Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 16, 2019

Автор українського гімну

Автор:

|

Березень 12, 2015

|

Рубрика:

Автор українського гімну

Михайло Вербицький

Музичне мистецтво є знане в Україні з давніх-давен. Відомі такі імена, як Боян (ХІ ст.) і Матус (ХІІІ ст.). Осередком церковного співу була Київська лавра й княжі палати, пісні і музика лунали в братських школах, музичних цехах, Харківській колегії та при дворі гетьмана Розумовського в Глухові. І музика, і пісня тісно пов’язані з життям українського народу. Вони були та залишаються мовою мистецтва й нашого повсякдення.

Серед численних музикознавців почесне місце посідає Михайло Вербицький. Отець Михайло — визначний богослов, композитор, громадський діяч і автор гімну України «Ще не вмерла Україна». Він народився 4 березня 1815 року в селі Явірнику Руському на Перемищині. Перші письмові згадки про це село знаходимо за 1469 рік. Тодішня назва села — Явірничок. До Другої світової війни там жило близько 1,3 тис. греко-католиків, приблизно 160 євреїв, а також поляки, загалом близько 1,5 тис. мешканців. У Явірнику Руському, на місці старої церкви, 1882-го була збудована простора церква Св. Великомученика Димитрія, яка разом із селом Жогатином і присілками Борівницею і Працівком становила спільну греко-католицьку парохію.
У цій церкві батько Михайла був парохом, а водночас — деканом Бірчанського деканату. Його дружина Палагія була донькою Івана Пацановського з Перемишля. У родині Вербицьких було троє синів. На жаль, коли Михайлові виповнилося десять років, його батько помер, і ним та його молодшим братом Володимиром заопікувався їхній родич перемиський єпископ Іван Снігурський (1784-1847). Завдяки йому Михайло успішно закінчив перемишльську середню школу.
Як учителі, так і владика Снігурський помітили в хлопця велике зацікавлення і хист до музики. Єпископ потурбувався проте, щоби Михайло отримав належну музичну освіту. Він уможливив юнакові додаткове навчання в музичній школі й організував для нього поза лекційні уроки музики. Коли 1828 року при перемишльській катедрі владика Іван заснував хор, то відразу ж записав туди 13-річного Михайла. Уже на Великдень 1829-го цей хор із великим успіхом дебютував у врочистому богослужінні, де Михайло разом з Іваном Лаврівським виступив солістом. Побачивши такий блискучий результат, Іван Снігурський запрошує із Чехії кваліфікованого дириґента і композитора Алоїза Нанке, музикознавців Вікентія Версанія, Францішка Лоренса та Людвика Седляра, котрі допомогли Михайлові здобути теоретичні знання в царині музики. Від тих перших учителів Михайло отримав ґрунтовну музичну освіту, зокрема з композиції музичного мистецтва.
Звісно, важливе значення для повного засвоєння музикознавства Вербицький мав репертуар хору, в якому були як твори віденських класиків Гайдна та Моцарта, так і музика композиторів «золотої доби» української музики. Вже в ранні роки свого життя Михайло знайомиться з творчістю А. Веделя (1767-1808), палкого українського патріота, котрий відмовився виїхати до Росії, був за це заарештований і страчений російськими жандармами. Також юнак захоплювався творами Березовського (1745-1777) і Бортнянського (1751-1825). Він був добре знайомий із музикою інших закордонних композиторів, зокрема Ріхарда Вагнера (1813-1883), котрий також мав благородний вплив на творчість українця.
По закінченні середньої школи 1833 року Михайло вступає до Львівської духовної семінарії. Там посилено працює над поглибленням музичних знань, керує хором семінарії, опановує гру на гітарі. Вербицький також організує концерти і нав’язує тісну співпрацю з культурно-освітніми установами та діячами культури.
На жаль, 1839-го вмирає дружина Михайла, і він був змушений залишити семінарію, щоби зайнятися вихованням сина. Здолавши труднощі, він все ж таки закінчує семінарію і під впливом владики Снігурського повертається до Перемишля. Там працює секретарем єпископської канцелярії. Це був другий плодовитий творчий період в житті Вербицького. У Перемишлі він налагоджує зв’язки з культурно-освітніми діячами, відновлює дружні взаємини з музикантом Францішком Льоренцом, у котрого навчався композиції.
У другій половині 1840-х рр. Михайло Вербицький звертається до релігійної музики. Він опрацював більш як 30 літургійних творів, серед яких — повна Літургія на мішаний хор (1847), що досі звучить у багатьох церквах західної України. Крім літургії, він опрацював знамените «Ангел вопіяше» «Достойно єсть», «Єдин свят», «Господи помилуй», «Святий Боже», «Іже херувими», «Тобі поєм», «Алілуя» та молитви «Вірую», «Отче наш».
