Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 19, 2020

Амбасадори добра

Автор:

|

Квітень 09, 2015

|

Рубрика:

Амбасадори добра
Омелян і Тетяна Антоновичі

Омелян і Тетяна Антоновичі

Наша ювілянтка народилася 15 квітня 1915 році у Відні (Австрія) у національно свідомій родині Михайла Терлецького. Тетяна отримала чудове морально-релігійне та національно-патріотичне виховання. Під час навчання вона брала участь у дитячих заходах на відзначення роковин Листопадового зриву, Свята державності та соборності, Шевченкових днів й інших визначних історичних дат, що мало вагомий вплив на її свідомість.

Дівчина закінчила гімназію Сестер василіанок у Львові. Свою медичну освіту Тетяна почала здобувати в Монпельє (Франція). 1941-го закінчила Віденський університет і отримала ступінь доктора медичних наук. За німецької окупації з 1941-го по 1944 рік працювала у львівських лікарнях. З наближенням фронту 1944-го Тетяна повернулася до Відня, а звідти — до Мюнхена, де працювала лікарем у Міжнародній організації біженців. 1946 року вона познайомилася з Омеляном Антоновичем і вийшла за нього заміж. Разом подружжя долучилося до громадської праці та стало допомагати в еміґраційних процесах для переміщених осіб, котрі переважно виїжджали за океан.
1949-го родина Антоновичів також переїхала до Америки. Подолавши перші імміґраційні труднощі й підтвердивши свій лікарський диплом, Тетяна вже 1968 року очолила відділ нефрології Інституту патології США. 1974-го вона здобула ступінь доктора медичних наук і стала професором патології на медичному факультеті в Університеті Джорджтавна. Обіймаючи високі посади, Тетяна тісно співпрацювала з українською діаспорною громадою і в першу чергу оточувала опікою хворих.
За 20-річну роботу в Джорджтавнському університеті Тетяна отримала золоту медаль. Її професійна та наукова діяльність із 1961-го також пов’язана з Університетом Джорджа Вашинґтона та Військовим університетом медичних наук у Вашинґтоні. У 1970-1980 рр. Тетяна викладала медичні науки в Гельсінкі, Афінах, Токіо, Мельбурні, Базелі, Тегерані, Тринідаді.
Основні наукові дослідження п. Антонович було присвячено ураженням кров’яних судин нирок, змінам, що відбуваються у нирках при захворюванні на СНІД. 1980-го вона видала атлас із унікальними фотографіями біопсії нирок, який викликав надзвичайну повагу та зацікавлення з боку лікарів у всьому світі. Крім цього проф. Антонович була автором численних медичних статей і книжок, які прославили не лише її ім’я, а й популяризували ім’я України.
Людина — смертна, але безсмертний її успішний науковий і загальнолюдський доробок для прийдешніх поколінь. Вчинене Тетяною добро та її мудрість зберігаються в книжках і в нашій історії, а багатство і доброта її душі навічно залишаться в невмирущій народній пам’яті. Протягом свого життя визначна лікарка розумом і душею служила рідному народові. Вона померла 23 вересня 2001 року у Вашинґтоні, а похована на Личаківському цвинтарі у Львові.
На особливу увагу також заслуговує Омелян Антонович, чоловік Тетяни, котрий народився 6 лютого 1914-го у сім’ї Миколовича у Долині (тепер — Івано-Франківська обл.). це місто — унікальне та з багатою історією. З ним пов’язано імена багатьох діячів української культури. Досить пригадати О. Бойдуника, Оксану Грицай, Ярослава Лопатинського, кардинала Мирослава Любачівського, І. Малька, а особливо — довголітнього в’язня польських і совєтських тюрем Володимира Горбового.
Згадаймо ще одну визначну постать із родини Антоновичів — Мирослава (троюрідного брата Омеляна), котрий народився 1917 року в Долині. 1949-го він виїхав у Нідерланди, де став знаменитим дириґентом та оперним співаком. Саме у Долині Омелян здобув початкову освіту. Після цього навчався в Українській академічній гімназії у Перемишлі, яку успішно закінчив 1932-го. Вищу освіту отримував на правничому факультеті Католицького університету в м. Любліні, студіював у Вищій торговельній академії у Познані та Торговельній академії в Берліні.
З молодих років протягом усього свого життя Омелян був учасником українського визвольного руху. У школі став членом «Пласту», належав до «Молодої громади» й Організації українських націоналістів. 1933 року за участь у національному русі був заарештований польською поліцією і провів три роки у в’язниці. У вересні 1941-го його знову схопило гестапо в Берліні, куди активіст приїхав на зустріч зі Степаном Бандерою. Чоловік був запроторений до концтабору «Заксенгаузен» і тільки після закінчення Другої світової війни вийшов на волю.
