Новини для українців всього свту

Tuesday, Apr. 7, 2020

1 січня 111 років тому народився Степан Бандера

Автор:

|

Грудень 31, 2019

|

Рубрика:

1 січня 111 років тому народився Степан Бандера
Степан Бандера з родиною

Українцю, чиє прізвище перекладається романськими мовами як прапор, не можуть не віддавати належне в тому числі ті, хто його нещадно критикують.

24-річний лідер
Степана Бандеру нещадно критикують і за його схильність до авторитаризму та розрив зі старшим поколінням націоналістів — так званими мельниківцями, котрі довели свою відданість Вітчизні ще в лавах січових стрільців. Але, дізнавшись зі спогадів чекіста Павла Судоплатова про його проникнення в ОУН, ми вже не сумніваємося в походженні компромату на Ярослава Барановського, з вимоги усунути якого з Проводу українських націоналістів і почався розкол в ОУН.
Однак своєю відмовою співпрацювати з нацистами, за яку його ув’язнили з липня 1941-го до кінця 1944 року в Берлінській тюрмі та в концтаборі в Заксенгаузені, Степан Бандера довів, що аж ніяк не особистий добробут турбував його. Адже передусім він був сином греко-католицького священика Андрія Бандери, котрий встановлював Українську державність на Калущині й проголошував її та злуку з Наддніпрянщиною як посол (депутат) до Української Національної Ради, законодавчого органу Західно-Української Республіки, та був натхненником вояків Української галицької армії як її військовий капелан.
Аби гідно продовжити боротьбу свого батька за визволення Вітчизни, Степан Бандера для того, щоб його прийняли до «Пласту» та трьох різних спортивних товариств, змалку гартував свій організм попри ревматизм суглобів, через який не міг ходити в дитинстві. Активістом ОУН став уже двадцятирічним, а її крайовим провідником — у 24.

Душа походить від Бога
Може, навіть шанувальники Степана Бандери мимоволі спотворюють його образ тому, що сприймають провідника ОУН його лише як символ, людину-прапор? Натомість досі не знайомі з ним як із особистістю. Коли вони обмежуються лише тим, що писали про нього, однак не мали можливості прочитати написане ним, то пропонуємо заочні відповіді Степана Бандери на запитання, з якими автор цієї публікації гортав твори Провідника ОУН:
— Пане Степане! Про що ви зазвичай думали на Різдво?
— У різдвяний час наші думки перш за все спиняються над тайною воплочення Бога. Перш за все Бог прийшов на світ найперше до найнижчих, найбідніших, як безпомічне, переслідуване немовля. Найістотніше в цьому — не приниження, бо найбільшим приниженням для Христа було товариство грішників, а не убогих. Наші серця захоплює символіка того, що Ісус найперше прийшов до тих, хто найбільше потребував Божої помочі й опіки, а шуканням серед них захисту підніс їх на вершини.
— Чому після стількох десятиліть панування атеїзму ми знову з нетерпінням очікуємо Різдва?
— Істотною причиною невдачі більшовицької інженерії в духовній ділянці є те, що вона натрапила на такі первні в душі людини й народу, яких не можна ні змінити, ні знищити, бо їх походження, сила і вплив сягають далі, аніж межа життя і смерті… Бо людська душа походить від Того, Хто споконвіку був перед життям і буде після життя, вічно, а оборона великих правд більше наближає людську душу до Бога, аніж життя.
Комуністична система запроторила правду до тюрем, концтаборів, загнала її в підпілля, а на її місце поставила фальш і брехню. Але не зуміла вирвати з людської душі розуміння, що таке правда, туги за нею, бажання її перемогти. Бо правда — це дорога, якою людська душа прямує до Бога. А від цього прямування людство не відверне ніхто й ніщо. Так само не згасити більшовикам любови до ближнього, почуття справедливості та прагнення її тріумфу. Бо це основні Божі закони для людської спільноти , підвалини взаємин між людьми, які голосом совісті завжди відзиваються в душі.
Через правдиву й глибоку віру в Бога, спасителя, кожна людина й цілий народ мають змогу безупинно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти. Особливо в найтяжчих ситуаціях, великому нещасті, терпіннях і боротьбі, віра в Христа дає найсильнішу, часто єдину й певну поміч. В тому напрямі мусимо найпершке звертати наші думки і серця, коли думаємо про допомогу нашому народові в його важкому, але благородному змаганні за правду й волю.

Союзи — лише з рівними
— Як ставитеся до вступу України в міждержавні союзи?
— Коли об’єднюються суверенні держави як рівні з рівними, для спільних цілей, корисних для всіх учасників, без переваги і привілеїв одних народів перед другими, без визиску й упосліджування — то це не порушує ні самостійности, ні свобідного розвитку жодного народу. Такі об’єднання можливі лише між вільними, державними і неімперіялістичними націями, на плятформі спільних, однакових цілей і інтересів. Не може бути справжнього союзу з таким народом, що має на меті поневолення, підкорення чи визиск інших народів і з цією метою входить у «союз» або хоче його використати для однобічного скріплення своїх позицій, прямуючи до таких цілей, які шкідливі чи небажані іншим договірним народам. Між державами, які входять в якесь об’єднання, мусить бути повне взаємовизнання, пошанування прав і інтересів.
— Чи можливе пошанування з боку Росії?
— Історичний досвід повчає нас, що Росія при всіх своїх внутрішніх перемінах ніколи не зміняла, ні не послаблювала свого імперіялізму — гону загарбувати, визискувати й нищити інші народи, зокрема, український. Кожна московська держава, як царська, так і демократична і більшовицька, завжди послуговувались підступом і віроломністю супроти України й інших народів, і кожну форму союзу перетворювала в найжахливіше поневолення.

Форма не вирішує змісту
— Вам яка Україна імпонує — президентсько-парламентська чи навпаки?
— В сучасності сама устроєва форма держави ще не вирішує і не віддзеркалює її дійсного змісту. На наших очах діється так, що в одних державах з такою самою устроєвою формою, чи то республікансько-демократичною, чи монархічною, панує народоправство, свобода, справедливість і добробут, а в інших — тоталітарна тиранія, терор, гніт, безправство і найчорніший визиск. Коли ж тепер у кожну державно-устроєву форму вкладають різний зміст, то пощо питання структури і назви має ділити й різнити самостійницькі сили, відводити увагу й енергію від боротьби за зміст?
— Які хиби українських політиків є одвічними?
— Окремі політичні табори не мають достатньо розвиненого й оформленого свого власного, їм притаманного, політичного змісту, світогляду, програми, тактики чи устійненого напрямку політичної праці… через те вони не мають власної політичної лінії, а для того, щоб утримати свою партійно-організаційну окремішність, вони за зміст свого групового існування беруть або опозиційне, або сповидно конкуренційне становище супроти активних сил в українській політиці. Найгірше лихо внутрішньо-українського політичного життя криється в тому, що окремі політичні угруповання, які вже з уваги на свій склад повинні мати власне обличчя, силкуються зайняти позиції іншого політичного чинника. Коли ж до того з їхнього боку немає і відповідної серйозної дії, що її треба вести на тих позиціях, до яких вони заявляють свої претензії, а є тільки уявні, дрібні, пропагандивні маневри — тоді з цього виходить не творча боротьба і співзмагання, а хаотизація політичного життя і підривання, зменшування успішності позитивної праці активних політичних сил.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply