Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 20, 2019

Ювілей бойового хрещення. 21 липня 20 років тому російські моряки полювали на… українських

Автор:

|

Липень 19, 2012

|

Рубрика:

Ювілей бойового хрещення. 21 липня 20 років тому російські моряки полювали на… українських

Уже перший військовий корабель, який вирушив під Державним Прапором України з Криму в Одесу, атакували ті, хто проголошує себе братами українців.

Повстання репресованих

21 липня 1992 року перший бойовий корабель Військово-морських сил України (ВСМУ), на якому підняли її Державний Прапор і котрий вийшов зі складу Чорноморського флоту (ЧФ), атакували судна, чиї екіпажі, навпаки, підпорядкувалися Російській Федерації (РФ). Тим першим кораблем ВСМУ, якому довелося пройти бойове хрещення, був сторожовик (а за міжнародною морською термінологією — фреґат) СКР-112.

Аби змусити його повернутися до ЧФ і теж перепідпорядкуватися РФ, перед фарватером цього сторожовика чотири рази стріляли, ризикуючи влучити в нього, з артилерійських установок малого десантного корабля МДК-184. А малий протичовновий корабель МПК-93, ракетний катер на підводних крилах РК-260 і сторожовик «Разительный» намагалися затиснути СКР-112 із боків, аби зупинити, і таранити, щоби вивести з ладу.

Та завдяки вмілим маневрам екіпажу СКР-112 на чолі з капітан-лейтенантом Сергієм Настенком він через вісім годин таки прибув до Одеси, де ввійшов до складу ВМСУ. А з бухти Донузлав у Криму вирушив тому, що його офіцерів і мічманів за їхню присягу на вірність народові України звільняло командування ЧФ, яке підпорядкувалося Москві. Однак у відставку їх відправляли незаконно, бо 23 червня 1992 року президенти України й РФ дійшли згоди, аби військовослужбовці ЧФ присягали на вірність народу тієї держави, громадянами котрої вони були. Тому звільнені офіцери — начальник штабу 17-ї бригади охорони водного району Кримської військово-морської бази ЧФ капітан 2-го ранґу Микола Жибарев і командир екіпажу СКР-112 капітан-лейтенант Сергій Настенко — й очолили повстання на дислокованому там сторожовику.

«Братній» вогонь

Офіцери дійшли висновку, що далі проходити службу у ЧФ неможливо. Але після того, як СКР-112 вивели з його складу, проти них розпочалися бойові дії, про які газета «Спецназ России» писала: «Навіть «холодна війна» не ставила Росію так близько до межі справжньої повномасштабної війни». Коли про повстання на СКР-112 доповіли командувачу ВМСУ контр-адміралу Борисові Кожину, той телефоном запропонував начальнику штабу ЧФ віце-адміралу Гуринову: «Якщо є на те воля людей, то нехай корабель іде в Одесу». А у відповідь почув: «Коли буде потрібно, ми застосуємо до нього зброю».

Та й начальник штабу дивізіону капітан 3-го ранґу Тушев попередив Жибарева: «Отримав наказ усіма способами зупинити корабель і повернути СКР-112 на базу». Жибарев відповів: «Іду під Державним Прапором України. Перебуваю в територіальних водах України. Уся відповідальність за можливі наслідки лягає на вас».

Попри це перед фарватером СКР-112 стріляли, аби змусити його повернутися, із носових 30-міліметрових артилерійських установок малого десантного корабля на повітряній подушці МДК-184, ризикуючи влучити в 40 тонн вибухових речовин на сторожовику, які розірвали би його на шматки разом з усім 96-особовим екіпажем — вісьмома офіцерами, шістьма мічманами, 27 старшинами та 55 матросами. МДК-184 ще й провокував вогонь у відповідь двох універсальних артилерійських установок АК-729 — спарених 76-міліметрових гармат із боєкомплектом 1 400 снарядів, розміщених у кормовій частині корпусу СКР-112.

На додачу той був атакований ще й малим протичовновим кораблем МПК-93 і ракетним катером на підводних крилах РК-260, які перетинали курс СКР-112 і скидали швартові, щоби, намотавшись на його гвинти, вони зупинили рух корабля-повстанця. Атакував його й сторожовик «Разительный», на якому в повній бойовій готовності стояла група захоплення — озброєні морські піхотинці. Аби вони мали змогу висадитися абордажем на повсталий сторожовик, «Разительный» спробував таранити гвинти й рульовий пристрій СКР-112. Але, на щастя, невдало.

