Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 17, 2019

Антон Манастирський малював реальне обличчя Галичини

Автор:

|

Травень 08, 2019

|

Рубрика:

Антон Манастирський малював реальне обличчя Галичини
Антон Манастирський. Запорожець

Про це свідчать передусім сотні пейзажних творів маляра, автора жанрових та історичних картин Антона Івановича Манастирського. Підтверджує це і перша його картина «Етюд старої хати», створена 1898-го олійними фарбами на полотні, коли йому виповнилося 20 літ життя. Під час літніх вакацій третього року навчання у Львівській художньо-промисловій школі (1895-1899) він приїхав у рідне село Завалів, в якому народився, і зробив цей малюнок розміром 41 х 55 см. Найбільш ранні роботи студента надихнули молодого Антона поїхати до Кракова, щоб в Академії красних мистецтв зміг продовжити розвивати свій малярський талант.
Беручи участь у виставці «Товариства для розвою руської штуки» у Львові 1900-го, Манастирський отримав на ній схвальні відгуки, які допомогли йому того ж самого року вступити до Краківської академії. Малярську науку здобував у відомих польських художників і педагогів Яна Станіславського, Юліана Фалата та Флоріана Цинка. Закінчивши курси вищої художньо-академічної школи, вирішив пов’язати своє подальше творче життя з Львовом, до якого повернувся 1905 року.
Якраз тоді у центрі Галичини й одному з осередків українського мистецького життя, Іван Труш організував першу виставку робіт мистців Західної і Наддніпрянської України. На ній експонували твори відомих львівських Івана Труша, Юліана Панькевича, Модеста Сосенка, Антона Манастирського, Євгена Турбацького та київських художників Фотія Красицького, Івана Макушенка, Івана Гальвича, Миколи Бурачека, Михайла Жука, Віктора Масляникова й інших. Ця виставка мала великий успіх і стала важливою подією у культурному житті міста, про яку сам Труш написав обширну рецензію в журналі «Артистичний вісник».
В історію українського мистецтва Манастирський увійшов як здібний живописець, котрий любив малювати унікальні церковні споруди, до числа яких належать «Стара церква в Губичах біля Добромиля» (1900), «Церква в Посухові» (1910), «Церква в Мужиновичах» (1910) та інші. Окремо про них тенденційно мало хто згадував у митецькій літературі за радянських часів. Увійшли вони лише у перелік творів маляра.
Частини різних місцевостей Галичини також відмальовував, на що вказують такі картини, як «Вид на Микуличин» (1900), «Вид на Парашку в Гребенові» (1905), «Гірський вид» (1904), «Вид на річку Прут у Карпатах» (1909), «Над Дністром» (1911), «Потік у Дилятині» (1914), «Пейзаж із Дилятина» (1914), «Залізничний міст в Яремчі» (1914), «Хати над річкою в селі Тисів» (1924), «Пейзаж з Волі Добростанської» (1925), «Пейзаж із Янова» (1927), «Стара школа в с. Борки» (1931), «Село Либохори» (1945), «Річка Богдан у Карпатах» (1956), «Річка Варатин у Карпатах» (1956), «Пейзаж зі Сколе» (1960), «Річка в Підгір’ю» (1960) і десятки інших, які свідчать про синівську щиру любов до свого рідного галицького краю.
Ходив маляр по різних селах Львівщини, Івано-Франківщини та Тернопільщини, сідав там за мольберт і правдиво змальовував у них убогі хати, старі ворота, будинки місцевих шкіл, млини, хліви, комори, перелази, водопої, що були близькі та зрозумілі народові. Мистець не шукав ефектних та екзотичних місць у навколишній природі. Він звертався до таких пейзажів і мотивів, які найкраще передавали б його настрої, зацікавлення та переживання. Він знав, для чого малює й яка його роль в мистецтві та у житті суспільства. Творча вдача не дозволяла Манастирському сидіти на одному місці. Мандруючи селами Гуцульщини з великим захопленням він відтворював життя горян. У своїх творах видно чіткість і ясність композиції та тенденцію правдиво, реалістично зображувати побут гуцулів. Манастирський підбирав теми, в яких побажливо намагався передати мальовничість гуцульського одягу. На свої полотна переносив образи гуцульських дівчат, жінок і селян — «Гуцул на коні», «Гуцулка на коні», «Гуцули в горах», «Гуцули в Карпатах», «Гуцульська дівчина», «Гуцулка над потоком», «Гуцулка з бесагами», «Гуцульські музиканти». Також намалював чимале число ескізів поодиноких гуцулів у типовому вбранні. З жителями цього гірського краю тематично пов’язав мистець зеленою Гуцульщину. Змальовував її взимку, вкритою білим снігом, і влітку з її могутніми гірськими хребтами, порослими зеленими смереками та соснами.
