Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 16, 2019

Валентин Терлецький: «Отамани, котрих обирало козацьке товариство, були смертниками»

Автор:

|

Липень 24, 2019

|

Рубрика:

Валентин Терлецький: «Отамани, котрих обирало козацьке товариство, були смертниками»
Валентин Терлецький

Письменник і журналіст Валентин Терлецький написав «Книгу сили», майже таку, якими користувалися козаки-характерники у XVI ст.

Військова магія — одна з найцікавіших тем
— «Книга сили» — перша частина з циклу, який плануєте. Який період козацької доби вона охоплює?
— Тема козацтва цікавила мене з дитинства. Я народився в козацькому краї, виріс і живу в Запоріжжі, тому вирішив піти на експеримент. Це моя десята видана книга, але перший історичний роман. У ній лише XVI ст., рівно сто років нашої історії, тобто зародки козацтва як явища. Скільки ще буде книг, не готовий сказати, зараз працюю над третьою частиною.
— Де ви знаходили першоджерела?
— Вивчав архіви, все — на реальному фактажі, який знайшов у свідченнях очевидців і учасників подій. Наскільки це було правдою, не можемо сказати, але людина це бачила на власні очі, а вже наша справа — вірити чи ні. Я все обробив, дав концепцію та загальний сюжет. Там фігурують козацькі лідери Іван Підкова та Семерій Наливайко, польський король Стефан Баторій, московський цар Іван Грозний, княгиня Гальшка Острозька, Султан Сулейман і його дружина, котру пізніше назвуть Роксоланою. Книга характерна тим, що в ній немає головного героя, адже головний герой — феномен українського козацтва, бо світ не спродукував аналогічного явища. Це — явище військової демократії, військова магія запорожців, і збірний образ «книги сили», за якою ганяються «сили зла». Насправді тоді було багато «книг сили» — білих і чорних.
— Ви бачили справжню «книгу сили», тримали її в руках?
— Бачив. Під час наших експедицій у селі на Дніпропетровщині ми зустрілися з хранителем. Але до рук він її не дає, постійно переховує, за останні кілька років п’ять разів «бомбили» його хату, нічого не взяли — шукають книгу, а він ховає. Розповів, що все життя її від КДБ ховав за радянських часів, бо вони дуже цікавилися нею і хотіли забрати. Хранитель 2/3 книги прочитати не може, бо вона написана давньою мовою. А там описані ритуали, замовляння, закляття, що стосуються військової магії, є рецепти страв, польова медицина — як зупиняти кров, як лікувати хвороби, рецептури трав і щоденник іншого хранителя, який її вів. Військова магія — одна з найцікавіших тем. Я описав близько десяти ритуалів військової магії козаків, які знайшов у сторонніх джерелах: польських, французьких, німецьких, турецьких. Були реальні свідки застосування козаками військової магії. В Європі такі люди також були, їх називали чорнокнижниками. Папа Климент VIII також усе своє життя ганявся за козацькою таємницею. Зараз нам це здається казкою чи фантазією, а в XVI ст. це були реальні та звичні речі.

Образ козацтва спотворювали
— То ким же були ті козаки-характерники?
— Сучасною мовою, це люди, наділені надзвичайними здібностями, екстрасенси, хоча дуже не люблю це слово. Люди з певними знаннями, які вміли лікувати руками, зналися на травах, ритуалах військової магії й уміли замовляти зброю. Є описаний ритуал, коли був замовлений цілий підрозділ козацьких мушкетерів — 600 людей не брала куля. Або коли козаки відбили у турків фортецю Азов і там п’ять років сиділи — це знамените Азовське сидіння. Турки хотіли відбити фортецю, але п’ятитисячний турецький корпус відмовився іти в атаку, уявляєте? Сказали, що проти цих шайтанів воювати не будуть, бо на їхніх очах козаки виходили на вал і полами жупанів ловили ядра та кидали їх назад.
— Що ж це було?
— Військова магія. Гіпноз. Знаменита козацька мана. Є ще гарний приклад, коли 1637 року з повного оточення поляками зникло 20-тисячне козацьке військо гетьмана Дмитра Гуні. 20-тисячне військо вийшло — і жодна собака не гавкнула! Вони просто зникли і з’явилися за 10 км. А хапання куль голими руками для козаків —буденна річ. Серед характерників були люди з дуже добре розвиненим окоміром. Політ кулі від мушкета в той час складав до 500 кроків, а убивча сила цієї кулі — 300 кроків. Козаки ставали за 400 кроків і ловили голими руками кулі, які вже не мали вбивчої сили. Це справляло страшенне психологічне враження на ворога.
— Ви згадали, що КДБ раніше ганялося за «книгами сили»…
— За радянських часів пам’ять про козацтво сплановано нищилася, а образ козацтва спотворювали. Адже це — феномен лицарського чернечого ордену, який був тут в Україні фактично філіалом Мальтійського лицарського ордену. Це була незручна тема для імперії, в якій із часом опинилася Україна. Але не можна було вбити генетичну пам’ять народу. Козаків навіть на іконах малювали. Почалося все за Російської імперії, а за радянської — продовжилося. Документи й архіви просто забирали до Москви, і вони ставали для нас недоступними. Те, що залишалося в Україні — малі крихти, все забирали, навіть козацькі артефакти. В Україні зараз немає жодної булави Богдана Хмельницького, всі вони — або в Москві, або в Стокгольмі. Але феномен козацтва, як Фенікс із попелу, постав сто років тому, коли сталася українська революція. Знову з’явилися чуби, козацький одяг, прокинулася чоловіча генетична пам’ять. 130 років спала, а потім раз — і прокинулася.
— Ми звикли, що козаків завжди малюють гарних, чорновусих, та й у пісенній народній творчості вони також здебільшого гарні та чорнобриві. Але ж слов’яни, ніби, русявими були?
— Національний склад був дуже строкатий, особливо на початках. Перші козаки були русини, вихідці з тодішніх Брацлавського, Київського, Руського воєводств. Руським називали воєводство у Великому Князівстві Литовському з центром у Львові. У Московському князівстві жили московити, і вони також були серед козаків.
Був високий домішок литвинів, тобто сучасних білорусів, дуже багато євреїв, але вони мусили перейти в православну віру, це була єдина умова, за якою приймали в козацтво. Були там татари, турки і певний відсоток вихідців із різних європейських країн. Тарас Трясило насправді — кримський татарин Усан, а Максим Кривоніс — шотландець Камерон. Тоді була мода у європейських родин присилати молодших синів на Січ, бо це було єдине місце в Європі, де справді вчили лицарському ремеслу. Воно було багатогранним: і морське, й польове, і медичне, і джигітування, й унікальний мушкетерський стрій — батава. А що знає сучасна людина про козаків? Одразу спадає на думку образ п’яниці в шароварах, котрий пиячить і десь валяється. Так пропаганда попрацювала.

Хочеш воюй, хочеш працюй
— Як був облаштований побут козаків?
— Що таке козак? Це — вільна озброєна людина. Люди гуртувалися і вирушали за здобиччю, полювали на звірину. Тоді була інша екосистема, багатющі землі, які манили людей. Водилися дикі коні, зубри, були багаті степи, великий луг — теперішня Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська області. Рибу можна було ловити руками, осетри і чорна ікра стояли казанами на столах. Але в будь-який час козак міг сам стати здобиччю кочівників, котрі полювали на дужих чоловіків, котрих високо цінували на галерах як рабів. Тому чоловіки мусили бути озброєними і перебувати в стані війні 24 години на добу. Збивалися у ватаги, сотні, потім їх ставали тисячі — й вони мусили виробляти певні правила для своєї військової корпорації. Жили за звичаєвим правом, а не за римським правом, яким ми зараз користуємося. З цього народилося дуже цікаве явище — військова демократія. Козацтво — лицарсько-чернечий орден, члени якого приймали целібат. Якщо козак хотів одружитися, то вже не мав права жити на Січі, а створював свій зимівник і народжував дітей. Але в походах воювати мусів. Історія активного козацтва вкладається в 300 років. За цей період розвинулася унікальна економічна система. Фермерське господарство народилося не в Голандії, а в козацькому середовищі — і це дуже коробило Російську імперію. Коли московити захопили Україну, тут не було кріпаків. Ніхто не знав, що це таке, тут жили вільні люди, була вільна наймана, або не наймана праця. Хочеш воюй, хочеш працюй. Навіть релігія відрізнялася, бо козакам дозволяли зі зброєю заходити в церкву як лицарям. Та й священником стати було за велику честь — черга стояла, щоб потрапити парохом на Січ.
— Козацькі священики змінювалися щороку, як і старшини?
— Атож. Це унікальна військова демократія. Провідників обирали лише на рік. І дуже мало хто залишався живими до кінця свого терміну. Адже вони були смертниками. Відмовлялися, але відмовити не можна було. Товариство довіряло йому булаву, він отримував необмежену владу, але за будь-яке зловживання відповідав головою. Його страчували привселюдно на Раді. Одиницям пощастило втримати владу на другий термін. Таким чином, була прозорість влади, самоочищення товариства та не було зловживань. Це наша українська військова демократія.
— Чи можливо сказати, коли почався занепад козацтва?
— На жаль, Військо Запорозьке низове не могло протистояти такій страшенній машині, як Російська імперія. Козаків задавили кількісно, знищили та поступово вигнали з України, позаяк вони не вписувалися в парадигму імперії, де мали бути раби і пани. Стерти фізично їх не вийшло, тому імперія вдалася до методів спотворення, карикатури, підміни понять. В радянський час це робилося свідомо: над козацтвом познущалися, створюючи смішний і недолугий образ козака. Ці плоди пожинаємо й досі. Захоплюємося вікінгами, самураями, ковбоями, мушкетерами. У кожної нації є свої героїчні епоси, але вони всі «відпочивають» порівняно з тим, що маємо ми! Аналогів феномену козацтва немає у світі, а ми про нього майже нічого не знаємо.
Розмовляла Любов Базів, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...