Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Feb. 18, 2018

До 65-річчя СУМ в Америці

Автор:

|

Жовтень 23, 2014

|

Рубрика:

До 65-річчя СУМ в Америці

Обкладинка книжки

До 65-ліття Cпілки української молоді (СУМ) в Америці готується спеціальне видання під назвою «СУМ в Америці: 65-літня історія». Зараз книга перебуває у друкарні і буде репрезентована 25 жовтня ц. р. на XVII Крайовому з’їзді. Мені випала нагода поспілкуватися з автором цього унікального видання Святославом Липовецьким, сумівцем із Тернополя, відомим дослідником, котрий видав шість книг з історії визвольного руху в Україні першої половини ХХ ст., публіцистом, автором більш як сотні статей на історичну тематику.
— Як виник задум написати цю книгу та яка мета ставилася з її виходом?
— Ідея книги зародилася в голови Андрія Бігуна, крайової управи (КУ) СУМ в Америці, 2011 року. Тоді я звернувся до різних КУ по допомогу в матеріалах написання книги про світовий СУМ, яку я готував на травень 2011-го на конґрес у Палатайні. У той час багато людей сумнівалося, чи можливо за такий короткий термін написати книгу, але коли вона з’явилася на конґресі, то Андрій запропонував зробити щось подібне для Америки.
Спочатку я не мав особливого бажання за це братися — навіть тоді, ще не знаючи американських теренів, я міг назвати кількох місцевих сеньйорів, котрі впоралися б із цим. Тепер я ще б міг розширити цей список — сумівська Америка має порівняно великий людський ресурс, що дозволяє справлятися з подібними завданнями. Що ж до мети, то чогось такого ми не визначали — СУМ в Америці востаннє видавав книгу з власною історією 50 років тому, 1964-го. Тому постало просте питання: зробити цікаву книгу про історію організації.
— Чи були якісь труднощі в реалізації цього проекту?
— Аби написати книгу з історією, треба мати хоча б одну річ — матеріали. Тому перш ніж сісти за книгу, мені було запропоновано пожити в Америці місяць, щоби попрацювати в архівах КУ, а також осередків, які зголосилися мене прийняти. Це — Нью-Йорк, Баффало, Філадельфія та Чикаґо. Це мало би виявити, що в нас є в архівах, а також те, чи можливо із цього щось зробити.
СУМ в Америці в різний час мав понад 60 осередків або відділів. Через рік я здійснив іще одну таку поїздку на місяць, і ми охопили осередки Східного узбережжя: Виппані, Гартфорд, Пассейк, Йонкерс, а також Клівленд, Детройт, знову Чикаґо, в обох випадках підключався Палатайн. Були також поїздки на семінар виховників чи в табори ООЧСУ, і там я також мав доступ до людей і архівів. Відтак, нам вдалося перевести в цифровий формат понад 30 тис. файлів документів і фотографій. Це й стало базою для написання книги.
Що нам ще вдалося, то це відновити «СУМ-фільм». Цієї ідеї не було в початкових планах, але коли вперше їхав по проекту, то взяв із собою фотоапарат, аби знімати спогади сумівців. Так з’явився спочатку фільм «СУМ в Америці: фрагменти», а пізніше «Другий дім» і кілька менших фільмів чи кліпів. Між іншим, записано понад 100 годин відео, і це теж є архів СУМ. До того ж оцифровано кілька давніших фільмів, які було відзнято в Америці в 1950-1960-х рр.
— Що нового вдалося дізнатися?
— Це для мене — складне питання. Тобто, в мене було уявлення та розуміння історії СУМ в Америці, адже я уже і книгу видавав, і кілька статей написав, а також писав дипломну роботу в університеті з історії СУМ у діаспорі. Але тут ми відкрили багато деталей — наприклад, п’ять сторінок даємо лише, щоби показати, як змінювався однострій, а в Америці таких змін було п’ять. Взагалі, багато різних дрібних моментів, які показують багатство розвитку Спілки.
Особисто мене вразило те, що на підставі конкретних людей, можна бачити, наскільки сильна виховна метода. Скажімо, я знаю чоловіка, який загально активний у СУМ, потім читаю про нього у спорті, в музиці, в організації різних заходів і навіть як про аранжера балів дебютанток. Тобто, ви можете побачити, наскільки різнобічну особистість формує СУМ. Гадаю, що наступним кроком мало би бути серйозне наукове дослідження виховної системи та виховного процесу, який здійснюється в СУМ. За великим рахунком, нам бракує такого «погляду збоку» на нас.
— А який формат видання та які матеріали використовувалися?
— Формат вималювався під час праці — книга є, якщо не помиляюся, розміром 9,5 х 13 дюймів, обсягом 224 сторінки, у твердій палітурці та подарунковій коробкці. Ми не планували такої великої роботи, на початках навіть кепкували з грубих книжок. Щоправда, в історії СУМ були й товстіші книжки, але напевно не було більш ілюстративних — ми вмістили десь 900 фото і документів.
А матеріали були дуже різноманітні: сумівські документи (від звітів із крайових з’їздів до обіжників), книги, фотографії, журнал «Крила», офіційна сторінка при «Свободі» під назвою «Шлях молоді». Ми переглядали всі числа журналу «Аванґард». І навіть брали до уваги найвідоміший гумористичний часопис «Лис Микита», де було багато жартів про СУМ. Ми вмістили три сторінки жартів із «Лиса Микити», також брали жарти з «Мітли», яка видавалася в Буенос-Айресі (Арґентина). На дві сторінки назбирали вирізок із американської преси й одну — з радянської. Можливо, єдине велике джерело, яке я пропустив, — «Крилаті».