Улюбленою темою пейзажів стали мальовничі куточки Карпат із гірськими річками, їхніми скелястими берегами та постійно дзюркотливими водоспадами. В картинах «Гірський водоспад» (1924), «Гірський потік» (1948, 1954, 1955), «Водоспад» (1957), «Водоспад у Яремчі» (1957), «Біля джерел Чорного водоспаду» (1963) та ряді інших зумів так вдало передати специфічність цих карпатських сторін, як мало хто з других художників.
Усі його пейзажні роботи логічно побудовані від першого плану через глибину до останнього. Вражають своєю просторовою перспективою та старанністю виконаних деталей. Звісно, мистець малював природу днями під час сонячно-голубого неба та лагідно пливучих хмаринок. Колористична гама в них різноманітна, здебільшого витримана, ніжно висвітлена з близькими для себе тонами, гармонійно накладеними фарбами та пензлем досвідченого майстра.
Антона Манастирського вважають і здібним портретистом. У його роботах виступають його близькі та знайомі — «Портрет матері» (1907), «Портрет батька дружини» (1911), «Портрет дружини» (1912), «Портрет сина» (1915), «Портрет письменника Михайла Яцкова» (1919), «Портрет Федора Шкрібляка» (1929), «Портрет художника Антона Пилиховського» (1932). До 100-ліття народження Тараса Шевченка, а також до 125-ліття, Манастирський намалював його портрети, які видали листівками: в Ужгороді — видавництво «Книга» (1914), а у Львові — видавництво «Русалка» (1937). Твори «У ворожки» (1910), «По діброві вітер віє» (1910-ті рр.), «Перебендя» (1913) та «Катерина» (1913) всі належать до Шевченкіани Антона Манастирського.
До переліку портретів маляра необхідно додати «Портрет Івана Тургенєва», котрого Іван Франко називав знаменитим романістом і «великим поетом і людинолюбцем», а також «Автопортрет у смушковій шапці» (1919).
На неабияку увагу заслуговує й картина «Запорожець» (1932). Цей твір визнали найзначнішим після
картин Миколи Івасюка, західноукраїнського художника, який звертався до історичної тематики. З його кольоровою репродукцією зустрічаємося у монографії «Львівський музей українського мистецтва, живопис, скульптура, графіка» (Київ: Мистецтво, 1975), книжці «Україна в листівках» (Нью-Йорк, 1981), у книзі-альбомі «Слава Українського козацтва», що з’явилася у видавництві «Фортуна» в Австралії 1999-го та в інших виданнях, до прикладу, чорно-білою у восьмому томі УРЕ (Київ, 1962) та на 143-й сторінці “Словника українських художників» (Київ, 1973).
Цікаві моменти з життя козаків маляр відтворював на полотнах під такими назвами: «Козаки в поході» (1910), «Козацька школа» (1912), «Козак коня напуває», «Смерть товариша», «Біля водопою», «Козак», «Серед степу», «Прощайте, товариші!», «На досвідку», «Зустріч», «Повернення з війни», «Бій козака з татарином» та інших, в яких бачимо героїчні сцени з життя козаків та їхній побут на тлі української природи. У творчій спадщині художника є жанрові сценки, виконані за мотивами народних пісень, дум і леґенд — «Ой під гаєм, гаєм», «Ой ходила дівчинонька бережком», «Ой там, під горою», «Ой одна, я одна», «Засвіт встали козаченьки», «Зраджена» й інші, ідилічного настрою.
Антон Іванович Манастирський був дуже продуктивним оформлювачем дитячої літератури. Його перу належать ілюстрації до таких народних казок, як «Казка про рибака і рибку» (1911), «Казка про царевича» (1916), «Бик і ведмідь», «Ведмідь і корова», «Селянин і віл», «Вовк у лісі» (всі — 1925) та інших рисунків до шкільних читанок та підручників, число яких, усіх разом узятих, становить понад тисячу. Кілька малюнків йому вдалося виконати і до поеми І. Франка «По селах» (1955).
Багато картин маляра виставлялись на різних експозиціях: «Виставка сучасного малярства Галицької України» (Національний музей у Львові, 1919), «Виставка гуртка діячів українського мистецтва» (Зала музею НТШ у Львові, 1922), «Виставка образів українських пластиків» (Львів, 1931), «Ретроспективна виставка українського мистецтва за останніх ХХ літ» (Національний музей у Львові, 1935) та «Виставка творів А. Манастирського», влаштована на честь століття від дня народження мистця (народився 2 листопада 1878-го) у залах Львівського музею образотворчого мистецтва, на які показали найкращі здобутки мистецтва заслуженого діяча народного художника України, котрий помер 15 травня 1969 року у Львові, де й був похований на Личаківському цвинтарі, поле 5, число могили 147.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...