Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 20, 2020

Спадкоємність золотої та небесної барв — одвічна

Автор:

|

Липень 24, 2020

|

Рубрика:

Спадкоємність золотої та небесної барв — одвічна
Найбільший у світі прапор України

23 серпня 2004 року тодішній президент України запровадив указом № 987/2004 вшановування одного з головних символів країни.

Постійно притаманні
В указі «Про День Державного Прапора України» її другий президент Леонід Кучма приурочив свято до річниці повернення синьо-жовтого стягу до Києва 1990-го. Але ще російський науковець Федір Корш довів, що українці успадкували прапор із часів Русі.
Коли 1891 року художник Ілля Рєпін оповив жовто-блакитними стрічками козацькі списи на картині про запорожців, котрі пишуть султану, то імператор Олександр ІІІ, перш ніж придбати її, звелів розпитати у фахівців, чи не чужоземні барви на цьому полотні. «Козацькі знамена, зображені художником Рєпіним на його картині, не містять за своїм колірним набором жодних іноземних віянь, а відображають у собі одвічну спадкоємність золотих і небесних кольорів, постійно притаманних для всіх відзнак у Південній Русі (Малоросії) ще з часів Великих князів Київських, аж до розпуску запорізької вольниці, згідно з велінням імператриці Катерини Великої. Сказаному є предостатньо письмових підтверджень у вітчизняних та іноземних суто історичних джерелах, а також — у низці предметів матеріального мистецтва тих давніх часів», — відповів Корш.
А коли 1910-го заснована при міністерстві юстиції особлива нарада для з’ясування питання про російських державних національних кольорах ініціювала в Російській імперії дискусію про давні державні кольори Русі, то ними на теренах України автори публікацій у виданнях «Новоє время», «Россія» та «Московскіе вєдомості» назвали передусім синій, блакитний, лазуровий і жовтий та їхні поєднання.

Спільний знаменник
Уперше синю й жовту барви зафіксував на прапорах в Україні польський літописець Ян Длуґош у переліку стягів тих підрозділів, які брали участь у Ґрюнвальдській битві 1410 року. Зокрема, львів’яни воювали там під синім стягом, на якому спирався на скелю жовтий лев. Ці ж кольори були на знаменах воїнів із Перемишля й Ярослава.
На стягах козаків, котрі спершу воювали під малиновими, з XVIII ст. також переважали блакитні зі жовтими герби, хрести, зорі, зброя та постаті святих. Зокрема, на прапорах Київського, Полтавського, Прилуцького, Лубенського, Миргородського, Зіньківського, Іркліївського та Кропивнянського козацьких полків.
28 січня 1992 року депутат Верховної Ради (ВРУ) й історик Олександр Піскун доповів із трибуни парламенту, що комісія з питань державної символіки законодавчого органу з’ясувала: на козацьких прапорах «близько 70 % кольорів — синьо-жовті». І запевнив: «Інших кольорів, поєднання яких проходило б через усю історію України, немає. Згадайте синьо-жовті фрески Софії, Михайлівського златоверхого собору, Володимирського. Впродовж нашої тисячолітньої історії два кольори — синій і жовтий — мають найбільше поширення. Історики це полічили — з понад ста відомих поєднань кольорів близько 90 припадає на синій і жовтий. Згадайте останнього гетьмана Запорізького коша Калнишевського. Його прапор, який був прапором усієї Запорізької Січі, мав синьо-жовтий колір».

Загальнонаціональний
1848-го Головна Руська Рада, перший представницький орган українців, рекомендувала загонам Національної гвардії у Львові сині корогви зі золотим левом. Через складність їхнього виготовлення набули поширення прапори зі синьою та жовтою горизонтальними смугами.
Не реґіональними, а загальноукраїнськими вони були не лише на Наддністрянщині. З ними святкували сторічний ювілей від дня народження Тараса Шевченка не лише в Україні (як Правобережній, так і Лівобережній), а й у Москві, Петербурзі, Оренбурзі, Омську, Відні, Празі, Варшаві, Кракові й інших містах.
Під жовто-блакитними прапорами провели 12 березня 1917 року в Петрограді 25-тисячну маніфестацію українців. Під ними брали участь у Брусиловському прориві українізовані частини російської армії проти австрійської.
Тож не дивно, що він став 1917 року державним прапором Української Народної Республіки. А 1918-го —Української Держави, очолюваної гетьманом Павлом Скоропадським, і Західно-Української Народної Республіки.
Після того, як Скоропадський переставив у ньому барви місцями, його залишила таким і Директорія УНР. Причому в 1917-1919 рр. синьо-жовті прапори були присутні й на урочистостях, які проводили в Україні більшовики. Але після того, як утвердилися при владі, заборонили його.

Повернувся у Львові
Першими табу на національний прапор зламати у Львові — 24 квітня 1989-го під час мітинґу на Площі Ринок перед міською радою. А в Києві — на закритті Шевченківського свята 22 травня того ж року.
Під ним пролягав 21 січня 1990-го «живий ланцюг» від Івано-Франківська до Львова, зі Львова до Києва, а окремими ділянками — і до Харкова. Перша з міських рад, на будівлі якої встановили стяг, стала 23 березня 1990 року Тернопільська.
Львівські міська й обласна ради наслідували їй, відповідно, 3 та 28 квітня. Але ще 22 січня синьо-жовтий підняли за рішенням другої з них на Високому Замку.
Повернення національного прапору саме до Києва увіковічили не лише тому, що він — столиця України. День Державного прапора відзначають 24 липня тому, що 1990-го синьо-жовте знамено встановили на Хрещатику в Києві як наддніпрянці, так і наддністрянці. Позаяк у Київській міськраді питання про вставлення національного прапору на Хрещатику планували розглядати саме того дня, свої знамена повезли тоді на Хрещатик делегації одразу трьох областей — Львівської, Тернопольської та Івано-Франківської.

Взяття Києва
Остання навіть складалася з високого духовенства й чоти дужих хлопців в одностроях січових стрільців. Але представники делегацій вирішили, що, враховуючи великий внесок Львова в національне відродження країни на зламі 1980-1990-х рр., підіймуть у Києві стяг львівського «Комітету захисту національних символів України», освячений Володимиром Стернюком, тодішнім главою Української греко-католицької церкви.
І хоч Київська міськрада через брак кворуму не прийняла тоді відповідного рішення, зате синьо-жовтого прапору на Хрещатику домагалися столичні страйкові комітети. Однак навіть попри те, що тиждень тому, 16 липня 1990 року ВРУ ухвалила Декларацію про державний суверенітет України, встановленню національного прапору в Києві перешкоджали тоді аж 500 бійців загону міліції особливого призначення.
А металеву линву флагштоку міськради замкнули на замок. Але й мітинґ тих, хто вимагав підняти національний стяг, весь час поповнювали пікетувальники ВРУ та ветерани війни в Афганістані, аж поки кількість його учасників не досягла ста тисяч. Відтак, о 15-й годині прапор зі Львова освятили в Софіївському соборі ще й православні владики, а о 19-й його урочисто підняли на флагштоку міськради.

Дитя компромісу
Над ВРУ його підняли через 11 днів після проголошення незалежності України — 4 вересня 1991-го. Та й то поруч із державним прапором УРСР. Через спротив «лівих» депутатів навіть тимчасове, до прийняття Конституції,використання синьо-жовтого прапору як державного Президія Верховної Ради затвердила щойно 18 вересня того року. А парламент — 28 січня 1992-го — майже через два місяці після підтвердження Акту про незалежність України на референдумі.
Коли ж депутати приймали 1996 року Конституцію, то найзапекліше сперечалися про державну символіку. Завершили компромісом — записали в Основному Законі, що Державний Прапор — «стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього та жовтого кольорів».

Суперечать Конституції
Але цим опис офіційного символу країни наразі, до прийняття відповідного закону, й вичерпується. Відтак, і на 29-му році незалежності суперечать Конституції навіть прапори, встановлені на державних установах. Бо мають надто широку колірну гаму — від сіро-блакитної до темно-синьої та від лимонної до яскраво-жовтої. Виглядає це, м’яко кажучи, несерйозно та неабияк шкодить повазі до України як її громадянами, так і іноземцями.
Натомість, для прикладу, в «Положенні про Державний прапор Російської Федерації» чітко встановлені як кольори смуг російського державного прапора, так і їхнє співвідношення. А також розміри й довжина та ширина стягу. І виготовляється він за стандартами ГОСТ Р 51130-98 «Прапор Державний Російської Федерації. Загальні технічні умови».
Що ж заважає прийняти аналогічні документи в Україні? «Лише» одне положення в постанові ВРУ про державний прапор, за яким опис і порядок використання цього офіційного символу країни встановлюються законом, який приймає не менш, ніж дві третини конституційного складу парламенту.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply