Новини для українців всього свту

Monday, Jul. 22, 2019

Публічна смерть. 16 червня 1578 року було привселюдно страчено Івана Підкову

Автор:

|

Червень 21, 2012

|

Рубрика:

Публічна смерть. 16 червня 1578 року було привселюдно страчено Івана Підкову

У Львові, на площі біля Єзуїтського костелу, стоїть пам’ятник Івану Підкові, страченому в цьому місті. Зображена на постаменті підкова свідчить про величезну фізичну силу гетьмана, який міг руками ламати підкови.

Іван Підкова, за походженням молдаванин, був запорозьким козаком, а пройшовши повний військовий вишкіл на Січі, став гетьманом. Розбивши війська молдавського господаря, турецького прибічника Петра Кульгавого, Підкова захопив столицю держави Ясси. Але не маючи змоги протистояти величезному турецькому військові, змушений був відступити в межі Речі Посполитої, де його схопили поляки. Турецький султан Мюрад Третій рішуче вимагав від польського короля Стефана Баторія стратити Підкову, інакше він погрожував війною.

Щоб не образити гетьмана брудною і запущеною в’язницею львівського маґістрату, Підкову у ніч перед стратою помістили у будинку на площі Ринок. Леґенда розповідає про нічну розмову Івана Підкови з львівським катом. Той, прийшовши до приреченого на смерть, почастував його дуже старим і дорогим вином, промовляючи: «Так робив мій батько, і я теж завжди частую засуджених на смерть цим вином. Не тримай на мене зла, таке моє ремесло». Підкова відповів: «І ти не ображайся на мене, коли я під час страти буду ображати тебе різними поганими словами, такий звичай у нас, козаків. І ще прошу тебе, не торкайся моєї відрубаної голови і мого тіла після страти».

На площі Ринок спорудили ешафот, де 16 червня 1578 року й було страчено Підкову. Перед 2-ю пополудні площу заполонила юрба, й ось на ешафот вийшов Підкова. Руки його не були зв’язані, він про­йшовся дерев’яним помостом, погладжуючи бороду. Після оголошення смертного вироку він звернувся до народу: «Панове поляки! Мене привели на смерть, хоча я у своєму житті не вчинив нічого такого, за що заслужив би такого кінця. Я знаю одне: я завжди боровся проти ворогів християнства, і усіма силами намагався, щоб невірні ніколи не загрожували християнському світові. Ваш король, підданий хана-язичника, наказав стратити мене, але це врешті-решт не має для мене жодного значення. Однак пам’ятайте, що мине небагато часу, і те, що сталося зі мною, станеться з вами…»

У присутніх на площі, як писав очевидець флорентієць Філіпо Талдучі, з очей котилися сльози, особливо у тих воїнів, що прибули сюди заради Підкови, але нічого не могли вдіяти через суворі заходи. Один із них піді­йшов до приреченого і подав велику склянку вина. Підкова сказав, що, за звичаєм своєї батьківщини, п’є за його здоров’я й за всіх його товаришів. Потім сам пішов до місця страти.

Побачивши жмут соломи, на яку він мав стати колінами, Підкова голосно промовив: «О Господи, невже я не гідний схилити коліна на щось благородніше?» — і, повернувшись до своїх людей, наказав: «Підіть до моїх речей і принесіть мені той килимок, який у мене залишився». Це негайно виконали. Тоді він схилив коліна, прочитав молитву й, перехрестившись за православним звичаєм, заплющив очі, чекаючи смертельного удару. Але кат чомусь не наважувався замахнутися мечем. Підкова ніби з докором мовив: «Ну, чого ж ти?» Кат несміливо відповів: «Твоя милосте, треба закотити одяг, щоб не заважав удару». «Ось воно що, дуже добре», — зауважив Підкова, сам акуратно розправив одяг і зустрів смертельний удар із великим спокоєм.

Кажуть, люди Підкови взяли його тіло, пришили голову й поклали в зелену труну, яку він сам нібито приготував для себе. Потім її віднесли до Успенської церкви, де поховали в крипті. Через півроку труну з тілом Івана Підкови перевезли до Канівського монастиря.

 Олексій Гай

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...