Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 18, 2017

Ангел(ович)-хоронитель

Автор:

|

Квітень 05, 2012

|

Рубрика:

Ангел(ович)-хоронитель

15 квітня 255 років тому народився Антін Ангелович — один із тих українців, які перешкодили асиміляції своїх співвітчизників. 1717 року анонімний автор польського «Проекту знищення Русі» радив полонізувати українців, «тримаючи попів у непроглядній темряві». Відтак польська шляхта, якій її королі дали право затверджувати кандидатури греко-католицьких священиків, надавала перевагу малоосвіченим претендентам і змушувала їх відробляти панщину.

Тож УГКЦ навряд чи виконала би місію одного з найпотужніших оберегів української нації, якби 1808-го її не очолив син священика й українського шляхтича з Гриніва під Бібркою, що на Львівщині, Антін Ангелович. Він першим подбав, аби єдина тоді освічена верства українців-галичан — її духовенство, яке спілкувалося майже винятково польською мовою, стало нарешті на заваді денаціоналізації своїх земляків, розвиваючи рідну їм культуру й відіграючи серед них консолідуючу роль.

І хоч Маркіян Шашкевич уперше виголосив у церкві проповідь українською мовою щойно через 20 років після смерті Ангеловича, зерна національного пробудження посіяв серед галичан саме їхній перший греко-католицький митрополит. Щоправда, навряд чи йому це вдалось би без допомоги австрійських цісарів Марії-Терези та Йосифа ІІ. Але саме Ангелович тоді, коли був учителем останнього, переконав їх дати майбутнім греко-католицьким священикам можливість здобути належну освіту. Бо, навчаючись у єзуїтській колеґії, переконався, що проти тиску її наставників-полонізаторів устоїть далеко не кожен учень.

Утім, сам Ангелович їм не піддався, інакше греко-католицький єпископ Львівський (а з 1778 року — митрополит Київський) Лев Шептицький не взяв би його до своєї канцелярії. І не послав би продовжити освіту в греко-католицькій семінарії, заснованій 1774-го у Відні. Удостоївшись там першим серед українців ступеня доктора богослов’я, Ангелович викладав із 1784-го українською мовою догматику у Львівському університеті, ректором якого був у 1796—1797 рр. А 1786-го ще й першим очолив Львівську греко-католицьку семінарію.

Обидва ці заклади, за словами історика Дмитра Дорошенка, «мали велике значення для культурного розвитку Галицької Русі, виховавши кадри освіченого духовенства, з якого вийшло чимало видатних учених і громадських діячів». Але лише завдяки Ангеловичу в Галичині, як стверджував Михайло Грушевський, «на початках ХІХ віку з’являються освічені і тямущі люде, які думають про інтереси народні, національні, заходяться коло піднесення народної освіти й добробуту, коло розвою національної культури».

А опублікувавши в 1805—1809 рр. три брошури про міжнародні відносини й описавши 1813-го в Gazetе Lwowskеy битву під Лейпциґом, Ангелович дав привід уважати його ще й першим журналістом-українцем! Для того ж, аби вслід за ним прийшли наступні, змусив спершу оволодіти грамотою кандидатів на священиків. Бо 1796 року очолив Перемиську єпархію, а 11 вересня 1806-го на його клопотання цісар Франц I визнав Ангеловича Галицьким греко-католицьким митрополитом, не залежним від київських владик, яких призначали тоді російські царі.

Булла Папи Римського Пія VII про відновлення Галицької митрополії, скасованої 1347-го, була оприлюднена 17 квітня 1807-го, диплом про це датовано 11 серпня 1808-го, а інтронізували Ангеловича 25 вересня того ж року. Коли ж 1809-го українські селяни дали привід Францу I зректися їх, то тільки їхній митрополит відстоював плацдарми національного відродження. Бо варшавські васали французів, увійшовши тоді в Галичину, оголосили, що, за кодексом законів Наполеона, селяни є вільними від кріпацтва, і ті почали вступати до польських леґіонів.

Лише Ангелович не вірив полякам. Відмовившись молитися за Наполеона, священикам теж це заборонив — навіть після погрози віддати його під трибунал. Та коли виїхав до Відня, то був затриманий у Карпатах селянами, які спокусилися на 5 тис. золотих винагороди за нього. Від розправи його врятували лише перемоги австрійців.

Можливо, саме ті перипетії й призвели до нервової недуги Ангеловича. Уникаючи людей, він навіть виїхав до села Крилоса, де 9 серпня 1814 року й помер. Поховали його на Городецькому цвинтарі у Львові й… забули, де саме. А годилося би шанувати одного з тих, стосовно кого навіть російський священик Данилов визнав: «Греко-католицькі єпископи були керівниками культурного та народного життя й політичними лідерами свого народу. Роль греко-католицького єпископату в розвитку української культури, особливо шкільної справи, — величезна».

 Матвій Камінечний

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...