Новини для українців всього свту

Sunday, Oct. 25, 2020

До століття створення леґіону Українських січових стрільців

Автор:

|

Грудень 04, 2013

|

Рубрика:

До століття створення леґіону Українських січових стрільців

Галицький край знаменитий своєю героїчною минувшиною, пов’язаною з історією Українських січових стрільців (УСС), Українською Галицькою армією (УГА) й Українською повстанською армією (УПА). Жодні режими та системи не стерли з пам’яті народної сторінки боротьби військових формувань, які так жертовно, із великою національною гідністю та неперевершеною мужністю боролися за волю й незалежність свого народу, за рідну мову та Церкву, за повноцінне життя цивілізованої людини.

На мою думку, надзвичайно цінною є ініціатива народного депутата від фракції «Батьківщина» Олександра Бригинця та позафракційного депутата Олеся Донія, які 23 березня ц. р. зареєстрували у Верховній Раді України (ВРУ) проект постанови про відзначення 100-річчя з дня створення (серпень 1914-го) леґіону УСС. Необхідність святкування цієї дати обґрунтовується в документі депутатів парламенту тим, що «створення УСС стало першою спробою організувати українську національну армію, яка могла би захищати інтереси українців і звільнити їх від іноземного поневолення. На жаль, більшість нардепів у ВРУ в цьому не зацікавлена. Для них справжня історія українського народу та її визвольні змагання — чужі.
Дозволю собі нагадати історію виникнення УСС і їхню бойову діяльність. З ініціативи українських діячів Галичини 18 березня 1913 року відбулися збори, на яких було прийняте рішення щодо створення українського військового товариства «Січові стрільці». Головним його отаманом обрали д-ра Володимира Старосольського, його заступником-осавулом — Дмитра Катамая.
Січові стрільці стали першими українськими частинами на бойовищах Східної Європи після Полтави 1709-го. Завдяки їм стала можлива поява військового словництва, термінології, фольклору, пісні та музики, устійнення однострою. УСС відіграли визначну роль у подальшому формуванні українського національного війська – не лише в складі австро-угорської армії.
Склад УСС був сформований із добровольців, котрі відгукнулися на заклик Головної Української Ради й стали зав’язком військових українських частин. Зголосилося близько 30 тис. добровольців зі західної України. Австрійське командування, із недовірою ставлячись до патріотично налаштованої української молоді та спонукуване польськими політичними колами, обмежило чисельність леґіону до 2,5 тис. осіб, а на прохання відкликати з військ 100 старшин-українців виділило лише 16. Ядро леґіону становили активісти січово-сокільського, пластунського та стрілецького руху, учорашні гімназисти й студенти; були також викладачі, правники, митці, представники селянства.
Виникнення леґіону Українських січових стрільців ознаменувало відновлення збройної української військової традиції в боротьбі за волю своєї Батьківщини. Хоча організація відбувалася в структурах австрійської армії, бо був тоді єдиний можливий шлях до появи українського війська, це не означало, що стрілецтво мало намір відстоювати чужі йому інтереси.
Об’єднуючи найкращі сили молоді, які представляли фактично всі суспільні верстви Галичини, леґіон УСС став втіленням передової політичної думки та виразником сподівань національно свідомої частини галицько-українського суспільства на відновлення Української держави. Першим доказом того, що від початку свого існування Українські січові стрільці стояли на національних позиціях, були їхні спроби відмовитися складати присягу на вірність династії Габсбургів, які хоч і не увінчалися успіхом, зате чітко визначили стрілецький дух і його напрямок.
Підготовка до організації військових частин велася заздалегідь. Свідомі національні провідники на зборах Українського студентського союзу 15 травня 1912 року вирішили розпочати військове навчання української молоді. Відомий на той час політичний діяч — адвокат зі Снятина Кирило Трильовський — домігся від австрійської влади затвердження 18 березня 1913-го Статуту «Товариства січових стрільців», із цієї нагоди у Львові відбулися перші збори січовиків. А невдовзі виникли стрілецькі осередки в Косові, Яблоневі, Заліщиках і інших місцевостях, їх число зросло майже до 100.
Першим головою УСС обрали Володимира Старосольського. Після зруйнування Запорозької Січі російською імперією 1775-го вперше відроджувалася військова бойова сила нашого народу. Лідери трьох найбільших галицьких партій утворили Головну Українську Раду (ГУР), головою якої став К. Левицький. 3 серпня ГУР видала маніфест до українського народу в Галичині, закликаючи до боротьби за визволення України. Однією з перших справ, якою зайнялася ГУР, було створення Української бойової управи, котру очолив Трильовський, а та, своєю чергою, спрямувала діяльність на організацію в австрійській армії окремого українського формування, що мало стати зародком української національної армії.
Унікальним історичним явищем було й те, що в цій військовій формації січових стрільців допускалася можливість створювати окремі військові жіночі частини.
28 грудня 1912 року Жіночий організаційний комітет закликав українське жіноцтво до «чуйності та готовості стрінути велику історичну хвилину, що рішатиме про долю українського народу». У зв’язку із цим частина жіночої молоді вступила до існуючих стрілецьких гуртків, із яких пізніше організували окремі жіночі чоти УСС і допоміжні бойові огнива стрілецтва. Жартуючи командири УСС казали: «Армія без жінок — така ж недоречна, як зима без снігу».
У Львові в березні 1914 року відбувалася небуденна подія – відзначення 100-річчя від дня народження Т. Шевченка. До його організації чимало зусиль доклав проф. Іван Боберський, котрий був душею спортивного руху в західній Україні. Широкі маси населення почали вірити, що Україна повертається до давнього значення та слави. На цій урочистості виступила Бориславська Січ, яка викликала в присутніх почуття гордості, сльози радості та вигуки: «Слава нашим воякам!»
Формування леґіону відбулося у вересні в Закарпатті, в районі м. Мукачева. Австрійці передали січовим стрільцям 7 тис. важких однозарядних крісів, які ще 1888-го були зняті з озброєння австрійської армії. Було утворено три стрілецьких курені. Командиром леґіону став директор Рогатинської приватної української гімназії М. Галущинський. Перший курінь очолив підстаршина Д. Вітовський, майбутній керівник збройного повстання 1 листопада 1918 року у Львові.
Перші бойові леґіони УСС було створено наприкінці вересня 1914 року в районі Ужгородського перевалу. Там також у жовтні 1914-го було створено гуцульську сотню УСС, командиром якої став сотник Клим Гутковський, відомий автор стрілецьких пісень.
Наприкінці 1914-го — на початку 1915 року стрільці охороняли карпатські перевали. Від перших днів «усусуси» продемонстрували зразкову військову дисципліну та героїзм у битвах за залізничну станцію Ужок, у бою під Сянками. Величезну бойову мужність наші вояки виявили також у обороні Перемишля, Хирова, Дрогобича, Болехова, Стрия й інших міст західної України. Мужньо боролися вони поблизу галицько-угорського кордону з ворожими російськими військами.
Однак безсмертну славу січові стрільці здобули собі в бою за гору Маківку, де велася боротьба з 29 квітня до 2 травня 1915 року. Саме тоді на Південно-Західний фронт приїхав у травні 1915-го цар Микола ІІ. Його перелякала нечувана мужність наших вояків, і він дав доручення генералові Каледіну активізувати атаку проти УСС під Маківкою. Російські війська, посилені бойовою технікою, сильною артилерією, не здобули очікуваної перемоги. Із величезною бойовою гідністю в цій кривавій бійні військові частини січовиків самовіддано й завзято вистояли проти наступу російської армії.
Російська армія зазнала повної поразки під горою Маківкою. Навіть ворожа важка артилерія, кинута проти сотні Будзинського та Мельника, не змогла зупинити українських січовиків. Коли їм іще надійшла допомога — три сотні 1-го куреня січових стрільців, жіночі бойові частини та дві сотні угорських новобранців і німецька й австрійська артилерія, — російська армія зазнала остаточного краху. То була така потужна атака, що земля трусилася, а сильний бойовий огонь змусив російські військові частини в паніці тікати.
Ці бої принесли очікувану перемогу на тому відтинкові фронту. Ця завзята боротьба коштувала УСС життя 47 вояків, 76 – було важко поранено, а близько 20 – потрапило у ворожий полон. У наказі генерала Фляйшлана, коменданта 55-ї дивізії Південної армії, із приводу перемоги січовиків у боях за Маківку було сказано: «Українці! Я певен, що в кожній небезпеці можна на вас числити. Щоби ці бажання сповнилися — тричі вам слава!»
Опісля наші січовики брали участь у боях під Семеківцями та Буркановом за Болехів, Галич, Перемишль, воювали під Заваловом над Стрипою.
Однією з найстрашніших сторінок бойових дій УСС став бій на горі Лисоні 3-4 вересня 1916 року (біля м. Бережан), де російські війська кинули проти них цілу дивізію найкращої піхоти та велику кількість артилерії. Ворожі частини переважали кількаратно. Січовики зазнали в цій битві поразки. Своє життя віддав 81 вояк, близько 300 – було поранено, майже сотню потрапило в полон. Залишилося в строю лише 16 старшин і 150 січовиків. На горі Лисоні стоїть хрест як символ пам’яті й шани загиблим стрільцям. Наталія Кобринська писала в «Тихому куточку»: «Гроза війни піднесла й над ним кривавий свій стяг. Багато впало тут жертв, наложив головою дехто з населення, багато полягло наших героїв стрільців, попала в полон і прославлена О. Степанівна».
У 1918-1919 рр. одна із частин УСС, що перейшла Збруч, опинилися в бойовій групі, якою командував архікнязь Вільгельм Габсбурґ. Ця група провела кілька боїв, перейшла ціле Правобережжя й залишилася там аж до розвалу Австрійської імперії, тобто 1 листопада 1918-го. Командир Стефан-Вільгельм фон Габсбурґ, якого українці називали Василем Вишиваним, знав українську й навіть писав цією мовою вірші.
Наприкінці 1917-го — на початку 1918 року в Києві було створено курінь УСС на чолі з Євгеном Коновальцем, що став найбоєздатнішою частиною українського війська в боротьбі з більшовизмом. 5 вересня 1918 року на сторінках газети «Народня воля» було опубліковано звернення Головної ради галицьких, буковинських та угорських українців у Києві, яка, з огляду на загрозу Українській державі ззовні й отримавши згоду уряду, ухвалила організувати знову січових стрільців і закликала всіх українців вступити до їхніх лав.
На початку жовтня 1918-го формацію УСС переведено з Херсонщини на Буковину. Під час українсько-польських боїв за Львів леґіон УСС прибув туди щойно 3 листопада, та вже не зміг змінити бойової ситуації в місті. Одразу після прибуття генерал Марко Безручко став незмінним помічником Василя Тютюнника, котрий сам вів боротьбу з гетьманськими військами. Згодом М. Безручко став начальником оперативного відділу штабу армії УНР, а в січні 1919 року перейшов на посаду помічника начальника 1-го генерал-квартирмейстера. Поступово навколо В. Тютюнника зібралася чимала кількість талановитих генштабістів. На початку квітня Марко Безручко обійняв посаду начальника штабу славетного Корпусу січових стрільців, яким командував майбутній голова ОУН Євген Коновалець.
Цікаво зазначити, що майже весь старшинський склад січових стрільців складався з галичан, і тому спочатку М. Безручко (1883-1944) як наддніпрянець був прийнятий новими колегами дуже холодно, але невдовзі своїм патріотизмом таки добився від них пошани.
Про М. Безручка січовик сотник Д. Герчанівський писав: «Це був скромний, поважний вояк із крови й кости, добрий психолог, знаменитий тактик, не гординя з приводу свого військового ступеня, заслуг чи становища, а приязно ввічливий супроти кожного, турботливий за вояцтво. Коли старшини чи стрільці називали його «старий», то в цьому слові була і любов, і пошана, і респект. А що він був щирий, «непідфарбований обставинами» визнавець незалежности України, то й відносно скоро усі в тому переконалися».
Прославилася й жіноча чота в складі 33 січовичок, яку очолювала Олена Степанів, дружина Романа Дашкевича, адвоката, суспільно-політичного діяча, керівника спортивного товариства «Луг», підполковника київських січових стрільців, пізніше — генерал-хорунжого армії УНР. За освітою Олена також — український історик, географ, громадська та військова діячка, перша у світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера, чотар УСС і УГА. Наприкінці травня 1915 року їй було присвоєне звання хорунжого й нагороджено срібною медаллю Tarferkeit, а також срібною медаллю Хоробрості та Військовим хрестом.
У 1919-1921 рр. вона навчалась у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію німецькою мовою, після чого повернулася до Львова. З 1922-го викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіанок і Львівському таємному українському університеті. Олена Степанів була членом Наукового товариства імені Т. Шевченка, товариства «Рідна школа», референтом при Ревізійному союзі українських кооперативів; співпрацювала з «Пластом» і УВО. З 1939 року працювала в установах АН УРСР. У 1945-1949 рр. — доцент Львівського університету. Після закінчення Другої світової війни була старшим науковим працівником і завідувала сектором економіки Львівського відділення Інституту економіки АН УРСР, науковим працівником Природничого музею АН УРСР. Вона – автор близько 75 праць, опрацювала довідник «Кооперативи здоров’я» (1930), монографії «Сучасний Львів» (1943), «Трудові резерви Львівщини» (1949) тощо. Була репресована радянськими органами. Здобула серед українського галицького населення колосальну популярність. Про її героїчну боротьбу, а пізніше про педагогічно-наукову діяльність є справді обширна література. Померла 11 липня 1963 року, похована на Личаківському цвинтарі.
Визначною постаттю УСС є також Софія Галешко, яка закінчила філософський факультет університету міста Ґраца (Австрія). Брала участь в українському молодіжному русі, була членом «Пласту». На початку Першої світової війни добровільно вступила до леґіону УСС. З 1914 року була санітаркою, розвідницею, стрільцем, четарем, згодом хорунжою УСС, відзначилася у боях у Карпатах (зима 1914-1915) і на Маківці, за що її було нагороджено медаллю за хоробрість. У 1917-1918 рр. служила в запасній частині — Коші леґіону УСС. 31 серпня 1918-го трагічно загинула у с. Пасічній (тепер — Надвірнянський район Івано-Франківської області) і там похована. Згідно з розпорядженням представника президента України у грудні 1993 року її могила внесена до реєстру місць пам’яті української держави.
Ганна Дмитерко народилася 9 лютого 1893-го в селі Підберізцях Львівського повіту. В УСС перебувала зі серпня 1914 року як сестра милосердя, працювала в стрілецькому шпиталі. З вересня 1915-го брала участь у боях під Лисовичами та над Стрипою. Виконувала обов’язки ройової, згодом воювала в лавах УГА. Здобула освіту в учительській семінарії у Львові, де й працювала вчителькою. Була активним членом довоєнних товариств «Пласт» і «Січові стрільці», належала до жіночих організацій і різних товариств. Під час Другої світової війни переїхала до Німеччини й звідти дісталася США. Померла 3 квітня 1981 року, похована на цвинтарі в місті Едісоні (штат Нью-Джерзі).
Жінки разом нарівні з чоловіками боролися за кращу долю свого народу. Кажуть, жінка – це берегиня, втілення ніжності та краси, світлий образ материнства та господиня у своєму домі. Але коли її дім намагалися зруйнувати вороги, вона взяла зброю в руки й пішли в УСС, щоби цей дім захистити. У 40-х рр. ХХ ст. багато наших дівчат приєдналося до лав УПА.
Пам’ять про УСС і досі жива в українських патріотичних колах, зокрема передається в стрілецьких піснях. Головні їх творці — М. Гайворонський, капельмейстер оркестру УСС, Р. Купчинський і Л. Лепкий. Стрілецькі пісні — самобутнє духовне надбання українського народу, що відтворює одну з найяскравіших сторінок на скрижалях історії національно-визвольних змагань XX ст. Це — мистецькі традиції елітарної частини українських визвольних змаганнях.
Пісні січових стрільців — це різновид українських народних козацьких пісень патріотичного звучання, пов’язаний з історією визвольних змагань. А пісні УСС подібні до майбутніх пісень УПА. Відмінність зумовили лише часові межі появи цих творів. Одним із авторів цього пісенного жанру був полковник Роман Купчинський (1894-1976), котрий був безпосереднім учасником УСС і водночас композитором цілої низки маршових, обозних, героїчних, ліричних, жартівливих пісень. Великої популярності набули його пісні «Як із Бережан до кадри», «Ой, чого ж ти зажурився, стрільче молодий», «Пиймо друзі», «Засумуй, трембіто», «Чи є в світі краща зірка», «Зажурились галичанки», «Ой, у полі верба», «Ой, там при долині», «Човен хитається» й інші. До героїчних пісень слід зарахувати «Готуй, мамо, зброю», «За рідний край». Ця остання стала немов національним гімном. Або ще згадаймо веселу вояцьку пісню «Гей, ви, стрільці січовії», автором якої є сотник Клим Ґутковський (1861-1915).
Так можна перечислювати багатющий пісенний репертуар, що творився за різним стилем і жанром. Слава січових стрільців живе в піснях, які постійно передаються з роду в рід. І стають вони історією й важливим елементом дороговказу, є вони будівничими нашої української свідомості. Як казав український філософ Г. Сковорода «Пізнай свій край, себе, свій рід, свій нарід, свою землю — і ти побачиш свій шлях у життя».
Ми не переоцінюємо значення УСС, що вони в силу своєї малої чисельності не вирішували долі Першої світової війни, на фронтах якої вели активні бойові дії багатомільйонні армії, тому немає підстав, а врешті, і необхідності перебільшувати їхнє значення у військових подіях 1914-1918 рр. Але це жодною мірою не применшує ролі цієї мужньої молоді та її героїчної боротьби. УСС стали каталізатором свідомого політичного відродження нації. Вони билися проти тих, хто зневажав нашу націю, хто принижував нашу українську мову, хто нашу землю вважав колонією. Це були перші військові формування українців після знищення українських козацьких полків Катериною II, вони стали зародком майбутніх українських військових частин. Нація перебувала в складній ситуації бездержавності. 3 млн українців воювало в складі російської армії, а 250 тис. — з австрійського боку.
Як же часто брат стріляв у брата за чужі інтереси! Наші діди оповідали, коли в російських окопах українці співали «Розпрягайте, хлопці, коні», пісню підхоплювали вояки з австрійської сторони. Отже, пісня, линучи понад голови, єднала братів, попри національне братовбивство. То була найбільша трагедія, яка повторилася й у пізніших роках у нашій історії.
На століття залишилася ідейна та культурно-мистецька спадщина УСС, яка стала інтегруючою частиною національної свідомості галицьких українців XX ст. Героїзм січовиків і їхня самопожертва слугували прикладом наступним поколінням, це – той історичний феномен і найбільший національний капітал, який наші вороги часто спотворюють.
Перша світова війна була глобальним воєнним конфліктом, який відбувався перш за все в Європі. Під час цієї війни загинуло понад 9 млн вояків і цивільних жителів. То була кривава війна, що несла неймовірні випробування УСС. Але ті добре розуміли, що у ворожій російській армії була величезна кількість українців, котрих змусили класти свої голови за інтереси Російської імперії, за своє подальше ярмо. На жаль, ця війна, крім жертв, не принесла волі українському народові. З ініціативи президента України Віктора Януковича, як зазначає відповідальний секретар Державної міжвідомчої комісії в справах увічнення пам’яті жертв війни Ярослав Жилкін, 100-річчя УСС уперше буде відзначене в Україні на державному рівні.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply