Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 22, 2017

Враження від відзначення 70-річчя визволення концтабору «Аушвіц»

Автор:

|

Лютий 12, 2015

|

Рубрика:

Враження від відзначення 70-річчя визволення концтабору «Аушвіц»
«Аушвіц-Біркенау» сьогодні

«Аушвіц-Біркенау» сьогодні

Табір «Аушвіц-Біркенау» — один із нацистських концтаборів, об’єднаних назвою «Аушвіц». Цей комплекс створили за наказом рейхсфюрера СС Генриха Гіммлера від 20 травня 1940 року. Специфіка цього табору полягала в тому, що він був улаштований як конвеєр зі нищення «неповноцінних» народів. Там загинуло більш як мільйон євреїв і десятки тисяч осіб інших національностей.

У тому таборі «Аушвіц І» за час його існування загинуло понад 70 тис. військовополонених, передусім польських жовнірів і червоноармійців. Серед в’язнів були й учасники українського національно-визвольного руху, близько 1 тис. з них загинуло, зокрема двоє братів Степана Бандери Василь і Олександр.
З ініціативи Організації Об’єднаних Націй (ООН) 11 квітня цілий світ відзначає Дня пам’яті визволення в’язнів нацистських концтаборів. Цьогоріч у Польші із нагоди 70-ї річниці звільнення концтабору «Аушвіц-Беркенау» 27 січня 1945-го підрозділами 100-ї Львівської дивізії піхоти Першого українського фронту відбулися скорботні заходи. Ґжеґож Схетина, міністр закордонних справ Польщі, заявив, що танком, який зніс браму концтабору «Аушвіц-Біркенау», командував українець Ігор Побірченко. А головною метою його виступу було наголосити, що Росія неправомірно прагне приписати виключно собі перемогу над нацизмом. Зрештою, цю нісенітницю сказав публічно Путін.
Участь у пам’ятних заходах взяли колишня ув’язнена концтабору 90-річна Анастазія Гулей і учасник руху за визволення в’язнів 90-річний Микола Карпенко. Прибули делегації з більш ніж 40 країн, в т. ч. Президент України. Відбувся спільний молебень пам’яті закатованих у концтаборі. Після цього всі врочисто пройшли з запаленими лампадами «дорогою смерті», якою фашисти гнали в’язнів на страту в крематорії.
У цьогорічних державних делегаціях не було президента Росії. Це – надзвичайно позитивний момент у організації заходу, бо присутність Путіна принизила б ці надзвичайно важливі міжнародні врочистості.
Аналізуючи ці події через 70 років і усвідомлюючи масштаби жорстокості фашизму, необхідно визнати належний рівень відзначення цієї всесвітньої трагедії. Без минулого не буває майбутнього. Тому нам треба заглядати старанно в минуле, щоби побачити своє майбутнє, інакше на нас чекає духовна і фізична загибель.
Усі ми повинні пам’ятати про те, що сталося в концтаборах, і рішуче заявити, що фашизм під жодним прикриттям не повинен повторитися в житті наших народів. Фашизм Гітлера, Сталіна, Путіна — це антихристиянське зло, проти якого треба боротися. Фашизм починається з неповаги до іншої людини чи народу, через жалюгідний імперіалізм і прагнення панувати над іншим народом, захоплювати його територію, майно. Щоби досягти своєї мети, фашисти винищували цілі народи.
Для прикладу, до Німеччини на примусові роботи було вивезено 2 млн 224 тис. українців. В найновішому англомовному виданні з України на підставі перевірених даних це число збільшили до 2 млн 400 тис. І частина цих людей потрапила до концтаборів. Якщо взяти до уваги те, що в Німеччині було офіційно зареєстровано 2 млн українських робітників, то тоді в концтаборах і в’язницях було ув’язнено близько 400 тис. українців. Це – лише у Німеччині.
Якщо ж йдеться про українських в’язнів у німецьких концтаборах на теренах України, то їх було 90-100 тис. осіб. Звісно, до їх числа не входять ті, кого масово розстрілювані на місцях. У підсумку можна майже з певністю сказати, що через німецькі концентраційні табори в Україні та Німеччині пройшло, щонайменше, півмільйона українців. Також не відомо, скільки українських в’язнів повернулося додому, а скільки — еміґрувало на Захід. Одне знаємо напевно: всі в’язні, котрі повернулися в СРСР, були репресовані і майже всі опинилися в совєтських концтаборах.
У книжці «В боротьбі за Українську державу» (Вінніпег, 1990) сказано, що ідеологія фашизму доводить, що для нього потрібний німий раб, покалічена особа, котра не бачить і не розуміє перспективи для себе та свого народу. Фашизм — це плід вікового безкультур’я, людей, наділених деспотизмом і тупістю, котрі живляться хворобливою захланною амбіцією. Усі фашисти наділені людиноненависництвом, сваволею та спрагою народовбивства.
Фашизм — це явище, яке може повертатися під найневиннішими масками в будь-який момент людського життя. Обов’язком чесних політиків є не лише викривати його, а й указувати на будь-які його прояви. Тут варто процитувати Франкліна Рузвельта, котрий 4 листопада 1938 року сказав: «Насмілюся стверджувати, що коли американська демократія як животворна сила припинить свій розвиток, переставши шукати вдень і вночі мирні шляхи для поліпшення долі інших громадян, фашизм виросте та зміцніє і в нашій країні».
Варто згадати і те, що люди гинули не лише в нацистських концтаборах. За опублікованими 2005 року даними комісії при президенті Росії, загороджувальними загонами НКВД, СМЕРШ, військовими трибуналами було знищено близько 954 тис. радянських воїнів. Ця страхітлива цифра чи не якнайточніше характеризує той режим, який ніс «визволення» народам Європи. Її оприлюднення стало останнім подвигом офіцера-фронтовика, а потім академіка й ідеолога перебудови Олександра Яковлєва.
Тож невипадково з весни 1945-го і до кінця 1949 року частина таборів «Аушвіц» використовувалася як в’язниця радянським НКВД і Міністерством громадської безпеки комуністичної Польщі. Так само як, скажімо, концтабір «Бухенвальд» – на території Німеччини тощо. За колючий дріт потрапляли не тільки нацисти та їхні посібники, а й «неправильні» борці Опору — поляки, німці й українці, ті, хто не схилився перед сталінським режимом.
Коли роздумую над фашизмом і концтабором в SS-Lager Dachsgrube, мені завжди спадає на гадку й концтабір «Явожно», що був створений на базі заснованого під час війни німецькими нацистами табору смерті і став філією табору «Аушвіц». Там із 23 квітня 1947-го мучилося 3 873 українців, у т. ч. 700 жінок, 28 дітей, 22 греко-католицьких священиків і п’ятеро православних. Тільки з рідного села автора статті Вербиці в цьому концтаборі було ув’язнено 98 осіб, зокрема о. Юліяна Криницького, котрий помер від тортур там. Загалом було закатовано 164 особи, а семеро осіб, звільнених 1948 року, померли від виснаження дорогою додому. Слід додати, що в комуністичній повоєнній Польщі 173 українців було засуджено до страти, 58 осіб — до пожиттєвого ув’язнення, більш як 110 осіб покарали різними вироками.
Будь-який фашизм, у т. ч. комунізм, матір’ю якого була Росія, здобув собі сумнівну славу. Не залежно від того Путін твердить, що «найбільшою трагедією ХХ ст. було не знищення нацизму, а розпад комуністичної імперії». Тепер репрезентована ним держава РФ повністю ототожнюється з фашистською ідеологією. Путін підступно та цинічно захопив і анексував український Крим. Зараз із тваринним інстинктом воює на сході України й коїть там злочини проти людства. Щодня за його наказом банди найманців убивають невинних людей, руйнують громадські та культурні цінності.
Путін запроваджує методи, як в концтаборах: вбивства і катування чоловіків, жінок, літніх людей і дітей. Своєю ненажерливістю він намагається запанувати над українською землею і народом, тим самим втягуючи весь світ у безодню поневірянь. Викрадає українських патріотів (приклад — Надія Савченко) і фабрикує підступні, надумані оскарження, за якими ув’язнює у тюрмах, схожих на концтабори. Світ недостатньо реагує на ці його жорстокі дії, хоча ці дії силою історичних обставин вдаряють у засади міжнародної моралі і руйнують базові поняття загальнолюдської справедливості.
Катаклізм, який переживає Україна від агресії путінської Росії, є наслідком загальнолюдської моральної кризи. Кожна мисляча людина розуміє, що Путін повинен сісти перед міжнародним трибуналом, так само як німецькі військові злочинці сіли на судові лави в Нюрберзькому процесі.
Путінська воєнна аґресія і його подальші ворожі наміри свідчать самі про себе. Неустанно діти-сироти проливають свої сльози за загиблими батьками, а батьки проливають сльози за своїми загиблими дітьми. Кожна хвилина множить жертви в Україні та спричиняє все нові злочинні спустошення. Розтрощені будинки, згарища, спорожнілі міста й села, залита кров’ю земля — це докази на прозріння тим, хто здатен зупинити злочинця. Час замислитися не лише над минулим, а й поглянути відкритими очима на сьогодення та майбутнє. Давно вже наспіла пора вибратись із тенет цього наскрізь недипломатичного, брехливого і підступного кадебідстського майстра словесних викрутасів, який затьмарює дійсність в так званих перемовинах. Треба так засвоювати уроки історії, щоби криваві сторінки ніколи не повторювалися в житті людства.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...