Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

18 грудня Миколі Гнисюку виповнилося б 70 років

Автор:

|

Грудень 18, 2014

|

Рубрика:

18 грудня Миколі Гнисюку виповнилося б 70 років

Микола Гнисюк

Українець Микола Гнисюк входить до сотні найкращих фотографів світу. Його ім’я можна знайти у двох світових енциклопедіях: англійській — «Сучасний фотограф», і швейцарській — «Камера Обскура», що подає інформацію про видатних фотографів.

Перші кроки – й успіх
Микола Гнисюк народився під час війни в українському селі Перекоринці Мурованокуриловецького району на Вінниччині. Породілля була така слабка, що рідні й сусіди лиш головою хитали: не виживе. А немовляті дали півсклянки горілки, щоби теж померло відразу, а не потім – від голоду. Та обоє видряпалися. Коли хлопчикові виповнилося 14 років, мати впросила військового-латвійця, який приїжджав до їхнього села лікувати спину бджолами, взяти Миколу із собою до Риги вчитися. Той погодився за чималу «оплату» – 17 кг меду.
Так Микола опинився в Латвії, де закінчив музичне училище. Та стати професійним флейтистом Гнисюку не довелося – підвело здоров’я. Він влаштувався на Ризьку кіностудію, там саме була вакансія проявника плівки. Миколу взяли на роботу, пізніше він закінчив курси асистента оператора. Під час зйомок фільму «Руки» режисера Гунара Бінде треба було негайно зробити кілька знімків, а фотограф кудись відлучився. Згадали, що Микола вміє фотографувати (перший фотоапарат ”Смена” йому подарувала мати, коли закінчив сім класів). Побачивши щойно зроблені ним знімки, Гунар був настільки вражений, що послав хлопця по шампанське. А на запитання: «У кого день народження?» – режисер відповів: «У тебе! Сьогодні народився новий фотограф!» Його почали навчати знімати професійно, а коли 1967 року журнал «Советский экран» оголосив конкурс на фотокореспондента, працівники кіностудії порадили йому їхати до Москви. Так і вчинив.

Із сопілкою в кишені
Микола поїхав до Москвий переміг у конкурсі на посаду фоторепортера в журналі ”Советский экран”. Видання виходило мільйонними тиражами, у всьому СРСР з нього вирізали фото акторів і вішали на стіни. Гнисюк знімав найпопулярніших радянських і закордонних зірок.
Якось під Новий рік Микита Михалков запросив італійського метра кіно Марчелло Мастроянні зніматися у фільмі ”Очі чорні”. Увечері в Будинку кіно італієць сидів за столиком. Микола бігав довкола нього й клацав фотокамерою. І тут Мастроянні розсердився: ”Ну, що ти все знімаєш і знімаєш?” А Микола розгубився всього на якусь мить. А потім повернувся до нього і каже: ”А що ти все кривляєшся і кривляєшся? Ти – актор, твоя професія – кривлятися, а я – фотограф, і моя професія — знімати”. Пізніше на одному зі своїх знімків Марчелло написав: ”Миколі, прекрасному фотографу та найінтелігентнішій людині”. Подібний автограф залишив йому і відомий американський актор Роберт Де Ніро: ”Найінтелігентнішому фотографу”.
Якось у Санкт-Петербурзі Гнисюк і Мастроянні довго гуляли містом і не встигли перейти до готелю до підняття мостів. Зігрівалися від холоду своєрідно. Фінські туристи, які під’їхали на автобусі, були вражені побаченим: Мастроянні танцював, а якийсь чоловік грав йому на сопілці. Кажуть, Микола завжди носив сопілку, щоб при нагоді насолоджуватися її звучанням.

