Новини для українців всього свту

Thursday, Dec. 12, 2019

20 років потому. Різні думки з приводу того, коли ж «помер» СРСР

Автор:

|

Грудень 22, 2011

|

Рубрика:

20 років потому. Різні думки з приводу того, коли ж «помер» СРСР

Щороку 25 грудня вже протягом двох десятиліть диктори телевізійних новин запевняють, що цього дня 1991-го «остаточно припинив своє існування СРСР», бо тоді подав у відставку його президент Михайло Горбачов, а над на куполом Кремлівського палацу було спущено червоний прапор і піднято триколірний російський. Однак…

Горбачов пішов не одразу

Хоча Михайло Горбачов склав із себе повноваження президента СРСР 25 грудня 1991 року, головні документи — декларацію № 142-Н «Про припинення існування СРСР, ліквідацію всіх органів влади СРСР, звільнення вищих посадових осіб зі займаних посад і про саморозпуск Верхов­ної Ради СРСР» і постанови про звільнення голів Верховного й Вищого арбітражного судів СРСР, колеґії Прокуратури СРСР і Держбанку — Рада Республік, верхня палата Верховної Ради СРСР, із якої тоді ще не були відкликані лише представники Казахстану, Киргизії, Узбекистану, Таджикистану й Туркменістану, прийняла щойно наступного дня. А Держстандарт СРСР, Держкомітет із народної освіти, Комітет з охорони державного кордону продовжували функціонувати й 1992 року. Натомість Комітет конституційного нагляду СРСР офіційно так ніколи й не був розпущений.

З іншого ж боку, заявляючи 25 грудня 1991-го по телебаченню про свою відставку, пан Горбачов пояснив, що припиняє діяльність на посаді глави СРСР «з огляду на ситуацію, що склалася з утворенням співдружності незалежних держав (СНД)». Адже в угоді про її створення тодішні президент України Леонід Кравчук, його російський колеґа Борис Єльцин і голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич констатували 8 грудня 1991 року, що «Радянський Союз припиняє існування як суб’єкт міжнародного права й геополітична реальність».

І все ж Михайло Горбачов зрікся влади не одразу ж після 8 грудня 1991-го. Не відмовився він від посади президента й після ратифікації 10—12 грудня 1991-го Верховними Радами України, Білорусі та Росії угоди про утворення замість СРСР співдружності незалежних держав. Не пішов у відставку й після того, як російський парламент ухвалив ще й постанову «Про денонсацію договору про утворення СРСР». Залишався на посаді президента й після того, як денонсацію угоди про утворення СРСР спільно підтвердили 21 грудня того року керівники України, Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану й Узбекистану.

Агонія Союзу

Чому ж зволікав Михайло Горбачов, і що змусило його капітулювати аж 25 грудня 1991-го? Позаяк він у цьому не зізнався, доведеться пройтися очима по переліку подій, які тоді відбулися. А 25 грудня 1991 року Верховна Рада Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки перейменувала її спеціальним законом на «просто» Російську Федерацію (РФ). Натомість Україну вже визнали незалежною Сполучені Штати Америки.

Напередодні ж, 24 грудня 1991-го, президент РФ інформував у офіційному Посланні до Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй (ООН), що РФ продовжує членство СРСР у всіх органах ООН. Бо в Декларації про утворення СНД, підписаній 21 грудня того року керівниками України, Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизії, Молдови, РФ, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану, проголошувалося: «Держави співдружності підтримують Росію в тому, щоби вона продовжила членство СРСР в ООН, включаючи постійне членство в Раді безпеки й інших міжнародних організаціях». Відтак юридичний департамент Секретаріату ООН сприйняв цю пропозицію як реальність, що не вимагає формального схвалення з боку самої ООН.

Переконати президента Горбачова, що він обіймає віртуальну посаду, здатне було як кожне із цих рішень, так і всі вони разом. А до їх прийняття він зволікав тому, що сподівався очолити хоча би конфедеративний «Союз Суверенних Держав», бо попередню згоду на підписання договору про його створення дали 14 листопада 1991-го керівники Білорусі, Казахстану, Киргизстану, РФ, Таджикистану, Туркменістану й Узбекистану. Підписати його планувалося 9 грудня того року. До настання цього дня президент СРСР сподівався переконати решту республік теж приєднатися до ССД. У тому числі — Україну. Хоч 2 вересня 1991-го Леонід Кравчук і заявив від її імені: «Україна, проголосивши Акт про незалежність, може висловити свою позицію лише після референдуму із цього питання».

Та навіть після того, як 90,3 % учасників волевиявлення українського народу проголосували за незалежність своєї країни, Михайло Горбачов запевняв 3 грудня 1991 року Гельмута Коля, тодішнього канцлера Німеччини, що Україна неодмінно приєднається до нової союзної угоди. Того ж дня у зверненні до парламентаріїв усіх республік він обіцяв: «Ідеться не про відродження в новому вигляді старого центру. Старого Союзу немає, і повернення до нього неможливе. Доказом цього є провал серпневого заколоту. Мова йде про створення зовсім нового міждержавного об’єднання, стрижнем якого є ідеї самовизначення, національно-державного суверенітету та незалежності».

