Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 23, 2019

Якою була українська мова 400 років тому

Автор:

|

Вересень 05, 2019

|

Рубрика:

Якою була українська мова 400 років тому
Ілюстрація до «Енеїди» Івана Котляревського

Що ми знаємо про українську мову? Вона гарна, мелодійна. Перші літературні твори співочою солов’їною були написані Шевченком («Кобзар» 1840 року) та Котляревським («Енеїда» 1798 року). А де більш ранні твори? Їх не було, чи їх знищили? Ворожа пропаганда стверджує, що до ХІХ ст. української мови взагалі не існувало або ж вона була діалектом слов’янської, тобто російської мови.
Всі літописи, діловодство, листування, викладання вели церковнослов’янською, яка фонетично та граматично далека від української мови. Ця офіційна мова Церкви, нав’язана просвітителями Кирилом і Мефодієм, була чужа народу. В ортодоксальному середовищі церковнослов’янська була аналогом «мертвої» латинської мови католицького світу, яка не мала народу носія і була мовою освіти, науки та літератури. Тому зараз і читаємо літописи, наукові та художні твори середньовіччя малозрозумілою, штучною і схожою на російську мовою. Яскравим прикладом цього ж «Граматика» Мелетія Смотрицького, видана 1619-го друкарнею Віденського братства. Ця книга лягла в основу «Російської граматики» Михайла Ломоносова.
А якою мовою балакав простий люд? Яка мова була душею нашого народу? Невже Шевченко та Котляревський вигадали українську на основі польського чи російського діалекту? Ні, вони були першими хто наважився надрукувати і показати поезію живої розмовної народної мови.
Українську літературну традицію вони перейняли у студентів та викладачів Києво-Могилянської академії Митрофана Довгалевського, Георгія Конисського й інших), котрі на початку XVIII ст. писали інтермедії українською мовою. Інтермедії — це короткі драматичні твори, в яких на сцену виводяться простолюдини, з дотепним анекдотичним сюжетом, який нерідко був запозичений із життя народу.
На щастя, в журналі «Київська старовина» від 1883 року вдалося знайти без перебільшення унікальний і надзвичайно рідкісний твір такого штибу. Дві інтермедії початку XVII ст. Вони збереглися в польській транскрипції у відомого польського письменника І. Крашевського. Твір називається «Трагедія або образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя, Посланника Божого, в 5-ти діях, з додаванням двох інтермедій, написаних Яковом Гаватовичем, вчителем вільних наук та філософії у Львові. Представлена була в Кам’янці на ярмарку, в день того ж св. Іоанна Хрестителя, 1619 року, а надрукована у св. Миколая на передмісті Яворівському».
Такою мовою розмовляли козаки Сагайдачного та Хмельницького. Такою мовою співали матері колискові своїм дітям десятки поколінь. Тому за чотири століття вона майже не змінилася. А це означає, що українська мова була майже такою ж за чотири сторіччя до написання цих двох інтермедій. І ще до татаро-монгольської навали зі сходу в Київській Русі лунала наша рідна солов’їна. І хоча згадана «Граматика» й ця інтермедія видані в один і то й же 1619 рік, але написані вони різними мовами.

Уривок із інтермедії «Кіт у мішку»
Климко. Що ты тутъ, побратиме, собі порабляешь? Кажи мені, як живешь, та якъ ся маешь?
Стецько. Я тут не роблю ничого. Ось иду до дому свого. Та и зъ тоіеми горшками, якъ зъ своими сусідами.
Климко. Та на щотакъ много маешь? — либой на жонку кидаешъ?
Стецько. На що? Чи хочешь вірити, що люблю хороше жити, всёго достатекъ варити кажу, та ся не курчити. Такъ яко приналежаетъ сподарови, що все маетъ.
Климко. Бохмесь, чоловікъ хорошій. Либой маешь много гроши.
Стецько. Та що маю?
Клмико. Та дожитокъ.
Стецько. Маю тотъ на полю вшитокъ. Суть тамо овцы, бараны, котромы частую паны; Суть волы, та й коровы, — все маю, коли-мъ здоровый.
Климко. Та и много поля маешь?
Стецько. Маю, та щотакъ питаешь?
Климко. Бо хочу тобі вікъ служити, зъ тобою вік провадити.
Стецько. Коли хочешь, гаразд служи, хоть ся и шинкаркомъ длужи. Коли пінізи маемо, — все мы тое поплатимо, лише хоць вірне служити.
Климко. Кажи-жъ, що будешъ варити для мене.
Стецько. Хотъ видишь горшковъ мнгого, що-мъ до дому свого. Тутъ покупивъ на ярмарку,- купилемъ и тую мірку, що будемъ собы зъ ней пити, — та питаешь, що варити. Буду? Ось в тоімъ борщика, въ тоімъ яглы до молока; Коли рыбы достанемо, въ тоімъ коропы розписто, въ тоімъ капусту густою, въ тоімъ розпустимо лою. До гороху, оттакъ знаишь, та и пироговъ ся наишь; въ горщику ихъ поваремо, та и в тимъ шпирокъ насмажемо. Та що бысь хотівъ иншого? Що маемъ, наваримъ много.
Климко. Бог-ме я буду служити, коли такъ схочешь варити. Та же сяхороше маешь.
Стецько. Та ти що робити знаешь? Кажи, що бы-мъ слугу свого знавъ, та ласкавъ бывъ на ніого.
Климко. Я чоловікъ все робити знаю, то волки ловити, щобы овець не псовали, та быдла не розганялы. И иншого звера много достану ось зъ ліса того. Лисицю, що-мъ имыю, несу, та за длугъ ю понесу.
Стецько. Того слуги потребую ,та южъ ся тобі радую. Будешь-же ся гараздъ мати, та борзо хочъ прибывати.
Климко. Гараздъ. Та ты звірка того купи, дамъ іего не дрого. Будешь до тей шапки мати.
Стецько. Коли бы го огледати?
Климко. Ище быстрый, тепер зъ ліса, утюкъ-бы мені до біса. Дома іого оглядаешъ, гей-же хорошій — пузнаешь.
Стецько. Якъ іого шацуешь собі?
Климко. За шисть осмаков дамъ тобі.
Стецько. Вельми зацінивъ-есь много.
Климко. Кажи, щодашъ, дамъ не дрого.
Стецько. Три осмаки возьми собі.
Климко. Дай пять.
Стецько. Не дамъ.
Климко. Жичу тобі.
Стецько. Много.
Климко. А хочешь купити — чотыри та будемъ жити. Собі, лише длухъ однесу, та горшки те то понесу за тобою.
Стецько. Еще много хочешь.
Климко. Та, Бог-ме, не дрого, так бо емъ я виненъ сила, коли жъ мо тамъ въ корчмі пила.
Стецько. Бери жъ южъ чотыри гроши, та ся верни якъ хорошій.
Климко. Гаразд, и зъ міхомъ зоставлю, та не вельми ся забавлю.

About Author

Meest-Online

Loading...