Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Apr. 21, 2019

Відома та невідома Погулянка

Автор:

|

Березень 31, 2016

|

Рубрика:

Відома та невідома Погулянка

Руїни виноробного заводу

Дещо віддалено від центра Львова, у закутку Личаківського району, розкинувся малопомітний і тихий парк. Більшість гостей міста про існування цього парку взагалі не здогадуються. Львів’яни ж, якщо не мешкають поруч, то не поспішають сюди. Та це й не дивно, адже цей парк асоціюється лиш зі закинутим і вже майже розваленим виноробним заводом, та трьома ставками, які через нестійкий рівень води не завжди відрізниш від простої калабані. Однак Погулянка досі береже кілька цікавих таємниць і має свою історію.
Ще у XVII ст. теперішня Погулянка була частиною Аттельмаєрівської пасіки — заміських ланів, на яких бурмістр Львова Ян Аттельмаєр поселив селян-орендарів. 1810 року ближчу до міста частину ланів викупив адвокат Франциск Венглинський. Він любив погуляти, тому й назвав свій маєток «Погулянка». В його честь було названо прилеглу до маєтку територію — Лісок Венглинського.
Проте, ще популярнішою цю місцину зробив ресторатор Йоган Дістль, котрий став її власником 1821-го. Він відкрив на Погулянці ресторан. Поруч був ставок, де можна було покататися на човні. 1848 року в Погулянки з’являється ще один новий підприємливий власник — Йоган Кляйн. Він повністю розібрав старі будівлі й осушив ставок, а на утвореному плато збудував бровар. Пиво Кляйна швидко набуло популярності та вважалось одним із кращих у Львові. Кляйн відкрив поруч ще й ресторан, де кожен охочий міг скуштувати його пива. За міськими переказами, крім пива там можна було скуштувати найсмачніших у місті курчат.
1853-го поруч із рестораном запрацювала ще й цукерня Майсона, де можна було купити смачного морозива. Згодом ця кондитерська переросла у фабрику штучного льоду.
Та до початку XX ст. бровар припинив своє існування. Трішки довше проіснував ресторанчик. А від фабрики льоду залишилися лиш дві кам’яні колони колишньої в’їзної брами. Однак, рівно через сто років після відкриття бровару, 1948-го тут розпочав роботу винний завод. Але доля його була не кращою, після нього залишились одні руїни.
Однак, існує йінша частина Погулянки, чия історія — значно таємничіша. Центральна алея теперішньої Погулянки розділяє її на дві умовні частини. Саме по правій (південній) частині цієї алеї і розміщувались описані вище об’єкти. А якщо ж попрямувати вглиб лісу, ліворуч від центральної алеї, то можна надибати низку цікавих об’єктів понад столітньої давності.
Найпершим об’єктом ви наштовхнетесь на давній водозбірник. Виявляється, Погулянка була колись не просто заміськими ланами чи зоною відпочинку та розваг. Велика кількість джерел ще з XV ст. зробило її основним постачальником води місту. Не дарма ж сусідня до парку вул. Левицького колись звалася На рурах, саме нею йшов водогін від Погулянки до міста.
Збережений водозбірник — хоча й не з XV ст., однак доволі давній. Зведено його було 1839 року. Фасад цієї споруди, яка іменується ще як brensztube, оздоблюють вирізьблені постаті німф. На жаль, ця історично цінна споруда ніяк не охороняється містом, а тому давно перетворилася на сміттєзвалище.
Попрямувавши від водозбірника далі вглиб лісу, можна натрапити на ще несподіванішу знахідку — справжній хутір. Зараз це — одна наполовину розвалена хатинка, кілька старезних комор і невеличка церквиця. В уцілілій частині будинку, як не дивно, досі живуть люди. Церква ж ця є мабуть наймаловідомішим храмом Львова. Її збудували 1897-го як костел вірменських бенедиктинок, на місці дерев’яного костелу, який походив ще з 1768 року. В радянський час костел використовувався як склад для будівельних матеріалів. 1997 року було проведено реставрацію храму, який тепер відноситься до УГКЦ та носить назву Церкви Матері Божої Неустанної Помочі.
Сам же хутір оповитий містичними легендами. За однією із них жила там гарна панянка. На вигляд мала років 30, а час наче оминав її. Вона не старіла, а чоловіки, котрі закохувалися до нестями, з часом втрачали силу і зникали. Це зацікавило одного лікаря, котрий з’ясував, що вона мала б мати 80 років. Він здогадався, що через шалене кохання з панночкою чоловіки, побувавши в її обіймах, втрачали життєву енергію та молодість. Розгадавши таємницю, медик, у котрого закохалася панянка, зупинив винищення чоловіків. Не отримавши від нього взаємності, жінка почала старіти та згасати.
Доволі цікава та водночас маловідомою є історія парку Погулянка у радянський час. Після окупації Львова 1939-го радянська влада мала намір відкрити тут парк культури. Ці плани обірвала війна, а після війни вони знайшли втілення в іншому місці. Натомість тут почав діяти зоопарк, де можна було побачити навіть таких екзотичних тварин, як зебру.
Мабуть, багато львів’ян знають про трамплін на Кайзервальді. Проте, одиниці пам’ятають трамплін на Погулянці, що діяв тут у 1970-х рр., та був першим в Україні трампліном зі штучним покриттям. До речі, ще донедавна біля хутору на Погулянці стояла багатометрова металева вежа невідомого призначення. Цілком можливо, що свого часу вона слугувала основою для лижного трампліна.
А ще у радянський час на Погулянці могли знайти собі заняття і любителі поплавати, адже створені тут три штучні ставки були доволі повноводними. Однак 1989-го їх обклали камінням. На жаль, із кінця 1980-х рр. місто неначе забуло про цей парк.

Володимир Прокопів

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...