Запрошення від Американської кіноакадемії
Він знімав знаменитих Френсіса Копполу, Софі Лорен, Жана-Поля Бельмондо, Жерара Депардьє та багатьох інших. А зірок радянського кіно й не злічити. І його поважали за людяність, комунікабельність, почуття гумору, професіоналізм. Друзі у Москві називали Гнисюка на український лад — Миколою. Завдяки його дружині – журналістці Надії Майданській: вона працювала в газеті ”Советская культура” — і це ім’я закріпилося в пресі. «Ніколай» на нього казали нечасто, через незнання.
А 1988-го Гнисюк став першим радянським фотографом, якого Американська кіноакадемія запросила знімати 60-те, ювілейне, вручення ”Оскарів”. У Лос-Анджелесі церемонію тоді відкривав Роберт Де Ніро, зазначивши: «Я вперше зустрів людину, яка так любить тих, кого фотографує, і робить це так майстерно».
Персональні виставки фотохудожника відбувалися в багатьох країнах. Він знімав пейзажі і натюрморти, проте передусім вважав себе портретистом. Часто любив повторювати за Омаром Хайямом: «Найпрекрасніша поверхня на Землі — людське обличчя». Знав, що каже, адже за чверть століття був автором понад 600 обкладинок журналу «Советский экран». Він умів подати не тільки зовнішню, а й внутрішню красу людини. Акторка Інна Чурикова якось розповіла, що тільки завдяки Гнисюку потрапила на обкладинку, бо головний редактор вважав, що вона – нефотогенічна. А Микола Гнисюк говорив: «Людина виходить тільки тоді, коли я в неї закоханий».

Замість привітання – звільнення
У журналі ”Советский экран” він пропрацював рівно 25 років. У день ювілею ж замість привітання отримав повідомлення про звільнення у зв’язку з реорганізацією. «Такий був час, зауважив якось. – Перебудова. Але я вдячний цьому журналу, він визначив мою долю, зробивши кіно основною темою моєї творчості.»
Миколу Гнисюка внесли до топ-100 найкращих фотографів світу. Його ім’я є у двох світових енциклопедіях — ”Сучасний фотограф” та ”Камера обскура”. «В енциклопедіях більше представлено його пейзажі, — пояснювала Надія Майданська. — Та найбільше йому подобалося знімати обличчя. В Омара Хайяма є слова: ”Найкраща поверхня на землі — людське обличчя”. І Микола дуже шкодував, що це сказав не він.»
Лауреат різних премій і володар багатьох звань, Микола Гнисюк не зміг вписатися в XXI століття. Він не вмів і не хотів себе продавати. Працював штатним фотографом на одному з телеканалів. Стоїчно переживав важку хворобу: у Миколи Гнисюка з дитинства були слабкі легені. Згодом захворювання переросло у рак.
«Ми боролися з хворобою до останнього дня, – розповідала його дружина. – Він помер у четвер, а у вівторок ми ще ходили по лікарях. Знімав ще за тиждень до смерті, ніколи не жалівся. І Господь дав йому легку смерть — він помер уві сні.»

Він був легкою людиною
Миколи Гнисюка не стало 1 лютого 2007-го. Він пішов із життя тихо, але про художника залишилася світла пам’ять і величезна спадщина. Його дружина Надія Майданська передала Вінницькому обласному краєзнавчому музею 65 експонатів. Похований фотограф у Москві. Відомий кінорежисер Елем Климов, який помер на чотири роки раніше, колись сказав: «Якби знайшлася стіна такого розміру, на якій можна було би розмістити все, що зняв за своє життя Микола Гнисюк, то вийшла би гігантська фотофреска, що розповідає про життя, героїв і пристрасті кінематографа».
«Кажуть, із талановитою людиною важко жити, — ділилася спогадами вдова. — Але Миколи це не стосувалося. Він був дуже легкою людиною. Я колись задумувалася: якби він не став фотографом, то ким? І вирішила: ким він не став би — музикантом, художником — скрізь досяг би вершин. Навіть пастухом став би талановитим. Його корови, мабуть, давали б стільки молока, як ні в кого.»
Та попри заслуги перший радянський фотограф, запрошений Американською кіноакадемією на ювілейний вечір вручення премії «Оскар», лауреат багатьох міжнародних виставок, почесний академік кінематографічних мистецтв «Ніка», один з небагатьох фотохудожників, якому було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв, Микола Гнисюк залишався людиною скромною. Любив своє село. Обов’язково приїжджав до батьків, коли садили і копали картоплю.

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...