Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 15, 2018

Як американці повірили Кремлю та комуністам

Автор:

|

Вересень 10, 2015

|

Рубрика:

Як американці повірили Кремлю та комуністам
Подружжя Розенберґів

Подружжя Розенберґів

Путін не втомлюється повторювати, що готовий почати ядерну війну проти Америки. Експерти вважають, що це можливо. Мавпа, що вкрала пістолет, теж може вважати себе найрозумнішою, адже потенційно здатна застрелити винахідника цього пістолета. Це безпосередньо стосується й історії з росіянами й атомною бомбою.

«Нільс Бор — наш агент!»
Про те, що Берія та Курчатов збирали бомбу за вкраденими в Америці кресленнями, пишуть мало. Хоча, чом би не повихвалятися спритністю радянської розвідки? На початку 1990-х це було зроблено. У жовтні 1992-го у «Московских новостях» з’явилася стаття «Секрети Лос-Аламоса, розкриті радянською розвідкою, виявилися неоціненними для Курчатова і його команди». А трохи пізніше «Независимая газета» була ще категоричніша: «СРСР украв ядерну технологію в американців».
А 1994 року у США вийшла книга спогадів Павла Судоплатова, радянського терориста, на чиїй совісті кров Коновальця, Шумського та Шухевича. У книзі стверджувалося, що майже всі головні ватажки проекту «Мангеттен» — Роберт Оппенгеймер, Нільс Бор, Енріко Фермі та Лео Сілард були агентами радянської розвідки.
Років на 20 про тему ядерного шпигунства забули. Але восени 2013-го російська редакція радіо «Свобода» провела своє історичне розслідування. Воно вилилося в авторський цикл програм Володимира Тольця за участі видатних істориків розвідки. Виходили вони в ефір саме у дні, коли в Україні вирував Майдан. Тоді ніхто і подумати не міг, що шпигунські пристрасті далекої історії наберуть такої інфернальної актуальності сьогодні, змусять по-новому оцінити як героїв, так і жертв тих подій.

Хочеш у шпигуни? Звернися у партком
Працювати над атомною бомбою американці й англійці почали ще 1939 року. У серпні 1941-го Черчилль і Рузвельт домовилися перевести всі роботи у США. 1943-го це вилилося в проект «Мангеттен», який очолили Роберт Оппенгеймер і Леслі Гровз. Перші три атомні бомби називалися «Ґаджет» (підірвана на випробувальному полігоні), «Малюк» (скинута на Хіросіму) і «Товстун» (скинута на Нагасакі).
Усе було дуже засекречено, але вже 1941 року радянська агентура сіла на хвіст дослідникам. Першу інформацію про це відомство Лаврентія Берії отримало від Комуністичної партії США.
ФБР усю війну полювало на агентів Німеччини й Японії, а радянських не помічало. І «союзники» розгорнули скажену діяльність. Вербувати нікого не доводилося, місцеві комуністи йшли самі, їм навіть гроші не платили. Всі військові секрети передавалися заради перемоги світової революції. Будь-який комуніст, котрий бажав стати шпигуном Кремля, просто йшов і казав це своєму парторгу.
Саме так почав свою шпигунську діяльність один із найсерйозніших агентів СРСР Теодор Голл. 1944-го у віці 18 років він закінчив Гарвард. Після цього отримав роботу в атомному проекті в Лос-Аламосі. Восени 1944-го він випадково натрапив на журналіста «Русского голоса», котрий виявився агентом-вербувальником НКВС. 1941 року радянська агентурна мережа у США містила 221 агента, 40 із них були технічними фахівцями.

Сімейний підряд Розенберґів
Найвідомішими шпигунами Сталіна вважаються Юліус та Етель Розенберґи. Чоловік був випускником інженерного коледжу й активістом американського Комсомолу. Разом із однокурсниками його відправили на оборонні роботи. Весь час Юліус міркував, як допомогти СРСР і нарешті вийшов на Якова Голоса, резидента радянської розвідки. Сімейно-комуністичне підприємство Розенберґів посилало в Росію йшли креслення й описи приладів, пристроїв для збагачення урану, зразки урану та плутонію, хімічних речовин для детонації бомби.
Утім, гідну конкуренцію Розенберґам склав Клаус Фукс, котрий прибув разом із англійськими атомниками у США і розгорнув бурхливу діяльність. Російські історики вважають, що саме він був головним постачальником вишень на ядерний торт Сталіна та Берії.
Але Берії цього було мало. Він націлювався на Нільса Бора та Роберта Оппенгеймера. З приводу розробки першого мало що відомо. А ось за право вербування глави проекту «Мангеттен» довго змагалися, заважаючи один одному, ГРУ та НКВС. Але на подив сталінських шпигунів комуніст Оппенгеймер виявився патріотом Америки.
Зараз у це важко повірити, але у ті роки американські вчені і навіть Державний департамент не бачили в СРСР ворога. У жовтні 1945 року американські фізики-ядерники через колишнього віце-президента Воллеса спробували вийти на СРСР з пропозицією віддати власну атомну зброю під контроль спеціально створеної для цього міжнародної організації! А в січні 1946-го в Академію наук СРСР прийшла телеграма від Альберта Ейнштейна та Роберта Оппенгеймера з пропозицією співпраці. Сталін відмовив, але шпигунська мережа вже почала тріщати по швах і слабкою ланкою виявилася жінка.

Справжня американка і добрий Берія
Елізабет Бентлі була близьким помічником, а потім і коханкою Якова Голоса. А коли той несподівано помер від інфаркту, керівництво мережею перейшло до неї. Москва їй вірила, вважаючи переконаною комуністкою. Але там не врахували одного. Американська комуністична мережа атомних шпигунів складалася з еміґрантів. А Елізабет була стовідсотковою американкою й американських комуністів вона прямо називала «бандою іноземців». Вона кохала Якова Голоса і саме заради нього готова була вірити і в Сталіна, і в комунізм. А коли шпигун помер, усе це втратило для неї значення. Росіяни занервували, спробували умастити її грошима — 200 USD на місяць у той час, як вона була успішною бізнесвумен. Потім спробували залякати, що віднімуть бізнес та лише розсердили жінку. У розвідці СРСР навіть серйозно обговорювали ідею прислати з СРСР для Ліз заміну Голосу — «хорошого хлопа», котрий зуміє втішити нещасну вдову, і розглядали запит на її ліквідацію.
Однак міністр держбезпеки Меркулов чомусь заборонив ліквідацію агента. Й Елізабет здала ФБР усю мережу, після чого почалася повна зачистка у США як радянських шпигунів, так і комуністів. Провал агентурної мережі став приводом звинуватити Берію та Меркулова у шпигунстві на користь США. За що їх швиденько розстріляли.
Після цього перейшов на бік ворога шифрувальник радянського посольства в Канаді Ігор Гузенко. Здався замучений сумнівами супершпигун Фукс. Сталін, СРСР і комунізм після Другої світової війни різко втрачали привабливість.
Масштаби радянського атомного шпигунства з кожним викритим агентом Кремля дедалі більше вражали уяву американської громадськості. Вибух назрівав. Олії у вогонь додала берлінська криза 1948 року. Вибух 1949-го побудованої за американськими кальками радянської атомної бомби посіяв глибоку депресію. А війна, що почалася 1950-го на Корейському півострові, поховала надії на мир — червона мавпа занесла руку з атомною бомбою над кожною американською родиною.

Скажений Мак
Те, що розуміли усі, але боялися зізнатися, привселюдно визнав сенатор Мак-Карті. Розпочатий ним «хрестовий похід проти комунізму» досі в Росії називають темною епохою шпигуноманії. Яка ж тут манія, якщо навіть російські історики стверджують: число, назване Мак-Карті 9 лютого 1950 року у Віллінгу (штат Західна Вірджинія), «близьке до реального». «У мене на руках список із 205 співробітників Держдепартаменту, котрі, як виявилося, мають членський квиток, або є безумовно вірними комуністичній партії, і котрі досі допомагають формувати нашу зовнішню політику», — сказав тоді сенатор.
Однак пошуки радянських шпигунів в урядових установах Америки закінчилися дуже демократичними судами. Більшість із радянських атомних шпигунів отримали цілком стерпні терміни, після відсидки багато хто з них займався бізнесом і громадською діяльністю. Супершпигун Фукс переїхав у Східну Німеччину. Провину багатьох довести в суді так і не змогли, і шпигуни дожили в достатку років до 90, і тільки після їхньої смерті, за часів Перебудови, коли були розкриті архіви КДБ, стало зрозуміло, ким вони були.

Мільйони ще заплатять
Не пощастило тільки подружжю Розенберґів. Вони не розкаялися і до кінця заперечували свою провину. Кремль спробував пом’якшити ситуацію, задіявши всі свої пропагандистські можливості. Організовані комуністами демонстрації прокотилися Європою. Прохання про помилування підписали Альберт Ейнштейн, Жан-Поль Сартр, Пабло Пікассо, Папа Пій XII. Але суд був невблаганним: Розенберґів засудили до страти. І це був чи не єдиний в Америці випадок смертного вироку за зраду батьківщини! Для порівняння, в Радянському Союзі розстріляних за цією статтею було сотні тисяч, а Лаврентія Берію стратили навіть до оголошення вироку.
Коли б не Розенберґи, Сталін, можливо, не отримав би в подарунок страшну зброю. А отже, не було б Корейської війни, Будапешту 1957-го, Праги 1968-го, Афганістану. Не гинули б тисячі українців сьогодні від російських снарядів. Світ би швидко поставив на місце кремлівського диктатора, котрий з’їхав із глузду, і не жив би в страху перед можливою ядерною війною.

Євген Якунов, Віктор Мішковський, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...