонетів» Вільяма Шекспіра, літературний критик, мистецтвознавець і публіцист. До його спадщини належать збірки «Гамлет на українській сцені» (1943), «Слова і мрії» (1948), «Життя (вінок сонетів)» (1952), «Мости» (1956), «Самотнє дерево» (1960), літературно-критичних твори «Подорож поза відоме: шляхами модерної поезії» (1965), «Брат — братові» (1971), «Еліот Павло Тичина» (1967).
Його збірка «Під вікном ночі» дає всі підстави говорити про яскраво виражене оригінальне філософське та мистецьке осмислення світу у віршах «Генезис», «Той самий берег», «Хлопець і море», «Термінал», «Дійство про дерево». Одна з характерних рис Тарнавського — тонка іронія, яка виблискує в непоодиноких віршах. Не дарма ж одному з циклів віршів автор дав назву «Вірші іронічні».
Майстерність поета помітна вже у ранній поезії поета, де також відчуваємо національно-патріотично визвольний дух. Досить вдумливо прочитати вірш «Листопадова містерія». У дев’яти строфах авторові вдалося відтворити той «величний час підйому і пориві до свободи», яку проголошувала ЗУНР, «коли з піснями про червону калину» молодь ішла боротися за Україну.
Необхідно виділити й сонетарій Говорячи Тарнавського. Спочатку з’явився «Вінок сонетів», а згодом цикл «Сотня сонетів». Вони відзначаються чіткістю й логічністю думки, строгістю класичної структури, широкою амплітудою переживань. Тут і політична інвектива «Реквієм революції», і сатирично-іронічний роздум на тему покірливо-рабської філософії («Барани»), і повчання синові Маркові з нагоди одруження («Весільне вітання»), і пошук історичного коріння рідного народу («Родовід») та багато інших медитацій на нагальні теми життя. Тарнавський виступив і в жанрі малої прози в збірці оповідань «Камінні ступені» (1973).
Поетові також належать переклади з європейських мов, які доповнюють наше уявлення про його мистецьку палітру. Багато зробив Тарнавський для об’єднання українських письменників діаспори «Слово», видаючи десятки різних публікацій і допомагаючи організаційно зміцнити письменницьку установу.
Історія розвитку української літератури була б неповною й однобокою без докладної характеристики літературних процесів діаспори. Діяльність українських письменників за кордоном вимагає більшої уваги сучасних дослідників. Свобода повернулася в Україну, і тепер на Батьківщину мають повернутись ті, хто жив і творив задля неї, виборював її незалежність на чужині. Своїми творами повинен повернутися й О. Тарнавський. Додам, що творчість письменника увійшла до культової вже сьогодні антології «Координати» (1969; упорядники Богдан Бойчук і Богдан Рубчак), було видано «Камінні ступені: новели і нариси» (1979). Більшість есеїв, наукових праць, публіцистичних статей зібрані у книзі «Відоме й позавідоме» (Київ, 1999), що вийшла у серії «Українська модерна література». «Сотня сонетів» (1980), посмертне видання «Зібрані вірші» (1992). Були перевидані проза та переклади Тарнавського — «Крейзі» та інші оповідання» (Київ, 2005) та «Поетичні переклади» (Київ, 2006). Однак наразі ще немає повного зібрання поетичних творів Остапа Тарнавського в Україні. А його творча спадщина — універсальна, вона підіймає українську літературу на європейські мистецькі висоти. Остап Тарнавський — талановитий письменник і перекладач, вдумливий критик, активний організатор літературно-мистецького життя, людина глибоких патріотичних почуттів, котра над усе любила Україну, живилася волелюбним подихом рідної землі. Його життєвий шлях освічував Франківський девіз-пророцтво «Встане мати-Україна, Щаслива і вільна». Невимовно зрадів він, коли вона встала та, на жаль, ця радість була короткою. Остап Тарнавський помер 19 вересня 1992 року у Філадельфії, де й похований.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...