Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Mar. 19, 2019

Володимир В’ятрович: «Головний урок ОУН — боротьба за свободу має бути безкомпромісною»

Автор:

|

Лютий 20, 2019

|

Рубрика:

Володимир В’ятрович: «Головний урок ОУН — боротьба за свободу має бути безкомпромісною»

Володимир В’ятрович

3 лютого 1929 року у Відні завершив роботу Перший конґрес (Великий збір) українських націоналістів. Одним із головних його підсумків стало створення Організації українських націоналістів (ОУН), яку очолив полковник Армії УНР Євген Коновалець. Про роль ОУН в історії України розповідає Володимир В’ятрович, директора Українського інституту національної пам’яті.

Україні та Польщі потрібен фаховий історичний діалог
— Чому російська пропаганда розповідає про ОУН лише як про «посібників фашистів», нам зрозуміло. А чому досі не вдається знайти точок дотику для розмови на цю тему з поляками?
— ОУН була однією з провідних організацій українського визвольного руху в ХХ ст. і стояла на передньому краї боротьби українців за незалежність. Так історично сталося, що інтереси українців у цьому питанні йшли врозріз із інтересами як російської більшовицької імперії, так і з польськими. Тому коли українці намагаються відтворити свою історію боротьби за незалежність, це не подобається багатьом нашим сусідам. Особливо Росії, яка продовжує спроби поневолити Україну. Для неї історія ОУН залишається небезпечною, бо це історія про українців, здатних у вкрай несприятливих умовах протистояти потужній силі. А це виглядає цілком інакше, ніж їхні розповіді про Україну, спроби нав’язати нам героїв і символи та визначати наше місце в історії та майбутньому. Прикро, що такий підхід спостерігається і з боку деяких польських істориків і політиків.
— Останнє особливо дивно, адже Польща на шляху до незалежності своєї держави діяла точно такими ж методами, у яких звинувачує українських націоналістів…
— Боротьба ОУН була дуже схожою на боротьбу самих поляків за їхню незалежність. І навіть методи створення підпільних організацій, які використовували українці після поразки Української революції, були відголоском того, як боролися за свою незалежність поляки. Крім того, головний актив ОУН 1930-х — це українська молодь, яку у польських школах навчали про польських героїв-революціонерів. Тож, до певної міри, польська міжвоєнна держава виховувала покоління українських революціонерів-оунівців. Але українці мусили боротися за свободу не лише проти радянської влади, яка захопила більшість нашої території, а й проти польської, яка окупувала частину Західної України. Втім, діяльність ОУН була боротьбою не проти поляків, а проти окупаційної держави. Тож нерозуміння історії ОУН із боку польських істориків, котрі наполягають на нібито притаманній оунівцям полонофобії, виглядає штучно.
— Конституційний суд Польщі визнав неконституційним деякі положення скандального Закону про Інститут національної пам’яті, зокрема, терміни «Східна Малопольща» та «український націоналізм». То ж чи можливе відновлення діалогу між українськими і польськими істориками?
— Вважаю це позитивним кроком назустріч Україні, який може відновити потрібний для України та Польщі фаховий історичний діалог. Закон передбачав кримінальну відповідальність за незгоду з тим, що польські політики називають «злочинами українських націоналістів». Зараз найбільш одіозні моменти усунули, хоча в законі й залишається низка абсурдних положень. Зокрема, немає чіткого визначення географічного терміну Волинь, немає чіткого пояснення, що відноситься до поняття «злочини українських колаборантських формувань Третього рейху». Залишилася дивна хронологія цих «злочинів» — 1925-1950. Про який колабораціонізм із Третім рейхом може йти мова після 1945-го, коли цієї держави вже не було?

Розкол на «бандерівців» і «мельниківців» був неминучим
— Найдраматичнішою, якщо не найтрагічнішою сторінкою історії ОУН є розкол на «бандерівців» і «мельниківців», який стався після вбивства 1938 року Євгена Коновальця аґентом НКВД. Чи була можливість уникнути цього розколу?
— Гадаю, це було неминучим. ОУН постала наприкінці 1920-х рр. через поєднання двох течій українського визвольного руху: з одного боку ветеранів Української революції 1917-1921 рр., вояків УГА, Дієвої Армії УНР, а з іншого — молодіжного крила націоналістичного руху, який виник у ІІ Речі Посполитій на території Західної України та у місцях розселення української еміґрації в Європі. Це об’єднання стало можливим завдяки особистості Євгена Коновальця, котрий був безперечним авторитетом і для одних, і для інших, тому йому вдавалося стримувати протиріччя. Але після його смерті взаємні претензії вихлюпнулися назовні.
— Смерть Євгена Коновальця були єдиною причиною розколу?
— Далеко не єдиною. Протиріччя назрівали давно і в кількох площинах. Оскільки ОУН діяла як в еміґрації, у відносно спокійній ситуації, так і «під Польщею», де за це можна було потрапити в спеціально організований для українців табір «Береза Картузька», бачення ситуації тих та інших розходилося. Ще одним каменем спотикання стало питання, на які сили спиратися. Андрій Мельник робив ставку на підтримку Німеччини, спираючись на досвід Першої світової війни. До цього скептично ставилися молоді українські націоналісти, котрі дотримувалися тези про опертя на власні сили. Після гарячих дискусій у Кракові та марної спроби Мельника та Бандери домовитися між собою, в лютому 1940 року молоде покоління оголосило про створення Революційного проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою.
— Наскільки цей розкол неґативно вплинув на діяльність ОУН?
— І неґативно, і позитивно. Безперечно, розкол послабив український визвольний рух у дуже непростий час. Водночас він надав динаміки розвиткові організації. У «бандерівській» ОУН молодь була змушена взяти на себе керівництво організацією. Відбулася динамічна еволюція ідейно-політичних засад. Для бандерівців було важливо пояснити, що причина розколу — не лише персональні непорозуміння з Андрієм Мельником, вони значно глибші, ідеологічного характеру. Саме бандерівці запропонували нову концепцію розвитку визвольного руху не в союзі зі сильною державою, яка буде перерозподіляти світ, а в союзі з поневоленими народами, які мають об’єднатися для того, щоб змусити сильних світу цього рахуватися з їхніми зусиллями. 1943-го в УПА створювали національні підрозділи, а після війни керівництво ОУН намагалося залучити до спільної боротьби підкорені комуністами народи Східної Європи та Балтики.

Структури ОУН діяли на всій території України
— Ми звикли говорити про ОУН, маючи на увазі Західну Україну. Але структури ОУН діяли навіть на Донбасі. Яким був вплив організації на підрадянську Україну?
— У роки Другої світової війни структури ОУН діяли на всій території України, в т. ч. Криму та Донбасі. ОУН виходила на якісно новий щабель розвитку. Організація, в яку входили невелика кількість ветеранів визвольної боротьби й інтелектуалів, переросла в загальнонаціональний рух. Стратегічна мета залишилася та сама — Самостійна Українська Соборна Держава. Водночас набагато точніше почали артикулювати цілі щодо економічної, соціальної та культурної політики. Ця програма була сформована і стала мобілізуючим чинником масового вступу до лав УПА пересічних українських селян, котрі не читали Дмитра Донцова та інших ідеологів українського націоналізму, але сприймали ідею побудови незалежної держави.
— Просвітницький рух ОУН розгорнувся також і в діаспорі?
— Авжеж, адже гаслом ОУН були слова «Ідея і чин» — ідеологія та дія. Тобто ідеологічний вплив вони ставили на один щабель зі збройною боротьбою. Просвітницька діяльність ОУН в діаспорі починалася ще в 1920-1930 рр., коли її цілями були як збір фінансового ресурсу для підпільників, так і поширення інформації про Україну й українську справу. Бо, на жаль, надто мало тоді говорилося про українців та Україну не як про територію, а як про державу, що має постати на цій території. Та особливо активною ОУН в діаспорі стала в повоєнний час, коли кількість представників політичної еміґрації, котрі змушені були виїжджати, щоб уникнути розправи НКВД, суттєво збільшилася. Спершу в Німеччині, а далі й по всій Західній Європі почали творити ланки закордонних частин ОУН.
З часом структура закордонних частин ОУН охопила практично весь світ, в т. ч. США, Південну Америку, Австралію, країни Азії і навіть Африки. Саме ці структури в діаспорі дозволили українцям втримати ідентичність, культуру. Створили цілу низку громадських організацій — «Організацію оборони чотирьох свобод України» в США і Ліґу українців Канади. Вони видавали газету «Шлях Перемоги», журнал «Визвольний шлях» у США, газету «Гомін України» в Канаді. В післявоєнний період ОУН стала глобальною організацією, яка працювала над поширенням інформації про українську справу, в т. ч. іноземними мовами. Саме в діаспорі друкувалися матеріали про Голодомор, репресії, українських політв’язнів. Згадайте хоча б діяльність видавництва «Смолоскип» та Осипа Зінкевича, які друкували багато матеріалів на підтримку В’ячеслава Чорновола й інших дисидентів.
ОУН брала активну участь в організації діяльності Світового конґресу вільних українців — парасолькової організації, яка об’єднала практично все українське життя за кордоном. ОУН творила молодіжні організації, з найактивніших — Спілка української молоді, яка дуже потужно розгорнула свою діяльність у 1960-1980 рр. Саме тому, коли 1991-го проголосили незалежність України, її визнали практично всі країни світу. Ця незалежність не виглядала випадковою, як це, на жаль, було 1918 року.
Розмовляла Наталка Позняк-Хоменко, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Loading...