Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 23, 2017

Як народжувався Храм Книги

Автор:

|

Лютий 26, 2015

|

Рубрика:

Як народжувався Храм Книги
Сучасний вигляд примішення Національної парламентської бібліотеки

Сучасний вигляд примішення Національної парламентської бібліотеки

3 березня 1866 року в Києві відкрили першу публічну бібліотеку. А 1993 року, коли було ухвалено Постанову Верховної Ради України про надання Державній бібліотеці Міністерства культури України статусу Національної парламентської, народні депутати в сесійній залі мали би пустити сльозу від розчулення. Бо ж після стількох років існування, переживши Содом і Гоморру, головне книгосховище країни нарешті набувало справжнього поціновувача в особі славної когорти багатотисячної армії слуг народу. «Слуги» якийсь час не реагували, а потім вирішили: раз парламентська, значить — тільки наша й тільки для нас. І баста! По суті, два десятиліття, що минули відтоді, мало що змінили, окрім назви бібліотеки. У парламентаріїв є свій читальний зал в будівлі на вулиці Грушевського, а про інші, що перебувають на балансі цієї установи, вони навряд чи й здогадуються.

Засіб реалізації панівної ідеї
Система національних парламентських бібліотек існує в багатьох цивілізованих державах, наприклад, у Японії або у Великій Британії. Отримуючи такий статус, провідна бібліотека країни потрапляє під заступництво вищого законодавчого органу. На утримання такого книгосховища держава окремим рядком у бюджеті виділяє кошти, уряд контролює їх просування тощо.
У таких випадках неможлива зрівнялівка: адже Національна парламентська означає й те, і інше відразу! У ній працюють фахівці екстра-класу. Вони отримують солідні зарплати, займаються науковою й інформаційною роботою, стежать за тим, щоби бібліотека отримувала всі обов’язкові екземпляри друкованої продукції, що видається в країні, поповнюють фонди періодикою та фундаментальними працями, що виходять друком в інших державах, готують доповіді і беруть участь у міжнародних конференціях, а знаючи про те, що статус Національної бібліотеки дозволяє входити до Міжнародного бібліотечного союзу, який перебуває під крилом ЮНЕСКО, за потреби відстоюють свої інтереси на світовому рівні.
Національна парламентська бібліотека України протягом свого існування багато разів змінювала назву й місце розташування, тривалий час була засобом реалізації панівної ідеології: спочатку – великодержавної російської, а в ХХ ст. — комуністичної, кілька разів опинялася на межі закриття. І так часто забували про те, що майже півтора століття тому її було засновано як першу загальнодоступну київську бібліотеку.

Не дозріли до добровільних пожертв
Ще в першій третині позаминулого століття в суспільстві народилася ідея створення в Києві публічної бібліотеки. Перші, однак невдалі, спроби створити в Києві публічну бібліотеку для широких мас робилися ще на початку 30-х років XIX ст. Саме тоді народився проект створення 50 публічних бібліотек в губернських містах Російської імперії.
Уже у вересні 1830-го в Києві відбулася нарада, на якій намагалися знайти на Печерську підхожу будівлю для міської бібліотеки. Чотири роки відбувалася тяганина між Петербургом і Києвом. Визначали, скільки коштуватиме місту вміст бібліотеки, торгувалися… За цей час будівлі, запропоновані для бібліотеки, магістрат передав для потреб Товариства бідних і міської поліції. Крім того, в губернії лютувала холера, починалося польське повстання. І справу про створення Київської публічної бібліотеки на довгі роки поклали під сукно.
Основні причини цього все-таки полягали в тому, що меценати ще не дозріли до добровільних пожертвувань на справу книгозбірні, держава не хотіла виділяти кошти, позаяк не бачила в цій затії економічної вигоди, а магістрат, який користувався привілеями Магдебурзького права, розглядав свою діяльність як своєрідну синекуру, тобто джерело власного збагачення.