За дорученням Центрального проводу ОУН Омелян виконував різні важливі завдання організації на теренах України, Польщі, Чехо-Словаччини, Австрії та Німеччини. Під час виконання громадських та політичних завдань він співпрацював із провідними історичними діячами в західній Україні. Зокрема, контактував із митрополитом Шептицьким, Романом Шухевичем, Степаном Бандерою, Іваном Багряним та іншими.
Перебуваючи в Чехії, Омелян 15 червня 1946-го закінчив Український університет у Празі й того ж року одружився з Тетяною Терлецькою. Разом із дружиною п. Антонович еміґрував до США. З перших років перебування у Америці Омелян активно влився в життя української діаспори. 1954 року був обраний головою Об’єднання українців Вашинґтона. Перебуваючи в США, подружжя Антоновичів багато мандрувало, побувало в різних країнах світу. На згадку вони купували сувеніри в Індії, Єгипті, Африці, Ірані, Канаді, Японії, Мексиці, які згодом передали до музею в Долині. Крім того Омелян придбав собі ферму, де пропрацював більш як 40 років. Важко собі уявити доктора права та визначного публіциста, котрий би протягом довгих років виконував важку фізичну працю фермера.
Омелян був активним і в громадському житті. З часом сім’я Антоновичів зібрала деякі кошти і 1980-го створила недержавну доброчинну організацію «Фундація Т. і О. Антоновичів», метою якої була моральна та фізична підтримка досягнень в галузі української літератури, мови, мистецтва й історії. Було видано книгу «Фундація Т. і О. Антоновичів» з переліком імен тих, хто був нагороджений із коштів фонду. З благодійного фонду також надавалися стипендії та гранти для сприяння розвитку української мови, культури, українського літературознавства, літературної критики, історії, мистецтвознавства, мовознавства та політології. Премії отримували люди, котрі зробили визначний внесок в українську культуру. Крім того, фонд фінансував оновлення Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника; було побудовано краєзнавчий музей «Бойківщина» в Долині ім. Тетяни і Омеляна Антоновичів, виділено кошти на встановлення пам’ятника борцям за Українську державу та виконано реконструкцію церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Долині, а також виконано реконструкцію нового корпусу Бакалаврської бібліотеки Києво-Могилянської академії
Значні суми грошей Антоновичі призначали для друку різних видань, зокрема «Енциклопедії українознавства». Їхні доброта, гуманітарна допомога потребуючим, спонсорство викликають подив і узасаднену гордість. Ця рідкісна родина, з її блискучою кар’єрою, вчинками, стала дороговказом нашого життя. Після смерті дружини Омелян вирішив на початку вересня 2005-го повернутися в Україну. З великою радістю сприйняв він відновлення української державності та в міру своїх можливостей допомагав втілювати національно-державницькі цінності. За вагомий внесок у розбудову та відродження України її традицій Омелян Антонович отримав низку нагород. 2004-го Омелян був нагороджений дипломом «Галицький лицар 2003» в номінації «Меценатство». Помер він 28 лютого 2008 року і з почестями похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Галичани, а зокрема долиняни, надзвичайно поважають подружжя Антоновичів, бережуть світлу пам’ять про нього, свідченням чого є присвоєні звання почесних громадян міста Долина. Крім того, з нагоди ювілейної дати — 100-річчя з дня народження Омеляна Антоновича – громада Долини увіковічнила заслуги родини Антоновичів і збудувала в місті пам’ятник, який буде гідно возвеличувати подружжя Омеляна і Тетяни на всі часи — за їхню благородну працю для свого народу. Сім’я Антоничів для нас і майбутніх поколінь була і залишиться назавжди амбасадором добра і честі. З великою людською вдячністю згадуємо родину Антоновичів в особливий час, коли тисячі українські жертвенні родини діляться з українськими воїнами всім необхідним для їхнього життя і оборони нашої землі від лютої путінської аґресії.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply