Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Dec. 12, 2018

Як у Станіславові боролися з танцем невгамовної хіті

Автор:

|

Листопад 14, 2018

|

Рубрика:

Як у Станіславові боролися з танцем невгамовної хіті

У 1910-х рр. емоційно-еротичний латиноамериканський танець під назвою танґо став поширюватися Європою. Восени 1913-го мода на пристрасне танґо докотилася до Галичини і викликала переполох та обурення консервативних мешканців Станіславова.
Місцем народження танґо наприкінці ХІХ століття були портові міста Арґентини, зокрема, Буенос-Айрес, а точніше — його нетрі та закапелки, де збирався місцевий простолюд та еміґранти. Там вирувало нічне життя і ніколи не пустували борделі. Саме в будинках розпусти й узялися під час танцю використовувати знаменитий танґовий крок, пристрасні обійми та близький зоровий і тактильний контакт між партнерами.
Танґо противилися вищі прошарки суспільства та католицька церква. Цей танець вважали «брудним» і вульгарним, його називали «музикою борделів», вважали гріховним, жорстоким і притаманним злочинному світу. «Іноземні газети переповнилися повідомленнями про танґоманію, вечірки танґо, курси, конкурси, змагання тощо. У газеті «Віденський журнал» виникла навіть дискусія, чи є моральним танець танґо чи ні», — повідомляла у жовтні 1913 року газета «Кур’єр Станиславівський», констатуючи, що «танґоманія запанувала над цілим Заходом, зокрема, в Німеччині, і є ніби епідемічним явищем».
Дописувач до станіславівської газети стверджував, що захоплення танґо можна порівняти з хворобою Вітта (розладом центральної нервової системи, що характеризується мимовільними рухами тулуба, кінцівок, голови та м’язів обличчя) і танцюючими процесіями самобичувальників у середньовіччі.
Описуючи цей танець, автор звернув увагу на незвичний крок танцюристів, хвилястий, уривчастий і ніби звивистий, на те, як партнери крутяться один перед одним на початку, приймаючи різні пози та не зводячи при цьому очей одне з одного, на те, як партнерка тулиться та вигинається до партнера, який «притягує її до себе у шаленому вихрі, а потім знову відштовхує».
«Танґо, як усі зізнаються, є танцем невгамованої похоті і ніколи не буде, принаймні, у нас, танцем салоновим, а жодна мати не повинна дозволити своїй доньці вивчати танґовий крок», — наголошував дописувач «Кур’єра Станіславського». Загальне захоплення танґо автор допису вважав впливом чужинської моди та потягом до розв’язності, стверджуючи, що «танґоманія» є несмертельною та скоро минеться.
Однак минуло якихось десять років і «брудний» танець з’явився на театральних вечірках і балах у Львові. А вже 1932-го український композитор Ярослав Барнич написав у Станіславові свою знамениту «Гуцулку Ксеню».

Богдан Скаврон, «Галицький кореспондент»

About Author

Meest-Online

Loading...