— Чим це видання відрізняється від інших?
— Насамперед, є специфіка діаспорських книг: абсолютна більшість видань має енциклопедичний характер — тут досить детально перераховано різні заходи, мистецькі чи спортивні одиниці, керівників організації й інші постаті. І це було дуже правильно, бо кожне таке видання слугує архівом організації.
Я робив дещо інше видання, вважаючи, що тепер ми можемо різні документи виставляти як електронний архів, тому ця книга мала б, радше, зачепити найважливіші сторінки історії та загально їх подати. Такий приклад: десь на початку 1960-х СУМ в Америці налічував близько 80 культурно-мистецьких одиниць, із них близько 25 — це музичні ансамблі й оркестри. Із приблизно 25 ансамблів ми вмістили фото 17-ти. Чи це – повна інформація? Очевидно, що ні. Але чи цього достатньо, щоби ви мали уявлення про музичні колективи? Як на мене, так.
— Які зміни відбулися в організації за цих 65 років? Як організація розвивалася спочатку й зараз?
— Мені було би важко судити про сучасність, бо історія потребує певної відстані, з якої можна оцінювати процеси. Але загалом, очевидно, що СУМ еволюціонував. Я часто чув зауваги сучасників, які, дивлячись на фото 1950-х, дивувалися, що це — зрілі дорослі чоловіки, а не юнацтво.
Отже, нам притаманно сприймати СУМ крізь призму сучасності, а насправді організація була іншою, вона тривало розвивалася. Скажімо, в Німеччині в 1940-х СУМ сприймали мало не як бойову одиницю, яка готувалися зі зброєю боротися за Україну. На початку 1950-х в Америці сумівці творили таку собі суспільно-політичну організацію, де навіть не було референта для юнацтва. Але з’являлися діти, мала вплив ідея, започаткована в Німеччині щодо виховництва. І так почалися табори, юнацькі клітини, з 1960-го — злети, і так організація йшла далі.
Часто ми говоримо про перше покоління, таких собі атлантів, на котрих тримався цілий український світ в еміґрації, але для мене не менш цікавим є друге покоління — народжені в еміґрації, котрі не бачили України до зрілого віку (а то й досі ні разу не були в Україні), але є надзвичайно «українським поколінням». Теж феноменальним є третє покоління. Влиття новоприбулих українців — це дуже знакове явище, але воно буде ще цікавішим, коли діти, виховані в СУМ, почнуть приводити своїх дітей. І це вже починається.
— Що ми втратили, а що — здобули? Чи можна по цьому виданню судити про успішність організації?
— Організація існує в Америці 65 років. Це — найбільший результат. Судячи зі сучасних процесів, можна сміливо уявити 75-літній чи більший ювілей. Організація напрацювала цікаву й унікальну методу, і зараз важливо, щоби після «історичного проекту» почався серйозний науковий аналіз виховної системи.
Подібні проекти потрібні, аби ввести СУМ в «історичний контекст». Наприклад, коли вперше аудиторії показали чорнову версію фільму «СУМ в Америці: фрагменти», то мені люди писали, що в багатьох сльози стояли в очах. В чім тут річ? Просто кілька поколінь працює й творить СУМ, не роблятчи із цього якоїсь реклами. Просто вони працюють. А тут випала нагода побачити себе, своїх батьків, дітей із екрану — побачити збоку. І це вводить вас в історичну проекцію, ви бачите, що це – не просто молодіжна організація, а щось більше.
— Чи можна у цьому виданні побачити напрямки, за якими організація повинна/може рухатись далі?
— Не думаю. Для цього слід робити великий організаційний і виховний моніторинг, оцінювати СУМ також у контексті того, що подібного робиться в діаспорі чи в Україні. Наприклад, я двічі був на злетах юнацтва, і для вас це — традиційні злети, яким уже 55 років.
Натомість, я побачив змаг, який вважаю унікальним через те, що він є напевно найбільшим у світі українським подібним змагом. Ні в Україні, ні в діаспорі такого немає. Є щось схоже, наприклад, пластова «Орликіада», започаткована трішки пізніше, ніж наші злети, але вона не має такого розмаїття спортових змагів.
А злети — це мистецький, інтелектуальний і спортовий змаг. В останні роки участь у низ бере близько 500 представників юнацтва, наприклад, торік було 147 категорій змагань. Це — унікальний феномен, але, щоб його оцінити, слід «вийти поза СУМ» і подивитися, що інші роблять і чим ми різнимося.
— Якими є подальші плани?
— Наш проект ми завершили. Якщо питання – про рекомендації, то я би дві речі запропонував: зробити інтерактивний тест на знання історії, який був би розміщений на сайті для всіх охочих; створити інтернет-архів, де найцікавіші документи, відзнаки можна було розміщувати для тих, хто хоче пізнати свою історію. Хто знає, може, є сенс, наприклад, на наступний рік в конкурс на знання теми злету включити й тему 65 років СУМ в Америці? Книга з історії вже є.
Розмовляв Віктор Курилик

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...