Новини для українців всього свту

Saturday, Aug. 8, 2020

Звідки взялися в Україні нацизм і фашизм?

Автор:

|

Липень 27, 2020

|

Рубрика:

Звідки взялися в Україні нацизм і фашизм?
Російські жінки радо фотографувалися з німцями

Після нападу Російської Федерації (РФ) на Україну й окупації Автономної Республіки Крим (АРК) кремлівська пропаґанда заговорила про фашистський переворот в Україні. Кремль вирішив «допомагати» українському народові тим, що вбивав патріотів-добровольців, в надії, що правду не дізнається ніхто, бо московські пропаґандисти на кожному кроці кричали про фашистів. Це дуже нагадувало окупацію Чехо-Словаччини 1968 року, коли по всьому світі поширювали брехню про контрреволюцію. Насправді в Чехо-Словаччині жодної контрреволюції не було, як і в Україні не було і нема ні фашизму, ні нацизму.
Нацизм має глибоке гносеологічне коріння, це почалося вже після більшовицького перевороту 1917 року, а офіційне визнання від совєтської влади він отримав підписанням таємної угоди між націонал-соціалістичною Німеччиною та соціалістичним СРСР 23 листопада 1939-го.
Варто зазначити, що поневолені народи СРСР по-різному ставилися до німців, але ніхто з них не мав таких привілеїв, як русскіє. «Локотську республіку» на території теперішньої Брянської області та навколишніх територій проголосили в листопаді 1941 року два інженери — Костянтин Воскобойник і Броніслав Камінський. Вони заснували цю «республіку» через місяць після того, як гітлерівці окупували Брянщину. Локотське самоврядування проіснувало з листопада 1941-го по серпень 1943 року. «Локотський округ» за територією перевищував Бельгію. Берлін визнав автономію «Локотської республіки» вже через два тижні після офіційного звернення. Гітлерівське командування на східному фронті отримало наказ всіляко підтримувати і захищати російських націонал-соціалістів. На території «республіки» створили Націонал-соціалістичну партію Росії та «незалежний російський уряд» із власною поліцією та збройними силами — «Русскою асвободітельною народною армією» (РОНА) загальною чисельністю до 20 тис. осіб.
Адміністративна система, яка тут існувала, багато в чому повторювала ту, що практикували в інших окупованих областях. Головною відмінністю було те, що вся повнота влади на місцях належала там не німецьким комендатурам, а органам місцевого самоврядування. Будь-яким німецьким органам влади забороняли втручатися у внутрішні справи «Локотської волості». Німецькі установи на території «Локотського округу» обмежували свою діяльність лише допомогою і порадами керівникам округу та його районів.
У вересні 1943 року німецьку армію витіснили з Локоття. При відступі німецької армії озброєні формування «Локотської республіки» під командуванням Броніслава Камінського, а також члени сімей військовослужбовців і всі, хто не хотів залишатися на совєтській території (30 тис. людей), пішли разом з німецькою армією до м. Лепель Вітебської області, де на якийсь час була створена «Лепельська республіка». Тут РОНА брала участь у військових операціях проти совєтських партизан до літа 1944-го. Звідси бригаду РОНА у складі військ СС перекинули до Польщі для участі у придушенні Варшавського повстання.
Саме на початок повстання припало підвищення командира РОНА Броніслава Камінського, котрий отримав звання генерал-майора Ваффен-СС. Його дивізія воювала проти повстанців в районі Охота і проявила надзвичайну жорстокість. РОНА Камінського, разом із добірними частинами СС, по-звірячому придушили повстання в Варшаві у серпні 1944-го.
Нагороджений Гіммлером різними високими воєнними медалями, включно з двома залізними хрестами 1, 2 класу, Камінський відзначився у придушенні варшавських повстанців своєю кровожерливістю. Важко уявити масштаби мордування, якщо брутальність Камінського була неприйнятною навіть для офіцерів СС, самі ж нацисти його засудили до розстрілу за звірства.
Звірства російських нацистів до партизан, противників німців, до повстанців є ще одним доказом нелюдської поведінки імперських російських вихованців, на що вони здатні, коли їм дати зброю і дозвіл вбивати, руйнувати. Важко собі уявити, якими словами та виразами кремлівські вожді та їхні пропаґандистські засоби звинувачували б, якби хоч один український націоналіст виявився таким собі Камінським!
У той час у Львові 30 червня 1941-го відбулося проголошення Акту відновлення Української Держави членами ОУН (б), на чолі з провідником Степаном Бандерою, до котрого Берлін поставився цілковито вороже. Тепер уже можемо довести, що Гітлер 1941 року, як і Путін сьогодні, не визнавав українців, йому була потрібна лише територія та робоча сила України, а Путінові потрібна ще й українська історія. Російські вигадки про українських націоналістів, УПА, ОУН і проголошення Акту відновлення Української Держави стають зрозумілими, коли переглянути документи участи самих росіян у війні проти Червоної армії (ЧА).
Справа в тому, що українці навіть не встигли стати колаборантами, як це відбулося з «Локотською республікою», яка мала понад півмільйона населення, хоча надії українців, що німці визнають Україну були великими. Гітлер вимагав негайного відкликання Акту, а коли український провідник категорично відмовився це зробити, то наказав його заарештувати. Це сталося 5 липня 1941-го й ґестапо відразу ж вивезло Бандеру до берлінської в’язниці, де сподівалися вмовити його приєднатися до армії Власова. Бандера не погодився, він вимагав визнання Української Держави, тому згодом його перевезли до концтабору у Заксенгаузені, де він пробув до вересня 1944 року.
Після Бандери заарештували весь український уряд і понад 300 членів ОУН, 15 із них розстріляли. Згодом нацисти вирішили ліквідувати саму ОУН, тому націоналісти пішли у підпілля і сприяли боротьбі УПА проти нацистів і комуністів. І саме тому на Нюрнберзькому процесі ОУН-УПА визнали воюючою стороною.
Тим часом російський полонений генерал Власов погодився на колаборацію і зібрав майже півмільйонну «Русскую асвобадітельную армію» співвітчизників для допомоги нацистам. А українці не мали ні держави, ні армії, як це було навіть із такими новоутвореними державами, як Словаччина, Хорватія чи Сербія, не кажучи вже про союзників Угорщину, Румунію, Італію, Болгарію, війська яких боролися проти ЧА під командуванням нацистських генералів.
Звісно, були і серед українців люди, котрі хотіли «легкого хліба» і вступали до поліції, але таких було повно на всіх окупованих територіях. Проте політичний провід ОУН притримувався своєї принципової засади — здобуття Української Держави і саме за неї УПА боролася на два фронти.
Відверті повсякденні звинувачення в кремлівський медіа, зокрема, їхнього президента, українців у фашизмі, навіть коли йдеться про благородні ідеї українських націоналістів, після правди про «Локотську республіку», нагадують злодія, який кричить «Хапайте злодія!»
А нещодавнє звинувачення відомої громадської організації StoрFake, яка бореться з 2014-го з російськими фейками та пропаґандою, у «дружбі з неонацистами», є яскравим доказом впливу російської пропаґанди на організації, медіа та політиків в Україні. необхідно звернути увагу шукачам фашистів в Україні, що вони шукають не тій країні. Їх слід шукати там, де вони справді при владі, де навіть риторику від нацистів перебрали: співвітчизників по мові, а мову визнали власністю імперії, де прийняли расистську конституцію, згідно з якою, належність до імперії — понад усе, що нагадує нацистську риторику.
Потрібно оцінити провину пригноблених народів колишнього СРСР, які сподівалися, що нацисти допоможуть їм врятуватися від зросійщення комуністами. Багатьох сталінська влада депортувала з їхніх споконвічних, або легально заселених земель. Депортація кримських татар із Криму до Азії була геноцидом, а приволзьких німців розпорошили по всій азійській частині імперії. Депортація українців із Польщі (також заслуга Сталіна) до України, а з України — на Сибір також називали карою за колаборацію з нацистами. А заселяли звільнені села та міста росіянами, котрих ніхто не смів звинувачувати у колаборанстві з німцями. Тому в Росії досі не згадують «Локотську республіку», яка дає пояснення походження російського нацизму щодо інших народів імперії та, зокрема, ставлення до Незалежної України.
Після ознайомлення з російськими колаборантами, генералами Власовим і Камінським, стає зрозумілою атака Путіна на неіснуючих українських фашистів — кричи, що той злодій! Хоча понад 2 млн «співвітчизників» Власова та Камінського воювали на боці нацистів, а з решти «братніх» республік не назбиралося і кількасот тисяч разом узятих. Тож стає зрозуміло, чому Путін і його машина пропаґанди так уперто згадують «фашистів» різних народів, але ні словом не хочуть пригадати своїх «соотєчественніків», чиї руки по лікті у крові. А це дає пояснення, звідки взявся неіснуючий фашизм в Україні.
Останні тижні активізації антиукраїнських сил у ВРУ, патріотів зниклої 30 років тому комуноімперії, ворогів української мови і держави, спроба Медведчука повернути совєтський суд над Стусом, свідчать про генеральну підготовку ліквідації завоювання Майдану. Вигадані Кремлем «фашисти», від яким неборак Янукович змушений був утікати, мають стати винуватцями, а для цього прислали й адвоката Януковича Портова, з яким тісно пов’язані і відверті атаки на майданівців і патріотів України, котрі захищали і захищають свою Батьківщину. Це пов’язано з тим, українці досі не знають, а московити замовчують існування російської фашистської «Локотської республіки», на що не спромоглися жодні з українських буржуазних, радикальних, бандерівських, фашистських та інших націоналістичних організацій.
Стосовно ж російських колаборантів, то варто починати з Молотова, Власова та Камінського, а тепер і Путіна, бо саме він перейняв від Гітлера не лише риторику, але й методи окупації й анексії чужих територій. Російська окупація АРК 2014-го немовби скопійована зі збройної окупації та анексії фашистською Німеччиною 1938 року Судетської області Чехо-Словаччини. Тому, перед тим, як звинувачувати українців у фашизмі, краще приглянутись до «Локотської республіки» 1941-1943 рр., яка розкриє очі багатьом, хто і чому справжній нацист на постсовєтському просторі.

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online