Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 16, 2019

Українці Канади у 100-річчя народження Т. Шевченка

Автор:

|

Квітень 24, 2014

|

Рубрика:

Українці Канади у 100-річчя народження Т. Шевченка

«Кобзар» Шевченка, виданий у Вінніпезі

Коли щойно зароджувалося громадське життя серед українських поселенців у Канаді, насамперед виникали товариства-читальні «Просвіта», яким давали імена визначних українських поетів, письменників, поетес і письменниць тощо. Перша читальня імені Т. Шевченка була організована 1901 року в Едмонтоні (провінція Альберта). Центром української імміґрації тоді вважався Вінніпеґ (провінція Манітоба), де Товариство імені Т. Шевченка сформувалося 1904-го. Починаючи з того ж року в країні одна по одній почали з’являтися українські газети, на сторінках яких часто друкувалися вірші нашого генія та статті про його життя й поетичну та малярську творчість.

Українські організації, у яких відтворювалися форми суспільного, громадського та церковно-релігійного життя, гідно вшановували пам’ять великого Кобзаря. На його честь у березні 1906 року у Вінніпезі був улаштований концерт. Через кілька років відбувся Шевченківський концерт у Монреалі. На цих концертах можна було почути декламації поетичних творів Шевченка та доповіді про його розмаїту діяльність.
Особливо величаво відзначали українці 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка 1914-го в Едмонтоні, Ванкувері, Вінніпезі й інших містах Канади. Попри заборони царської Росії в Україні й австро-угорського уряду в Галичині, Буковині та Закарпатті, відзначення ювілею Шевченка там таки відбулися.
Не залишилися осторонь і заокеанські українці, зокрема жителі міста Вінніпеґа та провінції Манітоба. Свідома громадськість, передусім молодь, згуртована в співацько-драматичних товариствах «Боян», імені М. Заньковецької й імені І. Котляревського, постановила на своїх зборах скликати представників усіх організацій у Вінніпезі на спільні наради. Вони відбулися 17 січня 1914 року в присутності всіх місцевих світських і церковних організацій, а також української преси. Обрали спільний Шевченківський ювілейний комітет, на плечі якого лягло приготування та влаштування загального свята.
8 лютого комітет оголосив велике віче, де було схвалено заплановану мистецьку програму. Та через кілька днів, на жаль, представники греко-католицьких церковних братств відокремилися від загального комітету й створили власний. Причиною двох ювілейних святкувань уродин Шевченка замість одного в місті Вінніпезі було те, що статут Українського народного дому в цьому місті дозволяв творити управу тільки із представників світського стану. Попри всі труднощі ініціативний комітет продовжував працювати, до нього долучилися чільні члени десяти різних товариств і організацій. Членами екзекутиви стали Семен Ковбель (голова), Максим Пасічняк (секретар) й Іван Неґрич (скарбник).
Шевченківський ювілейний комітет підготував програму концерту, призначив дату його відбуття на 16 травня, надрукував плакати й листівки з відозвою до всіх українців міста й околиць. З огляду на пам’ятний день в історії України – скасування панщини австрійським урядом у Галичині — обрали саме цю дату. Зрештою, сам Тарас Шевченко віддав багато енергії для боротьби за скасування кріпацтва.
Святкування столітнього ювілею великого сина України у Вінніпезі розпочалося в суботу концертом, який відкрив п. Ковбель промовою про значення Шевченка для українських поселенців у Канаді.
У першій частині програми брали участь мішані та чоловічі хори, які виконали «Прометей» Кирила Стеценка, кантату «Оживуть степи озера», фінальну частину з опери Миколи Лисенка «Утоплена». Також можна було послухати солоспіви, скрипкові соло та декламації Шевченкових віршів «Розрита Могила» та «Мені тринадцятий минало».
Після перерви прозвучала доповідь Петра Дем’янчука про життя й діяльність Шевченка, а також декламація уривку з його поеми «Кавказ» у виконанні студента Я. Арсенича. А на завершення концерту змішаний хор виконав гімни «Ще не вмерла Україна» й «Боже щасти» в супроводі фортепіано (М. Честнофа) і під дириґентурою Василя Свистуна. До речі, концерт було влаштовано в місцевому театрі «Квінс», де був повний аншлаг. Та це був тільки початок, переддень більшого свята, що відбувся 17 травня.
Недільний ранок був сонячним, навіть гарячим. Аби вшанувати пам’ять великого Кобзаря, людей перед другою годиною пополудні зібралося нівроку на просторій площі біля публічної школи. Юрба зібралася тисячна. Народ радів, майоріли прапори й прапорці, і гучно лунав славень «Ще не вмерла Україна».
Громада Вінніпеґа й околиць, відчуваючи місце, де починала свою трудову діяльність, організовано шикувалася в ряди. Одні одним пов’язували стрічки та формувалися у святочний похід під знаменами різних організацій і місцевостей. Дефіляда вулицею Боровс до головної вулиці Мейн вирушила о третій годині, і тяглась аж до Бродвейської. Перед вело два козаки на конях. Далі йшла музична група, за якою марширували дівчата в українських строях, а за ними — жіноцтво.
