Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 25, 2020

8 січня минуло 55 років відтоді, як помер видатний поет Сосюра

Автор:

|

Січень 09, 2020

|

Рубрика:

8 січня минуло 55 років відтоді, як помер видатний поет Сосюра

Поет-патріот Володимир Сосюра народився 6 січня 1898-го на станції Дебальцеве, за яку 2015 року спалахнули запеклі бої між українськими воїнами та російськими аґресорами.

Батьківщина — півсвіту
Його батько Микола мав фах кресляра, але був людиною різнобічною. Тому змінив багато професій. Зокрема, вчителював і працював адвокатом і гірником.
Класиком української літератури Сосюра став попри те, що, за словами поета, батьківщини його предків — добрих півсвіту. Сам він писав про це таке: «(Мати) за походженням була (чоловіча лінія) сербіянка, хоча прізвище мала Локотош, що угорською мовою означає «слюсар». Мабуть, у матері була й угорська кров. По жіночій лінії вона була єврейка та українка. Батько мій за походженням (чоловіча лінія) француз, — правильно прізвище «Соссюр», навіть з префіксом «де». Дід мій підписувався — «Соссюр» і казав, що наше прізвище українізували писарі. По жіночій лінії батько — карачаєвець і українець, по чоловічій — також українець».
Але біографи поета дійшли висновку, що він фантазував щодо своїх предків, втікаючи від гірких реалій. Адже повсякденням родини Сосюра були злидні та голод. Вони жили, за його словами, «в напіврозваленій мазанці з тарантулами в покинутому саду».
Тож коли 1914-го батько поета захворів, його 11-річний син покинув агрономічну школу та заробляв на содовому заводі п’ять копійок щодня. Потім працював на копальні, телефоністом і чорноробом.
Коли 1918-го в Дебальцеве прийшли гайдамаки, «франко-карачаєво-сербо-угро-єврей», як називав себе Сосюра, котрий, із його слів, «змалку марив грозовими образами козаччини», згадав: «Ну, й я українець. Чого ж мені треба? І записався я до повстанців, був призначений ройовим (Ви не дивіться, що я лірик, я бойовий)».
Поет писав в автобіографічному романі «Третя рота»: «Воскресла моя синя омріяна Україна, махнула клинком, і зацвіла земля козацькими шликами. Бо з усіх сіл ішли до нас дядьки в свитках і з торбинками. Записувалися і спокійно, як до церкви, йшли на смерть».
Згодом став бунчужним, входив до складу особистої варти головного отамана військ Української Народної Республіки Симона Петлюри. А свій перехід до Мазепинського полку пояснив так: «Він і був найбойовіший з усієї петлюрівської армії, і більшовики завжди не витримували нашої штикової атаки».
У юнацькій (тобто старшинській) школі його призначили ройовим. Тож коли потрапив у полон до білогвардійців, його повели на розстріл, але в останню мить передумали.
Про свій перехід до «червоних» Сосюра писав: «Лютий. 1920. При 4-й стрілецькій галицькій бригаді, яка перейшла до червоних, з полонених петлюрівців та денікінців формується два полки: «1-й Чорноморський» та «Кінний запорозький». Я вступаю до «1-го Чорноморського». Команда — українська. Всі старшини й козаки ходять з тризубами на кашкетах. Полковий прапор — жовто-блакитний. Командир полку — німець із тризубом на кашкеті. Він каже: «Я воював за неньку Україну і буду за неї воювати до смерті». Коли було Шевченківське свято, ми й галичани вийшли на майдан з морем жовто-блакитних знамен. Жодного червоного прапора не було».
А коли поет почув на політкурсах, що душа — «продукт виробничих відносин», то йому, з його слів, «перестало хотітися жити» й він «умовився з одною курсанткою повіситись».

