Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 21, 2018

Як у Станиславові староста з місцевою шляхтою воював

Автор:

|

Серпень 22, 2018

|

Рубрика:

Як у Станиславові староста з місцевою шляхтою воював

Бійка у корчмі

У Станиславові середини ХІХ ст. між поляками й австрійською адміністрацією склалися непрості стосунки. Чи не найвірнішим підданим цісаря тут був староста Юрій Остерман, котрого до цього зобов’язувала посада. Місцева шляхта його терпіти не могла.
Навесні 1848 року в Австрійській імперії сталася революція. Галичиною поширився поголос, що скасують панщину. Декотрі поміщики звільняли своїх селян, інші — ні. Села лихоманило, люди не знали, що їм робити. Галицьке намісництво наказало провести роз’яснювальну роботу. Старости мали відправити своїх комісарів по селах і розтлумачити людям, що панщину скасують, але в липні.
Юрій Остерман тоді був повітовим комісаром і саме його станиславівський староста відправив у народ. Чиновник об’їхав багато сіл, виступав із промовами. В Цуцилові польські поміщики скаржилися, що Остерман збаламутив селян і як тільки він поїхав, «хлопи стали озброюватися палицями й ціпами, погрожувати полякам і жидам».
Староста вислав зі Станиславова військо, але в Цуцилові виявилося все спокійно. Солдати повернулися, але чотирьох залишили. Співвласник Цуцилова Кнігиницький поселив одного з жовнірів у себе вдома і гостинно його прийняв. Та замість подякувати солдат раптом жорстоко побив свого благодійника шаблею, відвіз бричкою до корчми, де продовжив лупцювати, але вже рушницею. На крики прибіг ще один співвласник Цуцилова, 70-річний Галецький. Селяни почали вовтузити і його. За компанію відмотлошили пана Ржешотарського та економа Вольського, пограбували будинки дідичів. Бравий жовнір у запалі заїхав у чоло навіть п. Ржевуській.
Це обурило польську громаду Станиславова, яка подала петицію старості з вимогою розібратися й суворо покарати зачинщиків, а повітового комісара Остермана, котрий заварив усю цю кашу, позбавити посади.
З міста прибула комісія. Солдатів і трьох найаґресивніших селян заарештували. Чим усе скінчилось? Як пише сучасник тих подій Генрик Богданський: «Ніхто не був покараний. Хлопів випустили, солдатів похвалили, а урядників залишили на своїх місцях».
1861 року царські війська розстріляли у Варшаві студентську демонстрацію, загинуло п’ятеро людей. У станиславівському костелі відбувалися скорботні богослужіння, на яких місцева інтелігенція співала «Боже, храни Польщу». Староста Остерман вбачав у цих релігійно-патріотичних співах політичні маніфестації, тому наказав директору поліції Гасперському переписати усіх співаків. Майбутній бургомістр Ігнацій Камінський згадує, що його дружині прийшла повістка прийти до повітової служби та надати пояснення, чого вона співала заборонених пісень у латинській колегіаті. Замість жінки пішов розбиратись її чоловік.
Мало того, він визвався добровільно допомогти слідству: «Дозволю собі доповнити список релігійних злочинниць, які в той день брали участь у бунтівничих співах, аби їх спіткала заслужена кара». Він витягнув список і зачитав прізвища відомих жінок краю — княжну Яблоновську, графиню Дідушицьку та старостину Остерманову.
Це спричинило рейвах. Проти Камінського висунули звинувачення у псевдосвідченні та порушенні закону про захист гідності. Але хитрий адвокат відкинув усі звинувачення, ще й привів купу свідків, які під присягою підтвердили, що п. Остерманова того дня не лише співала, а ще й роздавала тексти пісень. На цьому слідство закінчилося.
В середині ХІХ ст. староство містилось у колишньому єзуїтському колегіумі. У тій самій будівлі розташовувались гімназія та початкова чотирикласна школа. Остерман регулярно бомбардував директора Крушинського вимогами посилити пильність, заборонити таємні збори молоді, виявляти осіб, що неґречно відгукуються про монархію Ґабсбурґів, співають патріотичних пісень, носять польський національний одяг тощо.
Остерман «дістав» навіть малят із початкової школи. Станіслав Токарський згадує цікавий епізод, як вирішили провчити прикрого старосту. Хлопці зробили з пап’є-маше шибеницю заввишки у 20 см, помалювали її у чорно-жовті кольори австрійського прапора та підвісили на перекладину паяца. Цю «іграшку» вирішили причепити до Остермана. Школярі ретельно вивчили розпорядок дня старости: щодня, рівно о дванадцятій, він виходив із гімназіального будинку, проходив біля русинської церкви, далі крокував повз готель «Європейський» і звертав на вулицю Бруковану, де тоді мешкав.
Одного сонячного дня найвідважніший учень сховався у напівтемному коридорі гімназії, прихопивши зі собою шибеницю, а його друзі розосередились на площі Франца. Рівно опівдні Остерман вийшов із приміщення і пішов додому. Ззаду тихо підкрався підліток і непомітно причепив шибеницю до ґудзика старостинського плаща. Школярі прокричали «Ура!» і дали драпака.
Остерман нічого не помітив. Перехожі спочатку зупинялись, проводжаючи його поглядом, а потім йшли за ним. Незабаром за старостою сунула вже ціла юрба, голосно реготала і тицяла пальцями. Остерман кілька разів озирався, але нічого не розумів. Він зайшов доволі далеко, доки не зустрів знайомого чиновника, той сказав йому кілька слів на вухо. Побачивши шибеницю, староста почервонів, заволав «Злодії! Бестії! Чорти!», сховав «сувенір» до кишені та поквапився додому.

Іван Бондарєв, «Репортер»

About Author

Meest-Online

Loading...