Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 18, 2019

50-років від смерті Віктора Забіли

Автор:

|

Жовтень 02, 2019

|

Рубрика:

50-років від смерті Віктора Забіли
Віктор Забіла

Віктор Миколайович Забіла — відомий, хоча й не популярний український поет. Він народився 1808 року на хуторі Кукуріківщина (тепер — с. Забілівщина Борзнянського районну Чернігівської області) в сім’ї дрібного поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду. У 1822-1825 рр. Віктор навчався в Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька. Потім до 1834-го служив у війську. Вийшовши у відставку в чині поручика, майже все життя мешкав на своєму хуторі біля Борзни.
З молодих років Забіла приятелював із Тарасом Шевченком. Узимку 1847-го Шевченко якийсь час жив на хуторі Кукуріківщина, навіть намалював портрет Забіли. У повісті «Капітанша» Кобзар зі симпатією зобразив його під іменем Віктора Олександровича. Останній також брав участь у похороні Шевченка й упорядкуванні його могили.
Вірші почав писати в середині 1830-х pp., але тільки деякі з них надруковані за життя поета. Дебют відбувся 1841-го в альманасі «Ластівка», де надрукували три його вірші — «Голуб», «Пісня» та «Повіяли вітри буйні». Два вірші — «До батька» та «Не щебечи, соловейку» — надрукували 1857 року в «Черниговских губернских ведомостях». Повну збірку творів — «Співи крізь сльози» — видали 1906-го у Львові стараннями Івана Франка.
Але вірші поета були добре відомі в народі, поширювались у рукописних збірках, виконувались як народні пісні, наприклад, «Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи, соловейку», покладені на музику М. Глинкою. До своїх віршів «Не плач, дівчино», «Голуб», «Човник» та до інших сам Забіла опрацьовував музику і ці пісні автор співав із молоддю.
Джерелом глибокого ліризму його поезії є народна пісня з її образним і мовним багатством. У багатьох віршах («Зовсім світ перевернувся», «Маруся», «Сирота» й інші) поет порушував тему соціальної нерівності, яка панувала тоді в суспільстві. Понад те поет писав вірші гумористичні твори на побутову й історичну тематику — «Остап і чорт», «Весілля» тощо. Поезія Віктора Забіли є тим явищем, яке на тлі поетичної творчості багатьох інших авторів найбільш промовисто засвідчує феномен стихійної активізації художнього мислення в Україні першої половини ХІХ ст. на його «серединному» рівні.
Все своє життя Віктор кохав без тями одну-єдину жінку — Любу Білозерську. Писав їй і про неї прекрасні любовні листи та вірші, до яких опрацьовував музику. Від любовних сподівань на щасливе подружнє життя і до трагічного його фіналу переживав муки у собі. У поета були моменти, що він навіть не розумів магії привабливості Білозерської. Був це для нього свій ідеал і свій зразок вроди в усіх його проявах — в обличчі, кольорі очей, усмішці — попросту поет обожнював її красу і не міг її з думок позбутися.
Починаючи з 1840-х рр. вірші Забіли набули широкої популярності, побутували в багатьох рукописах, що пізніше лягли в основу посмертного видання збірок — «Співи крізь сльози» (Львів, 1906) та «Твори Віктора Забіли». 1936-го виявили друковану збірку поезій Забіли без титульної сторінки й вихідних даних, доти не зареєстровану в жодному бібліографічному покажчику. Час появи цієї збірки, що містила 19 поетичних творів, Є. Кирилюк відніс до початку 1840-х рр.
Творчість Віктора Забіли високо оцінював І. Франко, творчість поета він назвав солідним внеском у тогочасний розвиток української поезії. Помер Віктор Забіла в листопаді 1869-го в м. Борзна, там і похований.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...