Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 24, 2017

60 років від дня вбивства Лева Ребета

Автор:

|

Жовтень 05, 2017

|

Рубрика:

60 років від дня вбивства Лева Ребета

У березні ц. р. виповнюється 100-ліття від початку Української революції 1917-1921 рр. — одного з найважливіших і найскладніших періодів в історії українського народу. Ця доба була вершиною могутньої боротьби за державну незалежність. Започаткована тоді визвольна ідея стала віхою і головним ядром життя для усіх тодішніх і майбутніх українських патріотів. В усіх українських реґіонах визвольна боротьба стала явищем загальноукраїнським. Серед тисяч визволителів українського народу варто пригадати героїчну постать Лева Ребета.
Він народився 3 березня 1912 року у м. Стрию на Львівщині в сім’ї поштового урядовця, де отримав початкове навчання та закінчив гімназійну освіту. Пізніше отримав університетську освіту у Львові. З молодих років юнак не терпів несправедливості і завжди ставав на захист кривджених. Вже в гімназії вступив в члени Української військової організації і став співорганізатором ОУН. За приналежність до українського патріотичного руху його неодноразово переслідувала й ув’язнювала польська окупаційна поліція. Незважаючи на утиски, майбутній політик, вчений, публіцист добре розумів, що волю здобувається жертвенною боротьбою. При цьому розумів різницю, яка існує між поневоленим і поневолювачем
Лев Ребет пояснював причини ненависті до українців ворожих режимів. Всі вони разом завдали нашому народові величезних втрат. Пам’ятаємо, скільки зусиль агентура СРСР чинила, щоб викрасти Лева Ребета з Німеччини і розправитися з ним. Кому ж перешкоджав Ребет, котрий після війни жив і працював в Мюнхені. Однак було прийнято рішення знищити Ребета, як ворога СРСР, щоб інші українські діячі занепали духом.
1940 року, коли в ОУН відбувся розкол, Лев Ребет однозначно став на бік Степана Бандери, як і переважна більшість ОУНівської молодої генерації. В проводі цього відламу націоналістичного руху він одразу посів осібне місце.
22 червня 1941-го, коли розпочалася радянсько-німецька війна, Ребет у складі похідної групи вирушив із Кракова до Львова, де вже 30 червня було проголошено відновлення Української держави. Ребет був призначений заступником голови Українського державного правління, яке очолював Ярослав Стецько. А через тиждень гітлерівська влада розпочала арешти. Степана Бандеру, Ярослава Стецька, Лева Ребета й інших в’язнів вивезли до Берліну і два місяці мучили, вимагали відкликати Акт відновлення Української держави. Нацисти не отримали згоду від патріотів України. Тоді їх відвезли до концтаборів. Ребет потрапив до Аушвіцу, де пробув до осені 1944 року. Вийшовши на волю, подався до Мюнхену, аби представляти Українську головну визвольну раду у відносинах зі західними союзниками. З 1948-го був членом головного проводу ОУНР, а невдовзі став її головою.
1949 року захистив докторську дисертацію на тему «Держава і нація», видав друком книги «Формування української нації» (1951), «Світло і тіні ОУН» (1954), «Теорія нації» (1956). 1954 року став професором права Українського вільного університету у Мюнхені, співпрацював у газетах «Українська трибуна», «Час», «Сучасна Україна», розробляв теорію народного суверенітету.
У 1945-1954 рр. Ребет був одним із керівників Закордонних частин ОУН (р). Він мав чимало роботи, передусім з організації масштабних ідеологічних кампаній з викриття «принад» сталінського режиму, в «здобутки» якого тоді вірило чимало західного люду. Фаховий юрист Ребет був ще й головним суддею Закордонних частин ОУН. Справа непроста: адже совєтське МГБ намагалося заслати туди своїх численних агентів із метою не лише добути інформацію про наміри українського визвольного руху, а й спровокувати його на нерозважливі дії.
1954 року, після остаточного розколу ОУН (р), він разом із Зиновієм Матлою очолив альтернативний провід ЗЧ ОУН (р), і 1956-го став головним лідером ОУН.
У Кремлі побутувала думка, що «Ребет небезпечніший за Бандеру». Тому вирішили якнаскоріше покінчити з грізним ворогом большевицької системи. Катом обрали 45-річного Богдана Сташинського. Акт терору відбувся вранці 12 жовтня 1957 року на сходах будинку на Карлплатц у Мюнхені, де містилася редакція «Українського самостійника». Вбивця послуговувався злочинним знаряддям, виготовленим у московській лабораторії, вистрілив струменем синильно-отруйної кислоти.
Через два роки Сташинський подібним чином убив і Степана Бандеру. За це злочинець отримав нагороду від червоних тиранів — ордер Бойового червоного прапора. А ще через два роки убивця втік до Західного Берліну і добровільно постав перед судом, визнавши себе винним у цих двох убивствах.
Варто додати, що 30 жовтня 2010 року прах Лева Ребета був перевезений із Мюнхену до Львова і перепохований на Личаківському цвинтарі. Своїм чесним життям він довів, що його любов до України була вища за власне життя та терпіння в тюрмах. Вічна йому пам’ять!

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...