Реанімації не підлягає

Навіть 9 грудня 1991 року, наступного після утворення співдружності незалежних держав дня, пан Горбачов закликав: «Слід зробити все, щоб рішення із цього головного питання були продуманими, виваженими та безпомилковими. Поспіх тут неприпустимий». А відтак пропонував, аби угоду про СНД розглянула Верховна Рада або ж з’їзд народних депутатів СРСР, причому поряд із текстом договору про «Союз Суверенних Держав».

Але 12 грудня 1991 року Верховна Рада РФ остаточно позбавила радянський парламент кворуму, відкликавши з нього депутатів від РРФСР. З аналогічної причини не відбувся й надзвичайний з’їзд народних депутатів СРСР. Тож 18 грудня пан Горбачов у зверненні до підписантів угоди про СНД наполягав: «Має бути чітко зафіксоване розуміння Співдружності як багатонаціонального утворення… Вирішальне значення має узгоджене функціонування господарських зв’язків у межах спільного економічного простору. Повинен бути збережений спільний військово-стратеґічний простір».

Та 21 грудня того року президент Кравчук підписав угоду про СНД зі застереженнями щодо «Заяви Верховної Ради України з приводу укладення Україною Угоди про співдружність незалежних держав» від 20 грудня 1991-го. А та заперечували участь України в СНД у разі його «перетворення на державне утворення зі своїми органами влади й управління та надання співдружності статусу суб’єкта міжнародного права».

Таким чином, Україна скористалася пунктом Конституції СРСР про вільний вихід із СРСР.

Розвалили ще до Біловежжя

І все ж юрист Віталій Крюков наполягав у публікації «На захист Біловезьких угод, або Коли ж помер СРСР?» у київській газеті «Дзеркало тижня. Україна» від 9.12.2011 року, що Радянський Союз було ліквідовано ще за чотири дні до того, як 8 грудня 1991 року Біловезька угода підтвердила, що він «припиняє існування як суб’єкт міжнародного права й геополітична реальність». Бо в преамбулі тієї угоди сторони лише «констатують, що СРСР як суб’ єкт міжнародного права й геополітична реальність припиняє своє існування», а не ухвалюють відповідного рішення.

«Чи містять преамбули угод хоч якісь нормативи?» — на це своє запитання пан Крюков сам же відповідає: «Ні — за визначенням! Це — увідна або вступна частина правового акта, у преамбулах у концентрованій формі викладається мета, завдання й вихідні принципи правового акта, зазначаються умови, обставини, мотиви й інші установки, які спричинили його створення. Таким чином, це — не нормативна, не правоустановча частина документа, а лише та, яка обґрунтовує наступні правоустановлення фактичними й правовими обставинами й началами».

Тому правник заявляє: «На час підписання Біловезької угоди СРСР уже припинив своє існування і юридично. На 8 грудня 1991 року автори Біловезької угоди вже мали на руках Договір «Про правонаступництво стосовно зовнішнього державного боргу й активів СРСР», підписаний у Москві 4 грудня 1991 року представниками восьми (а не трьох, як у Біловезькій пущі) республік СРСР і власне СРСР (далі — Московський договір)». Саме цим договором вони цілком однозначно припинили юрисдикцію СРСР як суб’єкта міжнародного права, переконаний юрист. Й арґументує своє твердження: «У преамбулі Московського договору, яка дає політичне пояснення й міжнародно-правові підстави до його висновку та змісту, є й посилання на Віденську конвенцію про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів від 1983 року. Отож у пункті «а» статті 2 цієї Конвенції дається визначення вжитого в ній терміна «правонаступництво»: «Правонаступництво держав» означає зміну однієї держави іншою у відповідальності за міжнародні відносини будь-якої території». А в пункті «д» цієї ж статті визначається й момент правонаступництва: «Момент правонаступництва держав» означає дату зміни державою-спадкоємцем держави-поперед­ника у відповідальності за міжнародні стосунки стосовно території, що є об’єктом правонаступництва держав». Ба більше, ці ж положення дослівно відтворено в статті 1 самого Московського договору.

А згідно з його ж статтею 6, юридичним моментом правонаступництва, тобто датою зміни державами-спадкоємцями (колишніми республіками СРСР) держави-поперед­ника (СРСР) у несенні відповідальності за міжнародні відносини щодо території, що є об’єктом правонаступництва цих нових держав, і було встановлене 1 грудня 1991 р. Отже, за нормами міжнародного права, СРСР припинив своє існування о 00.01 хвилині 1 грудня 1991 р.».

Юрист наголошує також: «У Московському договорі чітко встановлено: «набуває чинності з моменту його підписання не менш ніж двома державами-правонаступниками» — тобто саме 4 грудня 1991 року, адже підписантів-правонаступників було аж вісім!» І риторично запитує: «Невже потрібно доводити, що жодне економічне «правонаступництво» неможливе та юридично мізерне, поки де-юре ще існує держава-попередник?!»

Висновок Віталія Крюкова — такий: «Питання про юридично значущу дату припинення юрисдикції СРСР цілковито однозначне: згідно з міжнародним правом, такою датою слід вважати 1 грудня 1991-го, а ще точніше — 00 годин 01 хвилин 1 грудня 1991 року. І встановлена вона не Угодою про створення СНД від 8 грудня 1991 р. і не фактом відходу президента Горбачова у відставку 25 грудня 1991 року, а укладеним, відповідно, на чотири дні й на 21 день раніше — 4 грудня 1991 року в Москві й у ширшому складі, ніж у Біловезькій Пущі, — Договором «Про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу й активів Союзу РСР».

Ігор Голод

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply