Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 20, 2017

Україна: творчий діапазон для збагачення польського мистецтва. До 175-річчя від дня народження й 145-х роковин смерті Артура Ґротґера

Автор:

|

Травень 10, 2012

|

Рубрика:

Україна: творчий діапазон для збагачення польського мистецтва. До 175-річчя від дня народження  й 145-х роковин смерті Артура Ґротґера

Польсько-українські й, навпаки, українсько-польські стосунки тривають десь тисячу років. Ця стаття торкатиметься мистецьких зв’язків між згаданими народами протягом ХІХ ст., здебільшого — польських художників, які часто використовували Україну — із її багатством культурних на­дбань предків і найкращими традиціями, національно-етнографічними особливостями — для збагачення свого мистецтва. Багато з них народилося в різних реґіонах України, там вони проживали, а здобували науку в різних мистецьких закладах і академіях — у Петербурзі, Кракові, Варшаві, Мюнхені, Відні та деінде.

Таких видатних польських мистців і живописців, що впродовж свого творчого життя займалися образотворчим мистецтвом, присвяченим життю українського народу та його побуту, можна нарахувати з півсотні або й більше. Хтось із них навчався в мистецьких школах Польщі, а інші разом з українськими студентами — у Києві. Таким прикладом є художник Петро Михаловський (1800—1855), який цікавився історією, звичайно, рідного народу, але історія українських гетьманів його захопила більше, і він їм присвятив серію своїх мистецьких праць. Крім циклу портретів, нам відоме і його полотно «В’їзд Хороброго до Києва» (близько1837-го). Під час свого перебування в Україні Михаловський створив кілька картин на тему важкого життя українських селян.

До плеяди тих польських малярів, що цікавилися українською темою й українськими мотивами, належать Олександер Орловський, Юзеф Хельмонський, Юзеф Ярошинський, Кароль Машковський, Северин Обст, Броніслав Залеський, Ян Станіславський, Владислав Голімський, Євген Вжещ, Титус Малишевський, Леон Вичулковський, Теодор Аксентович, Наполеон Орда, Юліян Макаревич, Юзеф Брандт, Фредерик Паутш, Тадеуш Рибаковський, Юліус Коссак, Ян Матейко та ще десятки інших, котрі творчо працювали в Галичині, на Волині, Гуцульщині, у самому Львові, Києві.

У списку таких художників знайдемо й Артура Ґротґера (1837—1867), народженого в Отиневичах на Поділлі. Свої малярські студії він розпочав у Львові, у майстернях Яна Машковського та Юліуса Коссака. Тут жили батьки його матері, у котрих він із дитинства виховувався після смерті свого батька. Із його щоденника довідуємося, що «львівське життя можна віднести до найщасливіших». Однак навчання у львівських малярів не задовольнило молодого Артура, і тому він продовжив студії в Кракові, а опісля — у Відні.

Короткий час він перебував у Німеччині, Італії та Франції, але місцем проживання все ж обрав для себе Австрію. Для забезпечення матеріального статку мистець займався ілюстраціями до книжок, карикатурами й акварельними рисунками. Більшу частину своїх картин він виконував олійними фарбами на історичну тематику («Втеча з Польщі Генрика Валуа», 1859).

Молодий художник користався засобами романтизму, якими створював сцени битв і баталій, а також портрети.

Індивідуальний стиль Ґротґера запримітимо в його двох циклах робіт, присвячених Варшаві, які нібито були репортажем напередодні вибуху січневого повстання 1863 року. В інтенції автора вони мали сповнити навіть політично-пропаґандистську роль, коли цикл «Варшава ІІ» було вислано до Англії.

1863-го художник закінчив працювати над вісьмома картинами зі серії «Полонія», а через рік почав створювати рисунки, присвячені повстанню в Литві під назвою «Літуанія». У цій серії робіт маляр передав мартирологію польської історії.

Зі столиці Австро-Угорщини Відня Ґротґер часто приїжджав в Україну. Поступово знайомився із життям українського селянства та галицькими художниками, передусім — із Корнилом Устияновичем. За посередництва Ґротґера Устиянович запізнався з Броніславом Залеським, приятелем Тараса Шевченка по засланню, і той відкрив обом художникам творчість великого українського маляра й поета. Читаючи поезії Шевченка, Ґротґер довідувався про важку неволю, у якій перебували слов’янські народи в Російській імперії.

Дружба й братерство слов’ян були близькими Ґротґерові, тому він намалював «Статую слов’янства». Цей твір художник виставляв під час урочистого засідання членів Слов’янського клубу, що відбувався у Відні 1865 року.

Про перебування маляра в Україні влітку 1860 року свідчать кілька його картин, із-поміж яких вирізняються «Хлопчик з Борщевич» і «Дівчина з Борщевич». У цьому селі художник зупинився погостювати у свого першого вчителя, також художника, Я. Машковського. Чіткістю та світлістю пронизано всі портрети дітей, виконані малярем. Фарби він накладав тонким нашаровуванням — глазур’ю, крізь яку пробиваються ясні спідні кольори. Прописував художник портрети цих дітей основними теплими відтінками на зеленкуватому тлі.

У липні 1865 року Ґротґер покинув Відень і замешкав у своїх родичів Тарновських у селі Снятинці. Тут він жив майже два роки, бо звідси мав нагоду подорожувати в різні закутки Гуцульщини, де створював чи не найкращі картини з побуту селян. У селах Болехові, Дорі, Маняві та Надвірній художник зробив десятки зарисовок із гуцульських хат, інтер’єрів і їхніх помешкань, котрими збагатив свій нотатник під назвою «Сіра книжечка». У тих селах мистець упритул зіштовхнувся із жахливими умовами та злиднями селян, що закарбувалися в його пам’яті. На підставі власних демократичних переконань Ґротґер глибоко співчував знедоленим. І хоч сам жив у досить скрутному матеріальному становищі, проте турбувався про створення фонду для допомоги бідним і голодуючим на Покутті та Гуцульщині, до якого вклав чи не останні свої гроші.

З особливим реалізмом чи натуралізмом творив художник портрети, такі як «Наречена з Врублевич», «З днів голоду», котрі виконав 1866 року. В обох картинах зображено дівчат зі задуманим, а то й зовсім сумним, поглядом. На нареченій намальовано весільний каптанець, гаптований червоними нитками. Дослідники образотворчого мистецтва Ґротґера вважають цей портрет одним із найкращих і найпоетичніших образів, він весь пронизаний ліричними почуттями молодої людини.

Спостерігаючи за життям дітей, Ґротґер створив композицію «Сільська школа», у якій бачимо класне приміщення з групою учнів, що уважно слухають худорлявого, із невеличкою борідкою чоловіка-вчителя. На дитячі голови падуть теплі сонячні промені.

Відомо, що життя Ґротґера було тісно пов’язане зі Львовом, у якому він знайшов для себе музу й наречену — Ванду Манне, котрій в одному зі своїх листів написав: «Дали ми хлопчикові хліб, і він одразу віддав його мамі й чотирьом таким, як сам. Яка там нужда в домі!» (1909). Отож, художника хвилювала доля дітей, умираючих від голоду, котрих часто зустрічав. В останній рік його короткого життя з-під пензля Ґротґера народилася цікава композиція «Пастушки». На невеликому за розмірами картоні зображені троє дітлахів, що стоять і тісно туляться одне до одного, щоби зігрітися, бо над ними маляр намалював сіре холодне й захмарене небо. Мла нависла й над силуетами коней із похиленими головами. Картинка насичена символізмом, у ній криється дитяча бідність і безпросвітне становище, з якого нема виходу в краще майбутнє.

Як успішний рисувальник Ґротґер умів зображувати досить складні речі й постаті в різних ракурсах і позах. Картина «Гуцули в лісі» (1866) є свідченням не тільки цього, але й доброго ставлення маляра до робітників, що важко працюють заробітчанами за шматочок хліба.

