Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Apr. 20, 2018

День української писемності та мови. Пращури українців писали й до Нестора, та й кирилицю не запозичили, а створили

Автор:

|

Листопад 10, 2011

|

Рубрика:

День української писемності та мови. Пращури українців писали й до Нестора, та й кирилицю не запозичили, а створили

За ініційованим Всеукраїнським товариством «Просвіта» імені Тараса Шевченка президентським указом від 6 листопада 1997 року, 9 листопада вп’ятнадцяте відзначили День української писемності й мови. А позаяк 21 лютого останній ще й окремо присвячено Міжнародний день рідної мови, зупинімося на першому з них.

Чому свято — дев’ятого?

А на 9 листопада свято писемності припадає тому, що цього дня поминають преподобного Нестора Літописця — диякона Києво-Печерського монастиря, який 890 років тому вніс свою частку до «Повісті минулих літ» (ПМЛ). Отже, відлік наше письмо веде від цього ченця-хроніста. Та чи заслуговує він на таку честь? Навряд. Навіть якщо вважати ПМЛ за найраніше розпочату (на думку її найавторитетнішого українського дослідника Михайла Брайчевського, у середині ІХ ст.) писемну пам’ятку давньоукраїнської літературної мови, яка була сумішшю церковнослов’янської та просторіччя наших предків.

Бо, по-перше, Нестор був не єдиним автором ПМЛ. По-друге, праця над нею почалася ще до народження Літописця й тривала після його смерті в ХІІ ст. Натомість перший руський митрополит-автохтон Іларіон створив «Слово о законі і благодаті» до 1050 року, коли померла дружина Великого князя Київського Ярослава Мудрого, у присутності якої автор уперше й виголосив «Слово…» (тож значно справедливіше було би відзначати свято писемності того дня, коли поминають митрополита Іларіона). По-третє, Нестор як один з авторів і редакторів ПМЛ також міг брати участь у фальсифікації історії Русі приписуванням князям-варягам Рюриковичам того, що, за даними іноземних джерел, здійснили їхні місцеві попередники. По-четверте, ПМЛ, над якою працював і Нестор, запевняє, що пращури українців не спромоглися на власну писемність аж до хрещення Русі Великим князем Київським Володимиром 988 року (за візантійськими джерелами, його 862-го випередив князь Аскольд).

Однак те, що грамоту на Русі знали набагато раніше, свідчить і ПМЛ, повідомляючи, що в 907 і 911 рр. Великий князь Київський Олег уклав із Візантією письмову угоду! Причому в договорі 911-го ще й сказано, що Русь і Візантія здавна контактували «не лише на словах, а й на письмі». Позаяк цю інформацію в ПМЛ залишив Нестор, то на роль започатковувача писемності він не претендував.

Не обмовившись і словом про договори з Великим князем Київським Олегом, візантійці зате зафіксували письмові угоди, укладені у 860 і 874 рр. із його попередником Аскольдом. Вочевидь, їх і приписала Олегові ПМЛ, датуючи 907 та 911 роками. До речі, в останній із них сказано про давній руський звичай писати заповіти. А щоби він прижився, мав минути час, чи не так?

Ще одна угода — 944 року — зобов’язувала руських послів і купців засвідчували свої особи у Візантії грамотами своїх князів. Крім того, за візантійською дипломатичною практикою, договори, укладені греками з іншими народами, писалися двома мовами. Отже, письмову угоду 860 року наші предки уклали з Візантією не лише до Нестора, а й до початку поширення слов’янської азбуки святим Кирилом 862-го! Якою ж абеткою написано тоді руський текст договору 860 року? Перелік версій, мабуть, слід зробити за хронологією.

Випередили… шумерів!

Учень святого Мефодія (брата святого Кирила) болгарин Чорноризець Храбр повідомляв, що спершу слов’яни послуговувалися «чертами і різами». На території України справді виявлено піктограми — відображення інформації малюнками. Авторитетний шумеро­знавець із Москви Анатолій Кифішин стверджує, що розшифрував їх на 40 панно й 16 кам’яних табличках VII—II ст. до н.е., знайдених у Кам’яній Могилі — трипільській пам’ятці під Мелітополем. А також запевняє, що піктограми «зерно», «ячмінь», «мотика», «плуг», «колесо» та «пиво», прочитані ним, уперше були створені стародавніми жителями цього селища ще до того, як ними почали користуватися в Шумері — найдавнішій цивілізації!

Поступово піктограми набули вигляду так званих сарматських знаків — своєрідних ієрогліфів. Так званими їх позначають тому, що багато з них виникло ще до появи на наших теренах сарматів. Михайло Брайчевський уважав, що саме із цих знаків склалося руноподібне русько-хазарське письмо, про яке свідчать перські джерела. Та наразі припускати, що це ним писали угоди на Русі, можна лише гіпотетично. Тим більше, що її інтенсивні контакти з Візантією сприяли стиранню відмінностей між слов’янами та греками. Якби не жваві відносини між ними, наші предки обмежилися б, як японці, ієрогліфами.

Однак, за даними Храбра, від «черт і різ» слов’яни перейшли до латинки й грецької азбуки. Наразі — без «устроєнія», тобто доповнення літерами, що позначали на письмі звуки, яких не вимовляли стародавні римляни й елліни. Це підтвердили знахідки археологів. Зокрема, Володимир Баран натрапив у селі Ріпнові на Львівщині на уламок посуду III—IV ст., виготовленого з місцевої глини, із написом «Ладоі». Його третя літера нагадує перевернуту латинську «d», решта букв — грецькі. Коли останню з них відкинути як випадкову подряпину, на черепку прочитаємо ім’я «Ладо».

«Неустроєне» письмо не могло довго влаштовувати слов’ян, і з часом грецька абетка поповнилася літерами, що позначили слов’янські звуки. Зразок «устроєної» азбуки виявив 1969-го археолог Сергій Висоцький у соборі Святої Софії в Києві. Цей алфавіт складався з 23 грецьких літер і чотирьох слов’янських — «б», «ж», «ш» і «щ», яких передусім бракувало русичам. Причому до цієї абетки вві­йшли не так звані скорописні грецькі букви, на котрі перейшли в ІХ ст. у Візантії, а уставні (унціальні), якими греки користувалися в VІ—VІІІ ст.

Отже, «софіївська» азбука виникла не лише до хрещення Русі 860 року, а й до початку поширення слов’янської азбуки святим Кирилом 862-го!

Без Русі не обійшлися

Брак у «софіївсь­кій» азбуці більшості сло­в’янських букв не применшує її достоїнств. Бо цієї абетки вистачило, аби створити руською мовою Євангеліє й Псалтир та почати літопис, події якого Нестор і інші редактори ПМЛ приписали Рюриковичам під іншими датами. А оскільки кирилиця теж є, по суті, грецькою абеткою, доповненою слов’янськими буквами, яких не вистачає в «софіївській» азбуці, останню вважають протокириличним етапом слов’янського письменотворення від «неустроєного» до кириличного. Причому етапом, без якого не могло обійтися створення кирилиці. Бо після того, як узимку 860—861 рр. у місті Корсуні один із русів прочитав святому Кирилові Євангеліє й Псалтир, написані руською мовою, той напрочуд швидко уклав 862-го свою абетку.

Той факт, що Кирило не так творив нове, як удосконалив «софіївську» азбуку, додавши до неї ще десять слов’янських літер, засвідчує графіка грецьких букв у його алфавіті. Вони теж не скорописні, якими користувалися у Візантії в часи святого Кирила, а уставні (унціальні), запозичені творцями «софіївської» абетки.

Папа Римський Іван VIII,

який був понтифіком у 872—882 рр., також зазначив у одному з послань, що слов’янські письмена створено ще до святого Кирила, «ним же вони знову знайдені, знову відкриті». Про те, що вони базувалися на руській абетці, знали й німецькі єпископи, коли запевняли, що святий Кирило поширює книги, написані «руською мовою». Вочевидь, також через «руські письмена» чеська хроніка ХІІІ ст. називає сина болгарина й грекині святого Мефодія (брата святого Кирила) русином. Та й анонімний автор «Пространного житія святого Кирила» писав, що «грамота руська явилася, Богом дана, в Корсуні русину, від неї ж навчився філософ Костянтин (світське ім’я святого Кирила) і звідти склав і написав книги руською мовою».

Однак чого саме навчився святий Кирило в руських книгах? Десять слов’янських літер, яких не було в «софіївській» абетці, він увів явно за методом творців «софіївської» азбуки, які, вочевидь, не винаходили «пороху», вигадуючи слов’янські літери, а перекваліфікували в них «сарматські» знаки або руни русько-хозарського письма, створені на основі цих знаків. Бо надто вже нагадують їх своєю «кучерявою» графікою й слов’янські літери «софіївської» азбуки, і всі букви абетки, якою писали слов’яни в часи святого Кирила.

Мабуть, слов’яни із часом відмовилися від азбуки святого Кирила на користь алфавіту його учня — також болгарина Климентія Охридського — не лише тому, що в ній було 43 букви, а в Кириловій — 38. Швидше, графіка його літер була надто складною. Отож більшість істориків погодилася на тому, що Кирило створив не кирилицю, а глаголицю. Попри те, що перевагу віддали першій із них, другу назвали на честь святого, увічнивши його просвітительський подвиг — слов’янський переклад Святого Письма, яке сприяло не лише хрещенню слов’ян, а і їхній грамотності.

А те, що глаголицю святий Кирило створив на основі руських книг, свідчить, що їх було написано протоглаголицею. Якою ж абеткою писали предки українців свої угоди з Візантією — протоглаголицею чи протокириличною «софійською»? Радше, останньою, більш зрозумілою грекам, бо її графіка була для них простішою.

 Ігор Голод

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...