Під керівництвом невігласа
Тільки через три десятиліття справа зрушила з мертвої точки. На той час деякі державні установи, редакції газет і журналів, багато письменників були готові дарувати бібліотеці продукти своєї праці, аби задум здійснився. До того ж, київська бібліотека пасла задніх, адже в багатьох губерніях «публічки» вже успішно діяли.
1864 році Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор Микола Анненков розіслав цивільним губернаторам своєї «вотчини» таємний циркуляр, в якому вимагав знайти кошти на заснування публічних бібліотек. Він побоювався, що через відсутність загальнодоступних книг російською мовою населення південно-західного краю імперії захопиться польськими, які несуть «революційну єресь».
Якщо згадати про циркулярі міністра внутрішніх справ Валуєва з його одіозним твердженням про те, що «ніякої особливої малоросійської (себто, української) мови не було, немає і бути не може», стане зрозуміло, чому нарівні з Житомиром і Кам’янець-Подільським у Києві 1866 року нарешті заснували публічну міську бібліотеку.
Історія зберегла ім’я першого бібліотекаря київської «публічки». Це — Олександр Кротков. Сорокарічний полковник у відставці в ролі хранителя «аптеки для душі» не залишив по собі доброї пам’яті, він був тут випадковою людиною й, за свідченням сучасників, невігласом і грубіяном. А от його помічник Степан Ярославський пропрацював у бібліотеці 46 років і був загальним улюбленцем. По суті, на нього були покладені основні обов’язки, він відстоював інтереси бібліотеки й вигравав, здавалося б, найбільш програшні партії, особливо після того, як із помічника перетворився на господаря.

Спосіб вижити
Київській публічній бібліотеці для оренди приміщень, оплати праці персоналу, на опалення, свічки, чай, купівлю книг і журналів виділили близько 5 тис. рублів сріблом. Коштів не вистачало, але держава вважала, що задля самозбереження бібліотека знайде спосіб вижити, перейшовши, кажучи сучасною мовою, на госпрозрахунок.
Відвідини були платними: 15 копійок на місяць, або півтора рубля на рік, — плата була невисока і доступна всім. Книги додому не видавали. Як і всі офіційні установи, книгозбірня відпочивала в дні найважливіших загальнодержавних свят, «відбувала» на літні вакації.
Хоча офіційно відвідувати бібліотеку заборонялося тільки школярам початкових класів, насправді тривалий час сюди під різним приводом не пускали ченців і ремісників.
Протягом сорока п’яти років бібліотека не мала власного приміщення. Висока орендна плата змушувала керівництво переводити її в абсолютно не пристосовані для зберігання та читання книг приміщення. Загалом книгосховище змінювало адресу шість разів.

«Бібліотека взагалі бідна»
У липні 1891-го був затверджений новий статут установи, яка отримала офіційну назву Київської міської публічної бібліотеки. Тоді ж її підпорядкували безпосередньо місту. Назріло питання про виділення місцевою владою коштів на будівництво власного приміщення «публічки».
1904 року в «Київській думці» була опублікована критична стаття про стан міської бібліотеки: «Ви маєте тут усього шість столів на десять осіб кожен, три з цих шести столів відведено під газети і журнали, для занять, отже, залишається три столи на 30 осіб. І це — для міста з населенням близько 300 тис., для бібліотеки, яка налічує понад 30 тис. відвідин на рік… Бібліотека взагалі бідна, і ця бідність слугує живим докором київській міській Думі».
Хоча ще 1902 року Дума виділила місце для майбутньої будівлі в районі парку «Шато де флер», через обставини, що склалися, та з огляду на особисті інтереси деяких підприємців, які усвідомили, який ласий шматок вислизає їм з рук, справа затягувалося. Цікаво, що деякі чиновники пропонували будувати на Театральній площі поблизу Київської опери. Вони прагнули «вбити двох зайців», пропонуючи відвести підвали майбутньої бібліотеки під приміщення для зберігання… театрального реквізиту. Була й ідея розмістити бібліотеку на верхньому поверсі ще недобудованого Бессарабського ринку.

Новий етап
Тим часом, архітектор Едуард Брадтман розробив кошторис майбутнього об’єкта. Він склав 150 тис. рублів. У бюджеті Думи таких коштів не було, і питання вирішили за допомогою випуску облігацій позики. У вересні 1908-го нарешті затвердили місце для будівництва. Там будівля бібліотеки стоїть і донині.
Оголошення про проведення всеросійського конкурсу на найкраще оформлення будівлі бібліотеки не залишило байдужими багатьох архітекторів. І річ була не в обіцяних преміях (переможець отримував всього лише 500 рублів). Чимало зодчих мріяло побачити своє творіння в Києві, та ще в його центрі.
Протягом всього семи тижнів (терміни підганяли) до Києва прибуло 37 проектів з Москви і Петербурга, Одеси, Риги. Не залишилися осторонь і кияни. Першу премію журі присудило проекту під гаслом Motto primavera (автор — Микола Шехонін). Але проект виявився надто дорогим, тож зупинилися на творінні Збігнєва Клаве «Знак питання в колі».
20 червня 1909 була здійснена закладка будівлі, а вже влітку наступного року вона була готова до внутрішніх робіт, які тривали ще рік. Починався новий етап у житті знаменитої книгозбірні.

Олексій Гай

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...