Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 16, 2018

Деякі актуальні думки до 145-річчя від дня народження Михайла Грушевського

Автор:

|

Січень 12, 2012

|

Рубрика:

Деякі актуальні думки  до 145-річчя від дня народження  Михайла Грушевського

Закінчення.

Михайло Грушевський після повернення до Києва працював професором історії в Київському державному університеті. Був обраний академіком ВУАН, керівником історико-філологічного відділу. Очолював археографічну комісію ВУАН, метою існування якої було створення наукового опису видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI—XVIII ст. У Києві проф. Грушевський устиг видати ще два томи «Історії України-Руси», п’ять томів «Історії української літератури», сім томів історичних збірників «За сто літ», кілька десятків книжок, редагував історичний журнал «Україна» тощо. Опублікував кілька збірників, що мають неоцінене значення для вивчення старої й нової історії України. Українська історична наука 1920-х рр. під проводом ученого успішно розвивалася та займала у всесвітній науці передове місце.

Такою ситуацією почав непокоїтися Кремль, бо це відбувалося всупереч його застереженням. Уже 1928 року ЦК КП(б)У за наказом Москви взяв прямий курс на підготовку до погромів в Україні. У наукові організації кооптували псевдоісториків, таких як Д. Багалій, М. Слабченко, за чиєю допомогою зсередини руйнувалося те, що, по суті, було найціннішим в українській науці. На початку 1929-го у ВУАН спеціально створюється кафедра академіка Д. Багалія. У червні 1929 року академіками обрали М. Скрипника, О. Шліхте­ра, В. Затонського, В. Юринця. Ці «академіки» мали місію допомагати Компартії здійснювати анти­українські репресії. Окупаційний режим день за днем тримав твердий наступ на українське відродження. Присутність Михайла Грушевського та його конструктивна наукова співпраця не лише з такими постатями, як академік А. Кримський, котрий володів близько 60 мовами світу (до речі, він також став жертвою окупаційної імперії), й іншими непокоїла наглядачів. Адже Грушевський був відкритий до наукової співпраці не лише з передовою українською елітою, він також намагався зав’язувати контакти з прокомуністичними діячами, які боронили суверенність і рівноправність української мови й культури. Він у різній формі реаґував на дискримінацію й виступав на захист української науки й суверенітету України.

У своїй статті «Ганебній пам’яті» до 50-ліття царської заборони української мови й культури вчений намагався оскаржити діяльність царської тюрми народів і утвердити стійку позицію щодо мови та культури в новій політичній дійсності. За свою чесність і відвертість Михайло Грушевський потрапив під нагляд спецслужб НКВС — його починають трактувати як ворога пануючого режиму. Від підступного й таємного переслідування вченого чекісти переходять до відкритої атаки. У січні 1934 року Володимир Затонський виступив на сесії ВУАН, зробивши основ­ний акцент на критиці академіка Грушевського. Порівнявши його з російськими кадетами, які орієнтувалися на німецький імперіалізм у боротьбі з «навалою більшовизму», він звинуватив ученого у дворушництві, а передовсім — у сумнівності наукової порядності, вишукав цілий перелік «гріхів», якими обтяжив науковця.

А вже у березні 1931 року під конвоєм НКВС академіка перевели в Москву, де він був офіційно заарештований. Розпочалося слідство над Михайлом Грушевським. Із Москви його перевезли до Харкова, де НКВС хотів зробити процес над ученим, подібний до фарсу зі Спілкою визволення України, яку вони сфабрикували стосовно академіка Єфремова та його групи.

Академіка Грушевського заарештували як «керівника Українського націоналістичного центру», вигаданого чекістами. Він відмовився визнавати ті «свідчення», на які його намагалися вмовити слідчі за допомогою всіляких погроз, аж до ув’язнення його доньки Катерини. Під час слідства Михайло Грушевський виявився твердішим за залізо. Він консеквентно відстоював свою правову позицію. Тоді ЦК Компартії постановив відвезти Михайла Грушевського на так зване лікування в Кисловодськ і там остаточно з ним розправитися. Із невідомих причин академік занедужав. Йому вирішили зробити операцію. Цей хірургічний захід провадив головний лікар місцевої кисловодської лікарні, котрий не був хірургом. А перед цим він відмовив Михайлові Грушевському в проханні бути прооперованим його давнім і перевіреним другом. Таким чином, некваліфікований лікар, а можливо, довірена людина влади, спричинився до смерті академіка Грушевського 25 листопада 1934 року.

Цікаво те, з якою премедитацією й вишуканою комедійністю влада поставилася до смерті Михайла Грушевського. У газеті «Вісті» від Ради Народних Комісарів УСРР розміщено цинічне повідомлення про смерть ученого. У постанові Раднаркому зазначалося: «Зважаючи на особливі наукові заслуги перед Радянською Соціалістичною Республікою академіка Грушевського М. С., Рада Народних Комісарів УСРР постановила: поховати академіка Грушевського М. С. у столиці України Києві. Похорон узяти на рахунок держави. Для організації похорону створити урядову комісію в такому складі: тт. Порайко (голова), Богомолець, Палладін, Корчак-Чепурківський. Призначити сім’ї академіка Грушевського М. С. персональну пенсію 500 крб на місяць».

Академіка Грушевського було поховано на Байковому кладовищі Києва (ділянка № 6, біля Вознесенської церкви). Споруджено на могилі пам’ятник за скульптурою, виконаною І. Макогоном, і за проектом архітектора В. Кричевського.

Невдовзі потому комуністично-московський режим прокляв Михайла Грушевського й оголосив його ворогом народу та буржуазним істориком, який своєю науковою працею не вкладався в концепцію імперії. Його твори було заборонено на теренах СРСР. Усупереч цьому в справжній українській і світовій науці праці Михайла Грушевського дотепер уважаються дорогоцінними перлинами, які запевнили собі вічне життя. Видавництва в Нью-Йорку зразу видали десять томів «Історії України-Руси», які повністю розійшлися по університетських бібліотеках, як також було видруковано скорочену «Історію України» в одному томі в перекладі англійською мовою. Ці видання кільканадцять разів були перевидані. Зарівно на теренах як Америки, так і Канади твори М. Грушевського й українською, й англійською мовами виходили великими накладами. Із гордістю зазначу, що цінні історично-наукові праці Михайла Грушевського розбивали фальшиві міфи імперських схем історії, особливо Східної Європи, та підкреслювали почесне й заслужене місце України серед цивілізованих європейських народів.

Свідомі українці добре пам’ятають слова Грушевського та передають їх із покоління в покоління. Слова, які він так палко виголосив після першого нападу на Україну посланих Леніним і Сталіним військ під командою Муравйова в січні 1918 року, які залили українською кров’ю простори в нерівному бою під Крутами. Михайло Грушевський писав: «Роздумуючи над цим моментом, я думаю, що недаремно пролилась кров тисяч української молоді, коли вона принесла духове визволення нашого народу від найтяжчого й найшкідливішого ярма, яке може бути: добровільно прийнятого духового чи морального закріпачення. Я скажу різко, але справжніми словами: це духовне каліцтво, холуйство раба, котрого так довго били по лиці, що не тільки забили в нім всяку людську гідність, але зробили прихильником неволі, його аполоґетом і панаґіристом. А війна більшовиків з Україною рішуче поставила хрест над сією ідеологією».

Незалежно від того сучасна деяка погань саме цю ідеологію намагається відроджувати, і на диво — у незалежній українській державі. Такі недоуки й виродки, як Дмитро Табачник, Микола Азаров і Віктор Янукович, здійснюють цю найганебнішу справу, що за своєю суттю спрямована проти української мови, культури й самого суверенітету держави. Сувору істину слів Михайла Грушевського згадуємо тому, щоби нагадати всім тим, хто в найближчих виборах до Верховної Ради України буде обирати депутатів, аби вчергове не помилилися у своєму виборі. Укидаючи свій голос до виборчих урн, відважтеся сказати твердо й рішуче слово «НІ». Не сміють більше прийти до влади в Україні ті, які нас національно принижують і матеріально окрадають. Авторитарна сучасна влада в Україні чинить усе можливе, щоби перетворити українську націю на покірних безперспективних наймитів і рабів. Вона знецінює історію минулу та сучасну. Називає національних героїв зрадниками, а зрадників — героями.

Напередодні Нового 2012 року президент Янукович зліквідував свято козацтва та свято відзначення здобутків Помаранчевої революції, перекресливши тим і знецінивши здобутки мільйонів українців, які мерзли на морозі за свої права. Ця антинародна влада хоче не тільки прибрати з підручників історії все, що є духом патріотичне, але вирвати та викреслити з пам’яті й душі громадян національно-патріотичні почуття. Пан Янукович прагне перетворити українців на безсловесну масу, «котра плаче, але покірно йде на бійню». Нехай же історична наука академіка Михайла Грушевського всіх нас окрилює до лету в родину цивілізованих країн Європи та світу.

Ярослав Стех

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...