У поході було видно членів товариства «Боян» і Товариства Заньковецької, які співали народних пісень. Далі рухалася сотня членів Українського народного дому, члени товариства «Січ» із Транскони та десятки членів читальні «Просвіти» імені Т. Шевченка з містечка Бруклендса. Далі крокувала громадськість самого Вінніпеґа. Незабутнім у поході був самотній представник товариства «Сокіл», одягнений у галицький сокілський однострій блакитного кольору. Із повагою до канадських вимог державний прапор кленового листя майорів першим у колоні, а за ним — український синьо-жовтий стяг.
Красувалися українські хоругви з гербом України — Левом – і зображенням Січової Богоматері, синьо-жовта хоругва й транспаранти з написами «Хай живе Україна!» У кожного, хто тоді брав участь у цьому величезному поході, билося серце в грудях від радощів, з одною думкою — показати чужинцям свої українські свята, своїх визначних людей і особистостей, до котрих часто проявляється любов і пошана та гордість до усього свого рідного й святого. І не диво, що англійці та національні меншини, уважно придивлялися до дійства, під час якого вони подивляли солідарність семи тисяч українців.
Цей парад був доказом того, що заокеанські українці не забули свого Пророка, свого сина і брата, котрий закликав: «Борітеся, поборете, вам Бог помагає!» Чисельність української демонстрації показала силу, яка наповнювала всіх натхненням і почуттям української свідомості.
Похід повертався тією ж вулицею Бродвей, тоді збочив на вулицю Семкирк і пішов вулицею Синклер до Арліґтон, де після виголошених кількох промов маніфестація закінчилася. Але люди ще довго не розходилися. Із невеликими змінами концерт повторно відбувся в тій самій залі, що й попереднього вечора, де були присутні інші гості. Ювілейному Шевченківському комітету було надіслано дві телеграми, які прочитали під час урочистого недільного концерту. У першій, відісланій 16 травня 1914 року з міста Монреаля, говорилися: «Для невільника російського царату, для поета українського простого народу, для Кобзаря і пророка відродження українського народу, для батька української літератури, для російського солдата і мученика за ідею свободи і братерства, для того, що є гордістю великого народу — у день століття його уродин нехай буде вічна слава! Читальня імені Драгоманова». Другу – отримали з міста Форт-Вільям (провінція Онтаріо) із таким текстом: «Схиляємо свої голови перед духом того, що серед темряви, в якій блукав наш народ, луч світла і правди показав. За Тов. «Січ» у Вест-Форт-Вільям: Брилинський, Задурович».
Ювілейний комітет напередодні відзначення 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка підготував відзнаки —медальйони з портретом Шевченка, щоб учасники свята могли пришпилювати їх на грудях; надрукував 30 тис. наліпок із портретом Шевченка, призначених для кожного українського помешкання, а також замовив канадський і український прапори більших розмірів і кількасот – меншого формату для численних маніфестантів.
Членам комітету вдалося видати друком ювілейну збірку статей про Шевченка та внести петицію до управи міста з проханням дати одній із вулиць столиці провінції Манітоба ім’я Тараса Григоровича, на якій згодом мав бипо стати пам’ятник Кобзареві. На заклик комітету, щоб у ці святочні дні, а головно вечорами, у кожній українській родині було запалено при фронтальних вікнах свічки, і люди дуже позитивно відгукнулися на цю ініціативу. У крамницях у центрі міста забракло свічок, тож багато родин подалося у віддалені дільниці.
Українці міста та фермери з ближчих і дальших колоній прихильно відгукнулися на відозву Комітету: «Недовгий час ділить нас від ювілейного Шевченківського Свята в українськім центрі Канади місті Вінніпеґу. Розуміючи небуденну вагу цього свята в 100-літню річницю найбільшого сина України, ми не можемо остатися позаду всіх українців Соборної України, що гідно і величаво віддаватиме належну почесть пам’яті нашого будителя народу Тараса Шевченка. Не хочемо і не можемо бути байдужими до свого національного обов’язку, щоби потім соромитись нам перед лицем кращих і щиріших синів України та будучих наших поколінь.
Ми забудемо тоді про широкі моря, що ділять нас від наших братів в Україні, і з свідомим умом, дружнім серцем і гордим чолом стрінемо цю урочисту хвилю, яка оце вперше застає нас у нашій новій вітчизні далеко від дорогої нам рідної України. Ми серцем полинемо там, де простягаються широкі степи, на яких незабаром филюватиме буйна пшениця, де поневолені наші брати ждуть хвилі відплати на довголітні кривди та визволення з ярма чужинців, де уноситься дух Шевченка, що кличе невгаваючи: «Вставайте, кайдани порвіте!»

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...