«Як був босяком, так і зостався»
Але періодично відкладав самогубство, щоб творити. Коли демобілізувався, його мати бурчала: «Комуністи, які приїхали з фронту, — у них і галіфе, і гроші, а ти як був босяком, так босяком і зостався».
Членом комуністичної партії став 1920 року, але його двічі виганяли звідти за «націоналістичний відтінок» його творів. Змушений був пройти «перевиховання» на заводі в 1930-1931 рр.
Письменник Остап Тарнавський згадував: «Сосюра здобув собі приязнь своєю майже наївною безпосередністю».
Про Хмельницького Сосюра казав, що «були кращі гетьмани», уточнивши: «Мазепа». Але за поему «Мазепа» його цькували так, що потрапив до психлікарні, де йому поставили діагноз «маніакально-депресивний психоз, еротичний психоз».
Навесні 1943-го намагався звести порахунки з життям — у тій державі довели до самогубства багатьох поетів. Приміром, Миколу Хвильового. Від більшовицького розстрілу його врятувала, мабуть, ода ДПУ (так називався тоді майбутній НКВС — Державне політичне управління) і резолюція Сталіна «відновити (в партії. — Авт.), лікувати» на листі Сосюри до нього, в який дружина поета вклала довідку з психлікарні і в якому він писав: «Мене доводили до думки про самогубство, а я не зробив цього тому, що надто багато страждав український народ, щоб його поети стрілялися».
Про вірш Сосюри «Любіть Україну» головна газета комуністичної партії «Правда» писала, що під цим твором підписалися б і Петлюра, і Бандера. І що «у вірші В. Сосюри немає образу, безмірно дорогого для кожного справжнього патріота — образу Великого Сталіна».
Голова правління Спілки письменників України Олександр Корнійчук «підлив оливи у вогонь»: «У вірші «Уся в квітках» Сосюра трактує своє перебування під час Великої Вітчизняної війни серед рідних російських братів, як перебування на чужині, скаржиться, що він там «наче і не жив». У нього відсутня туга за так само рідною російською землею, і це дивує та обурює кожного громадянина, вихованого партією Леніна-Сталіна в дусі братерства народів. Ідеологія його віршів наскрізь ворожа нам, націоналістична».
Єдиним, хто став на захист Сосюри, був Максим Рильський, котрий заявив: «Я не розумію — як любов Сосюри до України може зашкодити більшовицькій партії». А після смерті Сталіна Корнійчук публічно визнав: «Марно критикували Сосюру за вірш «Любіть Україну». Нічого ворожого в цьому вірші немає, це патріотичний вияв душі поета».

Регулярно писала доноси
Лише, за словами поета, потиск руки незнайомого прохожого «втримав від божевілля або самогубства». А в сталінському концтаборі відсиділа за нього заручником його друга дружина Марія.
«Радіо Свобода» розповіло про неї таке: «Марія, дружина поета Володимира Сосюри, регулярно писала доноси на свого чоловіка, повідомляла про те, що відбувалося у його оточенні, переказувала, про що говорять знайомі й сусіди по будинку «Роліт», в якому тоді в Києві жили відомі українські літератори. При цьому «Даніна» — такою було чекістське псевдо Марії Сосюри, розповіла про свою співпрацю з органами держбезпеки не тільки чоловікові, а й коханцеві, особистому лікарю та випадковому знайомому. За розголошення «державної таємниці» її засудили до десяти років таборів».
Міністр державної безпеки УРСР Павло Мешик пояснив Сосюрі: «Вона відмовилася підписати заяву про те, що не поділяє ваших поглядів, вона не відмежувалася від вас, як від запеклого націоналіста». Тільки лист Марії Сосюри до Хрущова дав результат. Марія не просила поблажливості до себе, а лише просила, щоб її знову допитали. Суд знизив їй термін до трьох років ув’язнення, а оскільки на той час вона вже відсиділа п’ять років — її відпустили на свободу. Після повернення Марії через п’ять років вони повторно розписалися. Попри те, що під час її перебування в концтаборі у нього були дві дружини — Катя Васильєва і Лариса, сина якої Аліка поет усиновив.

Ігор Голод

P. S.: Але головне про Сосюру розповість, звісно ж, той його твір, не опублікувати принагідно який було б невдячністю щодо поета:
Любіть Україну, як сонце любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.
Без неї — ніщо ми, як порох і дим,
розвіяний в полі вітрами…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна,
як очі її ніжно-карі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в кривеньких тинах,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячій усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
у хмарах отих пурпурових,
в огні канонад, що на захід женуть
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивають нам путь
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину…
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну.
Любіть у труді, у коханні, в бою,
в цей час коли гудуть батареї
Всім серцем любіть Україну свою,
і вічні ми будемо з нею!

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply