Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 15, 2018

2012-й — рік ювілеїв

Автор:

|

Січень 05, 2012

|

Рубрика:

2012-й — рік ювілеїв

Протягом 2012 року в українців не бракуватиме нагод віддати належне тим своїм відомим співвітчизникам, чиї річниці від дня народження будуть цього разу «круглими».

«Хрещений батько» Шевченка

2 лютого мине рівно два століття відтоді, як на хуторі Убіжищі (тепер село Мар’янівка) на Полтавщині народився Євген Гребінка — письменник, поет і видавець. Та чи не найголовніше — лідер гуртка українських інтелігентів у Петербурзі, які, по суті, фактично «подарували» нам Тараса Шевченка. Адже вони не лише організували його викуп із кріпацтва та замінили йому своїми бібліотеками університет, а й переконали видати «Кобзар», посприявши в цьому відповідними клопотаннями та фінансами, без яких ця «книга книг» українців навряд чи побачила би світ. А 1841 року й Гребінка видав першу антологію української літератури — альманах «Ластівка».

Світову ж славу приніс йому популярний і нині романс «Очи черные, очи страстные». Натомість його роман «Чайковський» (про Визвольну війну українського народу 1648—1654 рр.) Іван Франко називав «улюбленим твором галицько-руської молоді 1860—1880-х. І хоча Гребінка, щоби розповідями про Україну збільшити кількість її шанувальників серед росіян, творив рідною їм мовою, 1840-го він зізнався в одному з листів: «Уезжаю в Малороссию, чтобы не умереть между кацапами». Посприяти йому в цьому, принаймні посмертно, ми зможемо, згадавши його, як писав Шевченко, «незлим, тихим словом».

Всевидящий Сліпий

17 лютого 120 років тому в селі Заздрості на Тернопільщині народився майбутній патріарх Української греко-католицької церкви (УГКЦ) і символ її мучеництва та незламності — Йосиф Сліпий-Коберницький-Дичковський. Коли працівники Міністерства державної безпеки СРСР змусили 1946 року частину священиків і мирян УГКЦ проголосити на нелеґітимному Львівському соборі її «самоліквідацію» та «возз’єднання» з Російською православною церквою (РПЦ), жоден греко-католицький єпископ не взяв у ньому участі, тому що цього не зробив передусім їхній патріарх, таємно рукопокладений на Святоюрський престол 1944-го своїм поперед­ником митрополитом Андреєм Шептицьким. Упродовж 18 наступних років поневірявся він у більшовицьких концтаборах, попри те, що міг вийти з них, погодившись на пропозицію керівництва СРСР очолити РПЦ. Але не зрадив своєї Церкви й народу, за що заслуговує на беззастережну шану серед співвітчизників.

Гетьман української музики

22 березня 170 років тому в селі Гриньках на Полтавщині народився майбутній патріарх українських композиторів Микола Лисенко. Саме його заслужено визнали засновником українського музичного мистецтва й величають «гетьманом української музики». Але він ще й устигав очолювати український національний рух. Зокрема, на посаді голови ради правління створеного ним Українського клубу.

Саме цей культурно-освітній центр, який російські шовіністи називали «осередком сепаратизму та мазепинства, що розхитує устої існуючого ладу», і став першою леґальною українською громадською організацією на Наддніпрянщині. А позаяк його керівник координував спротив русифікаторам навіть після притягнення до карної відповідальності «за антидержавну діяльність» — організацію відзначення 50-річчя смерті Тараса Шевченка — сучасники проголосили Миколу Лисенка «символом і совістю українців».

Українець «за вибором»

18 квітня 140 років тому в селі Затурці на Волині народився майбутній історик і громадський діяч В’ячеслав (Вацлав) Липинський. Саме він попри те, що походив із польського шляхетського роду, за словами його колеґи за фахом Віталія Пономарьова, «започаткував державницьку історичну школу» й «першим з українських істориків наголосив на визначальній ролі провідної суспільної верстви (спочатку шляхти, а потім — козацтва) у збереженні політичної традиції й ідентичності української спільноти».

Окрім того, Пономарьов стверджував: «Ще одним здобутком Липинського є теорія модерної нації, яку він почав розробляти також чи не першим серед європейських філософів. На противагу панівному тоді розумінню нації як етнічної спільноти, об’єднаної кровною спорідненістю, походженням від одного предка, історичною долею, віросповіданням, мовою та звичаями, Липинський вважав головною підставою приналежності людини до нації її почуття «територіального патріотизму» та солідарності з усіма постійними жителями своєї країни: «Українцем, своїм, близьким, людиною однієї нації єсть кожна людина, що органічно (місцем осідку й праці) зв’язана з Україною». Власне, такими є всі сучасні політичні нації — спільноти громадян певної країни, які, незалежно від етнічного походження, визнають цю країну своєю, мають спільне бачення її минулого й майбутнього.

Але В’ячеслав Липинський випередив свій час не лише як науковець, а і як політик. Він заговорив про необхідність здобуття українцями власної держави ще перед Першою світовою війною, коли абсолютна більшість українських інтелектуалів і політиків уважала самостійництво за «політичне божевілля».

Стравінський — із «райського куточка»

17 червня 120 років тому в Оранієнбаумі (тепер місто Ломоносов) під Санкт-Петербурґом у родині вихідців із Волині народився один із найвідоміших українців у світі — композитор і дириґент Ігор Стравінський, про балет якого — «Весна священна» — не чули хіба що вкрай неерудовані люди.

Та хоч його твори істотно збагатили світову культуру й мали неабиякий вплив на розвиток музики ХХ ст., далеко не всі знають, що матеріал для «Весни священної» автор черпав у народній творчості українців. А «райським куточком» для своєї творчості називав містечко Устилуг поблизу Володимира-Волинського, де 1990 року було відкрито перший музей цього композитора.

Оскільки повне прі­звище його пращурів — Сулими-Стравінські, він охрестив свого сина Святославом-Сулимою. Адже в 1628—1629 та 1630—1635 рр. козацьким гетьманом був Іван Сулима. До слова, батько композитора, соліст Петербурзької Маріїнської опери Федір Стравінський, позував художнику Іллі Рєпіну для його полотна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», на якому застиг навіки «в ролі» осавула. Та й сам написав картину «Вид на могилу Т. Шевченка над Дніпром поблизу міста Канева».

Перший космо-навт — українець

12 серпня мине вже й півстоліття відтоді, як у космос уперше полетів українець — Павло Попович, який народився в Узині на Київщині. Причому саме він був першим (а упродовж трьох днів — єдиним) членом загону космонавтів, до якого з 2,5 тис. претендентів відібрали тільки 20 льотчиків. Згодом розповідав: «З усього загону я жив ближче за всіх, тому приїхав першим. І протягом трьох днів — у п’ятницю, суботу й неділю — доки не прибула решта, був єдиним космонавтом. У понеділок усіх зустрічав: Гагарін приїхав, Титов — їх обзивав «салагами». Був командиром загону».

Був і одним із шістьох кандидатів на перший політ людини в космос. Та позаяк першим у СРСР міг бути тільки росіянин, Поповичу доручили підтримувати з ним зв’язок. І все ж 12 серпня 1962 року, услід за «Востоком-3» Андріана Ніколаєва, стартував на «Востоке-4» у першому в історії груповому польоті двох пілотованих космічних кораблів і наш співвітчизник. А 3—19 липня 1974 року здійснив спільно з бортінженером Юрієм Артюхіним свій другий космічний політ. Цього разу — як командир космічного корабля «Союз» і орбітальної станції «Салют-3». Та оскільки не забував про свою Вітчизну як у космосі, так і на Землі, саме він очолював Московське товариство української культури «Славутич».

Найвидатніша співачка

23 вересня 140 років тому в Білявинцях на Тернопільщині народилася Соломія Крушельницька, яка ще за життя була визнана найвидатнішою співачкою світу й на чию честь перейменовано Львівський оперний театр. Попри перевантажений графік гастролей вона завжди знаходила час ще й для концертів, на яких ознайомлювала меломанів у різних куточках світу з українськими народними піснями. Зухвало виконувала їх, у тому числі, у царському палаці в Петербурзі 1902 року, тобто тоді, коли ще не було знято пут з української мови — Валуєвського циркуляра й Емського указу. Коли російський імператор Микола ІІ, не повіривши власним вухам, перепитав у Крушельницької: а якою ж це мовою вона співає? — та гордо відповіла: «Це пісні мого народу, українські пісні». Хоч знала, що в Російській імперії такого народу не визнавали.

«Мазепинець № 1»

11 жовтня 340 років тому в селі Косуті на Віленщині (тепер це терени Білорусі) народився майбутній гетьман Пилип Орлик. Як автор першої в історії людства конституції, він засвідчив, що українці плекали демократичні традиції ще тоді, коли на решті нашого континенту панувала сваволя феодалів. Причому цей хрещеник гетьмана Івана Мазепи став його найближчим соратником і наступником, попри те, що був чехом за походженням. Та незважаючи на це, усе своє життя присвятив спробам здобути Україні незалежність.

Перша у світі жінка-офіцер

7 грудня 120 років тому в селі Вишнівчику на Львівщині народилася Олена Степанів-Дашкевич — перша у світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера — хорунжої Українських січових стрільців. За мужність і відвагу була нагороджена срібною медаллю Хоробрості та Військовим Хрестом. Згодом була чотарем Української Галицької армії, референтом преси в Державному секретаріаті (тобто міністерстві) закордонних справ Західноукраїнської Народної Республіки, доктором філософії (захистила дисертацію на тему «Розподіл і розвиток суспільства в старій Русі до половини XIII ст.»), викладачем географії й історії, зокрема, таємного Львівського українського університету, членом Наукового товариства Шевченка, яке замінило наддністрянським українцям академію наук (ініціювала створення його географічної комісії), доцентом Львівського державного університету імені І. Франка, старшим науковим працівником і завідувачкою сектору економіки Львівського відділу Інституту економіки АН УРСР, науковим працівником природничого музею АН УРСР. Дівчата-вояки Української повстанської армії обрали для неї псевдонім Степанівна, бо так її шанобливо прозвали Українські січові стрільці.

 Ігор Голод

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...