Помер Артур Ґротґер дуже молодим, на 30-му році свого неймовірно продуктивного мистецького життя, під час якого створив неабиякі шедеври не тільки для польської, а й для української культури. Його твори зберігаються в різних музеях у Польщі, в Україні, Австрії та Франції. Крім кількох згаданих уже малярських серій, він мав намір створити ще одну — «Україна», але, надто мало проживши на цьому світі, не встиг реалізувати всіх своїх планів.

Смерть застала художника в Амелі-ле-Бен у Піренейських горах, але тіло його поховане у Львові — на Личаківському кладовищі. Виставки творів майстра часто експонувалися у багатьох галереях — як польських, так і міжнародних. Усі вони отримували позитивні відгуки.

Перша виставка в Україні відбулася в Києві 1900 року, де поруч із полотнами українських мистців Миколи Пимоненка й Сергія Світославського експонувалися й твори цього знаменитого польського художника. Його талант годі порівняти з хистом інших майстрів, бо мало хто з колеґ міг спромогтися так зобразити силу епохи, у якій вони жили й під час якої працював Артур Ґротґер.

Львівська картинна галерея пишається багатою збіркою польського мистецтва. Виставка з її колекції відбулася в грудні 1987 року у Вроцлаві та Кракові. На ній саме до 150-річчя з дня його народження було представлено й найкращі твори цього художника-романтика. За короткий період своєї творчої діяльності, зокрема викладачем рисунку в мистецькій школі Львова, справжній майстер створив ще й картини «Українка», «Селянка в хустці», «Жінки з коралевим намистом», «Діти Дзєдушицького зі собакою», «Портрет молодої жінки в жовтій сукні», «Портрет мужчини», «На прогулянці», «Сутичка», «Кінна атака», «Три вершники з собаками», «Портрет Олександра Папенгайма» й орієнтальні екзотичні твори з Близького Сходу — «Арабська кіннота», «Арабські невільники у французькому полоні», «Араби на конях», а також «Зустріч Яна ІІІ з Леопольдом І під Швехатом», «Смерть шведського короля Карла ХІІ», «Ноктюрн», «Поєднання» та безліч інших.

В останній своїй картині мистець зобразив наслідки братовбивчої війни 1860-х рр., де на морозно-зимовому полі битви лежать трупи солдатів з обох фронтів, а до них злітається зграя круків-хижаків, готових роздзьобувати здобич. Боротьба одних проти інших польських і російських військовослужбовців не принесла волі для них, радше — загибель задля чужих інтересів. Слід зазначити, що до згаданої картини автор підготував рисунок 1867 року, який зберігається у збірках Краківської народної галереї. Хочеться ще додати, що придушене січневе повстання польського війська проти російської армії під час царювання імператора Олександра ІІ глибоко відбилося в картинах Ґротґера. Це помітно в його творах «Похід на Сибір», «Перехід через кордон», «З хрестом по снігу», «Під мурами в’язниці» й інших, наповнених месіанізмом і філософічними роздумами маляра. Увесь мистецький доробок майстра засвідчує його високу професіональну зрілість.

І на завершення зауважу, як неґативно на мене вплинув двосторінковий текст, поміщений у книзі Malarstwo polskie ostatnich dwustu lat, опрацьований Тадеушем Добровольським і присвячений Ґротґерові. У надрукованій праці, що вийшла у світ 1976 року, з її 233-сторінковим змістом, з 200 чорно-білими та 48 кольоровими односторінковими ілюстраціями, на жаль, не знайшлося найменшої згадки про те, що Артур Ґротґер створив так багато високохудожніх одиниць в Україні та ще зі суто українською тематикою. Ніде правди діти, але друкованого матеріалу про цього художника в згаданому альбомі з майже 500 сторінками від польського «шовініста» годі було шукати. Об’ємна книга під таким поглядом автора написана необ’єктивно й українському читачеві видасться не дуже й прихильною до України.

Павло Лопата

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...