Станіслав Людкевич писав, що «Вербицький був цією дивовижною трансмісією в українській музиці, яка єднала західну Україну з Наддніпрянщиною».
Життя Вербицького минало здебільшого у складних життєвих обставинах, він навіть не встигав висвятитися на священика. Щойно 1850-го отримав ієрейські свячення. Кілька років Вербицькому доводилося переїздити з однієї сільської парохії до іншої, і це не сприяло його творчості.
Перші священицькі обов’язки о. Вербицький виконував у Завадові (1850-1852), звідки був переведений до Залужжя (1852-1853), а відтак – у село Стрілки біля Старого Самбора (1853-1856). Й аж 1856 року осів у селі Млинах в Ярославському повіті, де прожив решту свого життя. Працюючи священиком, о. Михайло неустанно творчо працював в музиці і підтримував сталий контакт із перемишльським культурно-освітнім середовищем. Незважаючи на несприятливі умови життя Вербицький створив феноменальні мелодії, які хвилюють не лише кожного музиканта, а й кожного слухача, у першу чергу — кожного українця. Він написав низку знаменитих художніх творів, але серед них слід відзначити, що найзнаменитішою його роботою є музика до українського гімну «Ще не вмерла Україна», який зогріває і милує наші серця силою-силенною почуттів і викликає нашу не обмежену в часі гордість.
Основою до опрацювання українського гімну стали слова з патріотичного вірша Павла Чубинського. Нагадаємо, що перша публікація вірша з’явилася у львівському журналі «Мета» (№ 4, 1863). Перше документальне свідчення виконання пісні для широкої громади датується 26 лютого (10 березня) 1864-го — тоді пісня «Ще не вмерла» прозвучала як завершальний номер першого на західноукраїнських землях Шевченківського концерту в Перемишлі. Відтоді й почалося тріумфальне поширення «Ще не вмерла…» спочатку як патріотичної пісні, а згодом — як гімну України.
У 1917-1920 рр. «Ще не вмерла Україна» було затверджено як єдиний державний гімн УНР, а 1939-го — як гімн Карпатської України. 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України» на слова Павла Чубинського та музику Михайла Вербицького. Звісно, цей текст гімну набув великої популярності й виконувався поряд із церковним гімном «Молитва за Україну» («Боже великий, єдиний»). Гімн «Ще не вмерла Україна» на вічні-віки вкоренився в нашій пам’яті так міцно, і його виконуємо урочисто: «Станем браття в бій кривавий, від Сяну до Дону, в ріднім краї панувати не дамо нікому. Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє, ще у нашій Україні доленька наспіє». Із тих слів і могутньої музики струменить нестримний дух українського патріотизму, який виривається з-під нашарувань багатьох поколінь борців за волю України, і цінний він для нас настільки, наскільки цінні державні символи України, поряд із прапором і гербом.
Після відновлення нашої державності 17 вересня 1991-го Українське радіо розпочинає свої передачі з виконання гімну «Ще не вмерла Україна», а 5 грудня того ж року гімн вперше офіційно зазвучав урочисто на засіданні українського парламенту, присвяченому підсумкам Всеукраїнського референдуму та виборам Президента нашої держави у виконанні уславленого хору імені Г. Верьовки під керівництвом А. Авдієвського. Так гімн, створений двома синами розділеної імперіями України, повернувся до пісенної скарбниці рідного народу навіки.
Можемо з гордістю зазначити, що Михайло Вербицький увійшов в золоту скарбницю найцінніших діячів української культури. Своєю творчістю довів палку любов до Бога й України. В набожному настрої звучить його яскрава музика в релігійних творах та зворушує наші серця.
Помер Михайло Вербицький зимової ночі 7 грудня 1870 року в селі Млинах на Перемищині, проживши лише 55 років. Тіло покійного було поховане в скромній могилі на цвинтарі поряд із церквою Покрови Пресвятої Богородиці в селі Млинах. На могилі поставили березовий хрест. Щойно 1934-го зусиллями товариства «Боян» було поставлено кам’яний надгробний пам’ятник. Для відзначення 140-річчя виконання гімну «Ще не вмерла Україна» і 190-ї річниці від дня народження М. Вербицького з ініціативи львівських культурно-освітніх товариств і влади міста Львова у співучасті з українським активом з Перемишля за проектом архітектора Івана Коваленка на могилі було споруджено каплицю-пантеон, де відбуваються урочисті торжества з ушанування пам’яті композитора. Ім’ям Михайла Вербицького названо кілька вулиць в містах України та споруджено пам’ятники.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...