Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 23, 2017

Memento mori. 80 років тому розпочато ґеноцид українців

Автор:

|

Травень 04, 2012

|

Рубрика:

Memento mori. 80 років тому розпочато ґеноцид українців

6 травня 1932 року Центральний комітет Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) і Рада народних комісарів (тобто міністрів) СРСР ухвалили постанову «Про план хлібозаготівель із врожаю 1932 року й розгортання колгоспної торгівлі хлібом».

Дві третини зерна СРСР

Від України вимагалося 400 млн пудів зерна — більш ніж третину від запланованого для всіх радянських республік. Тож уже самої цієї постанови ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 6 травня 1932 року вистачає, щоби не мати сумніву в тому, що зерна з України вигребли понад міру, відібравши при цьому в її селян те, без чого вони не могли вижити, — їжу. А це однозначно засвідчує ґеноцид українців.

Попри це 13 листопада 2006 року Міністерство закордонних справ Російської Федерації (РФ) заявило: «Масовий голод початку 1930-х справді був багато в чому зумовлений політикою тодішнього керівництва Радянського Союзу, однак цілком очевидно, що проводилася вона не за національною ознакою». А Володимир Путін, тогочасний президент РФ, запевняв: «Не менш страшним голод був для Кубані, Саратовської, Самарської губерній, Мордовії й Казахстану».

За цією логікою, те, що німецькі нацисти знищували своїх співвітчизників-комуністів, теж нібито має заперечити факт ґеноциду ними євреїв. І все ж спасибі п. Путіну за визнання ним того факту, що люди голодували в тих реґіонах Росії, про які автори книги «Українці у світі» Володимир Трощинський і Анатолій Шевченко писали: «Значною мірою саме завдяки зусиллям і трудовим навичкам хліборобів-українців величезні площі пустих земель на Північному Кавказі (передусім — Кубані. — Авт.), Нижньому Поволжі (Саратовській і Самарській губерніях та Мордовії), Південному Уралі (а той вклинюється в Казахстан), на півдні Західного Сибіру й на Далекому Сході вже в ХІХ ст. стали районами товарного виробництва зерна. Проживання часто в цілковито українських за складом населення селах і районах, де українці становили значний відсоток або й більшість населення, уповільнювало природний для діаспори процес асиміляції».

Догори дриґом

Незважаючи на це, Володимир Путін заперечує ґеноцид українців. Бо, як зауважив історик Олександр Палій, «докази навмисності організації Голодомору в Україні — як цвяхи в язик адептам СРСР». А глава Росії публічно зізнався, що вважає крах Радянського Союзу найбільшою трагедією. І засвідчив свою мрію відродити СРСР не лише проголошенням його колишнього гімну російським, а й намаганнями втягнути пострадянські республіки в Євразійський економічний союз і Єдиний економічний простір.

Ці наміри соратники п. Путіна підтверджують і тоді, коли говорять про… Голодомор. Приміром, депутат Держдуми та співголова «Союза русского народа» Кур’янович висловися в «Экономических известиях» від 24.11.2006 р. так: «Це не було спрямовано суто проти малоросійського народу. І взагалі, поняття українця вигадали вороги російського народу, розділивши нас на дві гілки. Можна сказати, що це — ґеноцид російського народу. Я впевнений, що обов’язково відбудеться об’єднання наших народів у Російську імперію. Тоді місце нинішнім зрадникам-мазепам буде не у верховній владі, а в нас у Росії — на Колимі».

Ще один держдумівець Наталія Нарочницька заявила в тому ж номері «Экономических известий», що ті області України, де «населення сповідувало російський світогляд, морили голодом більшовики, які перед тим проводили так звану українізацію». Відтак Кирило Фролов, завідувач відділу України Інституту країн Співдружності Незалежних Держав, закликав у газеті «Московские новости» від 8.12.2006 р. домагатися визнання ґеноциду… росіян українцями.

Та навряд чи той факт, що вояки російської бригади СС Камінського також розстрілювали повстанців Варшави, слугує для п. Нарочницької й п. Фролова підставою звинувачувати Росію в ґеноциді поляків. І навряд чи ті, хто ставить усе догори дриґом, не читали в часи СРСР у «Конспективних нарисах історії КПРС», що 1932-го хлібозаготівлям в Україні «допомагали» 50 тис. комуністів і 150 тис. комсомольців із Росії, про яких письменник Василь Гроссман писав: «Вони здатні були вбити рідних батьків, аби тільки виконати ту чи іншу вказівку».

«Чому в Україні — немає?»

Перед тим, як домагатися визнання ґеноциду росіян українцями, Кирилові Фролову варто перечитати листи з України до ЦК ВКП(б) і його генсека Сталіна, на які історики натрапили в Центральному партійному архіві Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС. В одному з них мешканці Фастова на Київщині запитували у квітні 1932 року: «Чому у Воронежі, Аннівці, Москві, Кубані, Тифлісі, Криму є хліб дешевий, скільки завгодно та який завгодно, а в Україні — немає?» Із Бориспільського району Київщини писали: «У Росії пуд хліба — 10 крб, а в Україні — 80 крб — і немає. І всі йдуть у Росію». А з Прилуцького району Чернігівщини повідомляли: «Зараз коли не 3/4, то половина України їде в Росію, Білорусію по хліб, бо там є».

Навіть комуніст із Києва Смирнов просив: «Виїдьте самі в село й подивіться на село не в Росії, а ось тут, в Україні, хоч би в Київській області. Боляче дивитися на тих нещасних дітей і жінок, які гинуть від голоду, сподіваючись, що з Москви батько привезе один-два буханці хліба, бо всі їдуть у Москву, Ленінград, Мінськ по хліб».

26 квітня 1932 року ще й тодішній більшовик № 1 в Україні Станіслав Косіор писав до Сталіна: «У нас є окремі випадки й навіть села, які голодують». Але 6 травня того ж року Україні поставили завдання дати більше за третину зерна, запланованого на всі республіки СРСР. Причому цей план хлібозаготівлі був, звісно ж, нереальним — селяни не мали на його виконання ані сил, ані часу. Після того, як їх загнали до колгоспів, де «зарплатою» були символічні трудодні — галочки у відомостях, хлібороби могли прогодувати себе й свої сім’ї з останніх сил лише тим, що їм залишилося на мізерних тоді присадибних ділянках.

Засіки тріщали

У тому ж Інституті марксизму-ленінізму при ЦК КПРС історики встановили, що факт масового паломництва українців по хліб до Росії неодноразово визнавав, у тому числі, Сталін. У червні 1932 року він писав у листі до свого соратника Кагановича, що «кілька десятків тисяч українських колгоспників усе ще роз’їжджають по всій європейській частині СРСР і розкладають нам колгоспи своїми скаргами та ниттям».

А 22 січня 1933-го він же запевняв у директиві партійним і державним органам, що ту міґрацію організовано «ворогами радянської влади, есерами й аґентами Польщі з метою аґітації селян у північних районах СРСР проти колгоспів і взагалі проти радянської влади». Відтак наказав чекістам припинити це. За даними історика Станіслава Кульчицького, упродовж місяця в Україну повернули 320 тис. шукачів хліба. А ще 30 тис. відправили до концтаборів.

І тільки Україну й Кубань, у якій понад дві третини населення назвалося під час перепису українцями, оточили військами, не випускаючи звідти нікого. А, як зауважило київське інтернет-видання «Обком», «важко вважати себе частиною «єдиного радянського» народу, коли знаєш, що ті райони Росії, де був голод, не оточували військами».

Тільки в Україні й Кубані 50 тис. комуністів і 150 тис. комсомольців із Росії, які 1932 року, за даними «Конспективних нарисів історії КПРС», «допомагали хлібозаготівлям», ламали лопати й інший реманент і руйнували печі селян, аби ті не мали як вирощувати й готувати їжу собі та своїм дітям. Ба більше, британський дослідник Роберт Конквест цитував із радянських архівів такі повідомлення до Москви: «У Полтавській області засіки тріщали від зерна. Величезні гори зерна псувалися на станціях. Але його й надалі охороняли чекісти. Наприкінці 1933 року жителі села Нововознесенського Миколаївської області спробували захопити зерно, що лежало просто неба та вже почало псуватися. Бійці ОДПУ, які охороняли зерносховище, розстріляли селян із кулеметів».

Закатували, бо… втрачали

В 1926—1939 рр. українців у СРСР поменшало на 15 %, зате росіян побільшало на 20 %. Те, що такий результат був планований більшовиками, засвідчив чекіст № 1 в Україні Балицький, запевнивши в ході Голодомору: «Етнографічний матеріал буде змінено». Це ж розтлумачив послу Італії в Москві італійський консул у Харкові Сержіо Граденіго: «Результатом теперішнього лиха в Україні буде російська колонізація цієї країни, яка призведе до зміни її етнографічного характеру. У майбутньому, і, либонь, дуже близькому майбутньому, ніхто більше не говоритиме про Україну чи про український народ, а також і про українську проблему, бо Україна стане де-факто територією з переважно російським населенням».

Про те, чому від України вимагали більш ніж третину зерна, запланованого для всіх радянських республік, дізнаємося й із київської газети «День» від 13 квітня 2012 року: «23 грудня 1932 р. Балицький (чекіст, у середині 1920-х рр. призначений начальником ГПУ України, брав участь в організації Голодомору, розстріляний 1937 року. 2002-го у РФ за вказівкою Путіна випущено марку в його пам’ять) у доповідній Сталіну здіймає тривогу, що в Україні пожвавішали протестні заворушення, і робить такий висновок: Україна готується до загальноукраїнського повстання та виходу зі складу СРСР. Уже 28 грудня Сталін розсилає цю доповідну по всіх обкомах і вимагає ввести війська, відібрати хліб і посилити репресії. 1 січня 1933 року Сталін телеграфує Косіорові з такими ж вимогами. Наступного дня Косіор дублює цю телеграму, але уже з конкретними приписами щодо кожного району — от вам і причини Голодомору. Щоби придушити наростаючий спротив, було застосовано терор голодом».

Сталін визнав це, коли написав 11 серпня 1932 року своєму соратнику Лазарю Кагановичу, який безпосередньо керував організацією Голодомору в Україні: «У двох областях України до 50 райкомів висловилося проти плану хлібозаготівель, визнавши його нереальним. В інших райкомах справи, як стверджують, — не кращі… Якщо не візьмемося одразу ж за виправлення становища в Україні, Україну можемо втратити».

Роберт Конквест коментував це так: «Селян знищили не тому, що вони були селянами, а тому, що були українцями. Це була війна сталінського режиму на тотальне духовне й фізичне винищення української нації. Сталін розумів, що лише масовий терор проти самого тіла нації — селянства — зможе впокорити Україну».

 Ігор Голод

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...