А в цей час над СКР-112 кружляли два гідролітаки Бе-12, чиїм пілотам наказали імітувати торпедну атаку по сторожовику. Проте вона не відбулася, бо, побоюючись його артустановок, командир авіаланки просив повторити наказ при ввімкненому магнітофоні. Але командування ЧФ, не наважившись на це, засвідчило таким чином, що усвідомлювало небезпеку своїх злочинних наказів. А після того, як Жибарев пояснив причини повстання на СКР-112 командиру «Разительного» капітану 1-го ранґу Силіну, той, теж маючи намір присягнути на вірність народу України, припинив перешкоджати однодумцю.

На допомогу СКР-112 вийшли й дислоковані в Балаклаві та Одесі прикордонні кораблі, чиї екіпажі теж перейшли під прапори України. Ескортуючи

СКР-112, вони перервали спробу гідрографічного катера ЧФ закрити сторожовику вхід в Одесу.

Щойно після його відчайдушного рейду тодішні президенти України й РФ, відповідно, Леонід Кравчук і Борис Єльцин підписали 3 серпня 1992 року в Ялті Угоду «Про принципи формування ВМС України та ВМФ Росії на базі ЧФ колишнього СРСР». Але на цьому скандали навколо СКР-112 не закінчилися.

Героя… знищили

У складі ВМСУ сторожовик був перейменований на U-132, а 1997 року — розібраний на металобрухт. Капітан 1-го ранґу Миро­слав Мамчак пояснив: «Згадайте телеграми народних депутатів, викрики окремих високих чиновників на адресу СКР-112 і ВМС України в 1992—1993 рр. і стане зрозумілою їхня хуторянська позиція: не було би ВМС, не було б і проблеми. Як наслідок цієї політики, ніхто з екіпажу СКР-112 не був представлений до нагород.

1995 року в Міністерстві оборони України вирішили вчинити з гордим і відданим Україні СКР-112 так, як більшовики свого часу вчинили з «непереможною територією революції 1905 року», повсталим панцерником «Князь Потьомкін-Таврійський» — розібрати на метал. Із боку міністра оборони України Валерія Шмарова та головних управлінь оборонного відомства почався відкритий тиск на командування ВМС України з метою позбутися й списати корабель, наявність якого в Севастополі піднімала кров’яний тиск у московських україноненависників.

У той же час у Севастополі багато громадських організацій хотіло бачити СКР-112 як музей ВМС України. Зважаючи на те, що пропозиції щодо утилізації корабля перемагали громадську думку, у Севастополі був навіть створений «Комітет захисту сторожового корабля СКР-112», до якого долучилися представники громадських організацій із багатьох областей України.

На початку серпня 1996-го в українських газетах, по радіо й телебаченню було оголошене звернення «Комітету захисту сторожового корабля СКР-112» до вищих посадових осіб держави з проханням не допустити знищення судна. «Ми, представники громадських організацій і демократичних партій міста Севастополя, — ішлося в ньому, — глибоко стурбовані тим, що СКР-112, військовий корабель, який першим підняв український прапор, сьогодні проданий комерційним структурам і має бути порізаний на металобрухт. Фактично на металобрухт відправляють нашу історію. Просимо вас не допустити цього святотатства. Ціна металу в сотні тисяч разів нижча за ціну нашого духу. Тому просимо вас дати розпорядження про скасування рішення щодо продажу СКР-112. Цьому кораблеві місце в музеї Військово-морських сил України. СКР-112 — це не металобрухт, це наша святиня. Її знищення — це знищення нашого майбутнього. Просимо вас не допустити цього».

Та перемогла позиція нового міністра оборони України генерала Олександра Кузьмука — восени 1996 року СКР-112 реалізували комерційній фірмі на метал. Пірс на Чорній річці став останньою пристанню леґенди Українського флоту, там його швидко розібрали на фраґменти.

Так безглуздо було втрачено корабель-леґенду, живу морську історію сучасних Військово-морських сил України, військово-морську реліквію України. Противники відродження флоту України відверто раділи з розправи й знищення в Севастополі українського героя-корабля руками самих українських моряків.

Різноманітні проросійські організації, що почали пишним цвітом квітнути в Севастополі, разом із чорноморськими адміралами на міських і громадських заходах глумилися та глузували з «малоросійства» українських чиновників від оборони, їхнього показового хуторянського нерозуміння історичної складової бойової готовності флоту. Та історичну правду порізати як метал корабля неможливо.

 Ігор Голод

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...