Новини для українців всього свту

Tuesday, Dec. 10, 2019

Про день української писемності й мови та Нестора-Літописця

Автор:

|

Листопад 13, 2019

|

Рубрика:

Про день української писемності й мови та Нестора-Літописця

6 листопада 1997 року тодішній президент України Леонід Кучма, приурочивши свято писемності й мови до дня, посеред якого поминають диякона Києво-Печерського монастиря Нестора-Літописця, неабияк погарячкував.

Спершу було слово Іларіона
Ініціатори Дня української писемності та мови визнали Нестора-Літописця першим відомим їм співвітчизником, який щось (а конкретніше — літопис «Повість минулих літ» (ПВЛ) писав. Але забули, що він завершив вносити свій внесок до колективної праці — ПВЛ — приблизно 1113 року — після того, як перший руський митрополит-автохтон Іларіон створив «Слово о законі та благодаті».
По-друге, Нестор на роль засновника писемності не претендував, позаяк переповів у ПВЛ текст угод, які Русь уклала 907-го і 911 року з Візантією, в якій договори обов’язково писали двома мовами. До того ж, у тексті угоди 911-го сказано, що вона здавна контактувала з Києвом «на письмі». І згадується звичай на Русі писати заповіти, а для того, щоб він прижився, мав минути певний час.
По-третє, німецькі єпископи ще в ІХ ст. твердили, що святі Кирило та Мефодій поширювали між слов’янами книги, написані руською мовою. Папа Римський Іван VIII теж запевняв, що ще до них слов’яни мали власне письмо.

Ще до шумерів
Спершу вони, як писав учень святого Мефодія — болгарин Храбр Чорноризець, користувалися «чертами і різами», яких на теренах України знайшли безліч. Зокрема, піктограми (зображення інформації малюнками) на табличках VII-III ст. до Різдва Христового в місцевості Кам’яна Могила під Мелітополем.
Дослідник Анатолій Кифішин запевняв, що деякими з них («зерно», «ячмінь», «мотика», «плуг», «колесо» й «пиво») користувалися раніше, ніж у Шумерії — найдавнішій із цивілізацій! Поступово піктограми набрали вигляду так званих сарматських знаків — своєрідних ієрогліфів.
Так званими їх назвали тому, що багато з них знаків з’явилися на наших теренах до появи на них сарматів. Історик Михайло Брайчевський вважав, що саме з цих знаків склалося руноподібне русько-хазарське письмо, про яке свідчать перські джерела.
Зі слів Храбра, від «черт і різ» слов’яни з часом перейшли до латинки та грецької абетки. Наразі — без «устроєнія», тобто доповнення літерами, що позначали на письмі звуки, яких не вимовляли давні римляни й елліни. Це підтвердили археологи. Зокрема, Володимир Баран натрапив у селі Ріпнів на Львівщині на уламок посуду з місцевої глини III-IV ст. з написом «Ладоі». Його третя літера нагадує перевернуту латинську «d», а решта букв — грецькі. Коли останню з них відкинути як випадкову подряпину, на черепку прочитаємо ім’я «Ладо».
Та позаяк таке «неустроєне» письмо влаштовувати слов’ян, звісно, не могло, то з часом грецьку абетку доповнили літерами, що позначили звуки, які не вимовляли римляни й елліни. Зразок «устроєної» азбуки виявив 1969 року археолог Сергій Висоцький на стіні собору святої Софії в Києві.
Цей алфавіт складався з 23 грецьких літер і чотирьох слов’янських — «б», «ж», «ш» і «щ». І хоч цей храм звели 1054 року, в абетці на його стіні — не «скорописні» букви, якими писали тоді греки, а «уставні» («унціальні»), якими у часи святого Кирила й сам він уже не користувалися, тому до кирилиці вони не потрапили. Тобто на Русі обходилися без неї!
Більше того — позаяк кирилиця також є, по суті, грецькою абеткою, доповненою слов’янськими буквами, яких бракує в «софіївській» азбуці, останню вважають протокириличним етапом слов’янського письменотворення від «неустроєного» до кириличного. Причому — етапом, без якого створення кирилиці не обійшлося, адже після того, як узимку 860-861 рр. в місті Корсунь у Криму один із русів читав святому Кирилові «Євангеліє» та «Псалтир», написані руською мовою, той напрочуд швидко склав 862-го свою абетку.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online