Новини для українців всього свту

Saturday, Jan. 23, 2021

18 січня 250 років тому народився художник Іван Їжакевич

Автор:

|

Січень 16, 2014

|

Рубрика:

18 січня 250 років тому народився художник Іван Їжакевич

Іван Їжакевич — справді народний художник, поборник і охоронець демократичних, гуманістичних традицій української національної культури, який навіть у найважчі для її існування часи твердо стояв на своїх позиціях.

Тільки би навчатися!
Його батьки Сидір Іларіонович і Марія Авксентіївна були незаможними селянами, тож не мали жодної можливості дати своїм дітям хоч якусь освіту. Іванові ж дуже хотілося вчитися й малювати. Він самотужки опанував читання й письмо. Коли хлопчикові виповнилося 10 років, він подався до Києва з наміром вивчитися на художника. Щоби мати якісь засоби до існування й хоч трохи долучитися до навчання, Іван улаштувався служкою при монастирі – носив патерицю архієрея.
1879-го, пройшовши конкурс, Іван вступив до іконописної школи при Києво-Печерській лаврі. Два роки він старанно виконував усі завдання, не відмовлявся ні від якої роботи, захоплено малював із натури все, що потрапляло на очі.
Намалювавши перед дзеркалом власний портрет, Іван зважився піти з ним у відому в Києві художню школу Миколи Мурашка. В автопортреті юного художника Мурашко помітив іскри таланту, але, дізнавшись про його бідність, поцікавився, хто заплатить за його навчання. Поки хлопець шукав відповідь, Мурашка викликали терміновій справі й він вийшов із кімнати. Тим часом Їжакевич кинувся зображати голову дівчини, що висіла на стіні. Повернувшись, Мурашко був вражений художньої спритністю й швидкістю роботи нового знайомого й запропонував Іванові працювати в нього помічником.

Вільний слухач
На початку 1884 року юнак їде в Петербурга, щоби вступити до Академії мистецтв. Запізнившись на чотири години на іспит, він два місяці клопотав про дозвіл додатково скласти екзамени. І наприкінці 1884-го Іван став вільним слухачем Академії.
За успіхи в навчанні його неодноразово нагороджували срібною медаллю. 1888 року через матеріальну скруту Їжакевич був змушений покинути Академію. Отримавши звання вчителя малювання середньої школи, він повернувся в Україну й розпочав самостійне творче життя.
Невдовзі Іван Сидорович став дуже популярним художником-ілюстратором відомих журналів. У “Ниві” з’явилися його фотопортрет і детальна біографічна довідка. 29 років співпрацював Їжакевич із цим журналом, створивши кількасот ілюстрацій. У часи національного гніту , замовчування й переслідування Їжакевич робив велику справу — через сторінки масового та популярного в Російській імперії видання у високохудожній формі знайомив широкі кола читачів з історією, побутом і літературою свого народу.
Засобами реалістичного мистецтва в яскравих переконливих образах художник передавав картини побуту українського народу, його святкові обряди, сторінки славного минулого. Продовжуючи захоплено працювати в книжковій графіці й у радянський час, він досягає в цій галузі видатних успіхів. Його ілюстрації до української класики — творів Шевченка, Котляревського, Франка, Лесі Українки були широко відомими. Здобули заслужене визнання й живописні полотна майстра — «Рада роду», «Торг невільниками в Туреччині», «Шевченко-пастух» та інші.

На біблійні сюжети
«Попит на ікони київського письма наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. був великий. Час од часу замовлення виконували професіонали високого класу… У їхньому числі був Іван Їжакевич — остання постать в історії київського іконопису», — писав у статті про інтер’єри київських церков доктор мистецтвознавства П. Білецький.
Перше серйозне знайомство Їжакевича зі специфікою церковних розписів відбувається ще в 1882-1884 роках, коли він, як учень школи Мурашка, бере участь у реставрації фресок XII ст. у Кирилівській церкві. Однак, лише повернувшись із Петербурга, Їжакевич береться за самостійне виконання історично-релігійних композицій у інтер’єрі новозбудованих у Києво-Печерській лаврі Трапезній церкві й палаті.
Монументально-декоративні розписи Трапезної церкви — це мальовничий ансамбль, що справляє чарівне враження завдяки єдності ідейного задуму й майстерності технічного виконання. І хоч загальна розбивка стін і склепінь була зроблена за проектом керівника проекту відомого архітектора В. Щусєва, виконані Їжакевичем вісім складних композицій на біблійні сюжети, а також 50 одиночних фігур святих свідчать про його великий талант монументаліста-декоратора.

Робота в Трапезній церкві
Безумовно, у своїй роботі майстер не був вільним від необхідності трактувати образи згідно з церковними канонами (витягнутість пропорцій нібито безтілесних фігур святих, умовність поз і жестів, золоті німби навколо їхніх ликів, позбавлених емоцій, із великими, широко розплющеними очима, за допомогою чого нібито досягається враження особливої натхненності, релігійної екзальтованості).
Проте здебільшого живопис Їжакевича збагачений досягненнями та прийомами сучасного йому реалістичного мистецтва. Насамперед це спостерігається в образах конкретних історичних діячів, зарахованих Церквою до сонму небожителів, в образах, виписаних життєво переконливо, індивідуалізовано. Ось, до прикладу, Нестор-літописець. Стомлено, але по-доброму дивляться очі мудрого старця, що на хвилину відволікся від своєї копіткої праці. У всій поставі – усвідомлення її значимості. З археологічною достовірністю передана побутова обстановка келії монаха: на столі – олов’яна чорнильниця з гусячим пером, на полицях — товсті рукописні фоліанти.
Робота в Трапезній церкві тривала аж до початку 1910-х рр. Поряд із цим ще в 1905-1906 рр. за ескізами й під особистим керівництвом Їжакевича його численними учнями здійснюється розпис церкви Всіх Святих  у лаврі — чудового зразка архітектури українського бароко рубежу XVII -XVIII ст.ст.

Розписи й ікони
Виконуючи замовлення духовенства, Їжакевич, подібно до Васнєцова у випадку з Володимирським собором, прагне перетворити церкву Всіх святих на храм-пам’ятник української державності, вітчизняної історії та культури.
У зв’язку із цим на стінах і навіть у віконних простінках він створює цілу галерею національних історичних діячів, канонізованих Церквою. Тут — і хреститель Київської Русі князь Володимир, і творці абетки Кирило і Мефодій, і печерські угодники Нестор-літописець, Алімпій-іконописець і інші. Кожен з представлених персонажів наділений відповідними атрибутами. Так, цілитель Агапіт тримає в руках цілий натюрморт доволі натуралістично виписаних цілющих, за народними повір’ями, фруктів і овочів – яблук, вишень, огірків, моркви.
Як приклад релігійного живопису Їжакевича пізнішого часу можна навести розписи й ікони, виконані ним у 1940-х роках у Покровській церкви на Пріорці й ікони для діючої Макаріївської церкви на Лук’янівці. В останній із них дві великі ікони в кіотах є зразками майстерної передачі у близькій і зрозумілій для вірян формі історії про чудесне спасіння Немовляти («Микола – мокрий») і про моральне переродження жорстокого зловмисника («Богоматір «Несподіваної радості»). Представлені в іконах персонажі: мати, що молиться за життя своєї дитини, і грішник, що знайшов віру, за своїм етнічним типом — не інакше, як самі парафіяни української церкви.

Обличчя всі — знайомі
І справді, Їжакевич мав гарну зорову пам’ять. Розписуючи храми, образи святих він змальовував із рідних і селян-сусідів, яких знав змалку. У Трапезній церкві Києво-Печерської лаври в образі Марка Гробокопача зобразив свого діда Родіона. Є тут також Трохим Легкий, сусід Їжакевичів. Він же намальваний на картині «Жнуть очерет». Дядько, який прилаштував Івана в школу іконопису, увічнений у церкві Всіх Святих над Економічною брамою.
Шевченківського Перебендю Їжакевич малював із батька. Його також відтворено в образі євангеліста Матвія на розписах Покровської церкви на київському Подолі. А прообразом євангеліста Луки слугував отець Мараховський — родич художника, священик із його рідного села Вишнополя.
Свою останню картину Іван Їжакевич почав писати за тиждень до смерті. Серце художника зупинилося наступного дня після його 98-річчя — 19 січня 1962-го. Похований на Байковому кладовищі в Києві.
За своє життя Іван Їжакевич створив, щонайменше, 20 тис. картин! Шевченкіана художника налічує майже 200 робіт. Також він ілюстрував твори Лесі Українки, Гоголя, Франка, Коцюбинського й інших класиків. Основною у його творчості була національна тематика: “Запорожець”, “Український кобзар”, “Максим Залізняк”, “Запорожець у зимовому одязі”, “Григорій Сковорода в дорозі”. Із храмових найвідомішою роботою є розпис Трапезного храму Києво-Печерської лаври. Розмалював він також Борисоглібську церкву в Чернігові. Загалом створив ікони для понад 20 храмів.

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply