Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 27, 2020

28 червня 2002 року Львівську богословську академію було реорганізовано в УКУ

Автор:

|

Червень 27, 2013

|

Рубрика:

28 червня 2002 року Львівську богословську академію було реорганізовано в УКУ

Спершу була ідея, доволі утопічна, на перший погляд: побудувати в Україні вищий навчальний заклад, який би задовольняв усі стандарти найкращих зарубіжних університетів і був ними, цими університетами, визнаний. Орієнтир на умовні Оксфорд або Гарвард обмежувався якістю викладачів і курсів, які вони читають. Але крім того важили ще й зовнішні атрибути на кшталт добре пристосованих для навчання корпусів і цілого університетського містечка, облаштованого за тим же високим стандартом, де живуть студенти й викладачі, є велика сучасна бібліотека, інші зручності. Сьогодні ця утопія є цілком реальною: два навчальних корпуси – реконструйований і побудований із нуля, і вже повністю готова перша будівля кампусу – колегіум.

З ініціативи митрополита Шептицького
Засновником сучасного Українського католицького університету (УКУ) є Фонд св. Климентія, але водночас університет є спадкоємцем Греко-католицької богословської академії, яку було відкрито 1929 року з ініціативи та благословення митрополита Андрея Шептицького на основі духовної семінарії.
Першим ректором призначено о. Йосифа Сліпого. Об’єднавши довкола себе провідні кола західноукраїнської інтелігенції, академія відразу стала центром богословських і філософських наук. На теренах тодішньої Польщі це був єдиний вищий український навчальний заклад. За 10 років існування академія значно розрослась: відкрились нові факультети, кафедри, професорський склад збільшився до 40 осіб, розвинулася видавнича справа, сформувалася бібліотека.
Після приходу в Галичину радянських військ у вересні 1939 року академію було закрито, а студентів – репресовано. Під час німецької окупації в академії, хоч і з невеликим професорським складом, відновилося навчання, а 1942 року Апостольський престол навіть дозволив академії створити аспірантуру. Із 500 студентів, які навчалися в ній у 1941–1944 роках, лише 60 отримали дипломи. Після повторної радянської окупації навесні1945-го Богословську академію було остаточно закрито. Чимало випускників і професорів академії (у тому числі багатолітній ректор, а після смерті митрополита Андрея глава УГКЦ Йосиф Сліпий) опинилося в сибірському ГУЛАГу або на еміграції.

З благословення кардинала Любачівського
Після закриття академії 1944 року її місію та функції перебрав на себе Український католицький університет імені св. Климента в Римі, організований і очолений 1963 року митрополитом Йосифом Сліпим. Уже в 1970—1980-х українські семінаристи, що навчалися в Римі, замислювалися над перспективою створення українського католицького богословського факультету, розробляли відповідні навчальні програми, які би відповідали потребам нашої Церкви. Згодом завдяки їхнім зусиллям почалося відновлення Львівської богословської академії.
Отож 1994 року з благословення глави УГКЦ Верховного архієпископа Мирослава Івана кардинала Любачівського діяльність згаданої академії було відновлено під назвою «Львівська богословська академія» (ЛБА), а влітку 2002-го академію було реорганізовано в Український католицький університет.
1998 року тоді ще ЛБА здобула міжнародну акредитацію. Першим ректором відновленої ЛБА був о. Михайло Димид. 2000 року його наступником став о. Борис Ґудзяк, якого 2002 року рішенням Фонду св. Климентія було призначено на посаду першого ректора УКУ.

На виході — базове портфоліо
УКУ – невеликий університет: приблизно півтори тисячі студентів на всіх спеціальностях і програмах, включаючи семінаристів. Усі знають одне одного в обличчя.
Якщо коротко, то тут навчають істориків, богословів, філософів, журналістів, фахівців із медіакомунікації та соціальних педагогів. Власне, коротко, бо офіційний сайт УКУ просто «нашпигований» докладною інформацією із цифрами, прізвищами й світлинами: і тих, хто викладає тут щодня, і тих, хто заїжджає з візитами й гостьовими лекціями. Перелік гостей географічно та за ранґами вийде чи не ширшим, ніж у президентській дипслужбі.
Крім того, в УКУ є окремі програми «для дорослих», як, наприклад, Львівська бізнес-школа (із програмою МВА) чи Інститут лідерства та управління. Утім, слово «окремі» тут не дуже пасує, позаяк одна із засад університету — максимальне проникнення й обмін між різними галузями та спеціальностями.
Частина лекцій — загальна для студентів різних факультетів. Наприклад, для істориків і журналістів існують курси «Історія ідей» і «Західна цивілізація». Придумавши свій власний проект, студент може отримати професійну консультацію в Інституті лідерства та управління.
В ідеалі, кажуть в УКУ, кожен студент на виході повинен мати портфоліо, куди ввійдуть усі додаткові «компетенції», отримані під час навчання плюс єдиний для всіх базовий пакет.

Аналогічні до закордонної системи
Навчання в УКУ — платне. Тут немає студентських стипендій у звичному розумінні. Зате є академічні стипендії, аналогічні до системи в закордонних вишах: кожен конкретний студент отримує можливість не платити за навчання, якщо рівень його знань буде достатньо високим.
Тут варто, мабуть, зазначити, що бюджет університету – два мільйони доларів на рік. «Ми маємо якісь певні завжди гарантовані надходження — оплата студентів за навчання, але інша справа, що ця оплата становить лише 20 % від вартості навчання. Тому про решту 80 % доводиться щороку думати, де знайти, і в різний спосіб шукати, у різних кінцях світу», — пояснює працівник відділу розвитку УКУ Андрій Курочка.
Інформація про те, із яких джерел університет отримує гроші й на що витрачає, є відкритою для будь-кого. Фінансовий звіт — обов’язкова частина «Ректорського звіту», який публікується й розповсюджується щорічно.

Яким коштом?
Коли університет щойно започатковувався, каже п. Курочка, більшість надходжень становили кошти з-за кордону: із діаспори, причому не обов’язково з української, просто з різних католицьких організацій, індивідуальні пожертви окремих людей. Цікаво, що більш ніж половину тих пожертв склали надходження від не-українців. Від людей, які звикли бачити в якісній і некорумпованій, прозорій освіті один із символів певного відродження тієї чи іншої країни і суспільства взагалі. Вони просто підтримали університет, бачачи в цій інституції саме те, що вони хотіли би бачити.
Зараз, каже Андрій Курочка, на університет звернули увагу й удома: «Звичайно, ми розуміли, що не можемо весь час у такий спосіб існувати. Так, на етапі становлення, коли ти ще змушений пояснити середовищу, яке тебе оточує тут, в Україні, ким ти є, які твої сильні сторони, яке твоє бачення розвитку, дуже важлива зовнішня допомога від тих людей, котрі вже пройшли той етап. Але із часом постало питання: ми повинні зробити запит українському суспільству, тим людям, які нас оточують, щоб вони сказали, чи потрібен такий університет Львову й Україні.
Якщо зазирнути в «Ректорський звіт», одразу видно, чи отримав УКУ відповідь на свій «запит». Так, 2010 року допомога з України становила 7 % бюджету, 2011-го – уже 20 %.
Значить, такий університет потрібен і Львову, й Україні.

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply