Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Jun. 19, 2018

Українці й хорвати колись були карпами, або як був забутий західний вектор розвитку українства

Автор:

|

Вересень 15, 2016

|

Рубрика:

Українці й хорвати колись були карпами, або як був забутий західний вектор розвитку українства

Карпи

Доволі значущу діяльність розгортає науково-просвітницьке товариство «Просвіта-Світовид» із Івано-Франківська. Свідчення того — форум, присвячений історії спільних предків як сучасних хорватів, котрі живуть на Балканах, так і низки теперішніх галицьких етнічних спільнот. Велика Хорватія — історія українців і хорватів.

Стільське — столиця русинського князівства
«Вивчаючи праці директора інституту західних українських етнічних земель фонду «Україна-Русь» Святослава Семенюка, керівника Верхньодністровської археологічної експедиції Національної академії наук України Ореста Корчинського, натрапили на пласт інформації, що нас дуже зацікавила, — розповідає Олег Полівчак, голова науково-просвітницького товариства «Просвіта-Світовид». — Те, про що дізналися, відкрило перед нами незнані історичні реалії проукраїнських земель, заселених пращурами бойків, лемків, гуцулів, русинів ще в І тис. після Р. Х. Ми дізналися про наших легендарних попередників — князя Самослава, котрий об’єднав народи Центральноєвропейської рівнини, в т. ч. й Верхнього Подністров’я та Карпат, в одну з найбільших держав тодішнього світу — Велику Хорватію. Дослідники того періоду людської минувшини на цих теренах вважають її першою давньоруською державою, а Київська Русь була тільки другою. Після ж смерті князя вона розпалася на Краківське та Стільське (сучасна Львівщина) князівства.
Ми відвідали городище в с. Стільському, де пізнавальну екскурсію для нас провела Іванна Фецієвич, директор місцевого шкільного музею. Завдяки цьому ми змогли оцінити велич колишньої столиці давньої та могутньої держави на галицьких землях, що була не просто містом, а своєрідним мегаполісом VII ст., одним із небагатьох у тодішньому світі.
Ширше про Стільське повідав д-р Корчинський, котрий ще від початку 1980-х досліджує ранньосередньовічні городища у Верхньому Подністров’ї, вважаючи їх рештками колишніх міст, замків і фортець, тобто осередків громадської влади, що відіграли вагому роль у формуванні державних інституцій в Західній Україні в третій чверті І тис. Стільське помітно вирізняється з-поміж інших тотожних пам’яток своєю великою укріпленою площею та рештками потужних оборонних споруд, що збереглися. Довкола ж городища в радіусі 7-8 км виявлено рештки кількох десятків поселень, інженерних споруд, некрополів, дохристиянських і християнських осередків релігії давніх слов’ян. Ці та інші археологічні комплекси були колись єдиним суспільно-політичним організмом площею 200 га.

Як іменувався тоді наш рід
Що ж це був за народ — хорвати? Існує чимало версій щодо походження цієї назви. Її пов’язують із племенами карпатів, чи, у скороченому варіанті, карпів, котрих авторитетний давньоримський науковець Птоломей «розміщує» у своїй «Географії» у районі Карпатських гір. Цікаво, що він називає їх не лише карпами, а й карпатськими оросами чи росами. Це дозволяє припустити, що карпіани чи карпени, як іще називали карпів інші хроністи, були одним із давньоруських племен. На користь цього чітко звістує Велесова книга: «Літ за 1500 до Діра дійшли наші прадіди до гір Карпатських і там оселилися. Тоді йменувався наш рід карпенами».
У цьому свідченні, як писав, зокрема, історик Сергій Лісний (1898-1968), котрий жив у Канаді, найважливіше те, що карпи й руси були одним народом.
Як же «карпи», «карпени» чи «карпати» трансформувалися в «хорватів»? Наші предки називали гори «хорами», звідси й хороми — великі помешкання та хори — підвищення, балкони в українських церквах для співаків. Очевидно, побутували дві назви «карпатських росів» — самі горяни, мабуть, іменували себе «хорватами», тобто жителями «хорів», а сусідні народи сприймали це на слух, як «карпати». А коли хорвати розширили свої володіння з навколокарпатських теренів аж на Балкани й до Італії та на землі Центральної Європи, їх почали називати саме так, як вони себе називали.
Проте версія такого походження назви «хорвати» хоч і має право на життя, та недостатньо обґрунтована. Але в тому, що саме з карпами пов’язана назва «Хорватія», дослідники не сумніваються. Що ж до історичних даних про карпів, то їх більш ніж досить. Надто ж рясніють згадками про них римські хроніки, коли леґіони імперії намагалися підкорити землі на схід та північ од Дунаю. З них довідуємося, що карпи були доволі войовничим племенем, тому з середини III ст. римляни мали неабиякий клопіт із ними. Причому наші пращури не тільки успішно протистояли східній експансії латинської наддержави, а й самі вторгалися в її володіння.

Перемоги рутенів приписали іншим народам
Безумовно, карпи часто виступали проти римлян не самі, а спільно з готами, але то були ситуативні союзи, оскільки нерідко такі спільники билися й між собою. Звісно, карпатські роси не завше перемагали римлян. Упродовж кількох століть поспіль між ними відбулося зі змінним успіхом чимало запеклих боїв. Але достеменно знаємо, що тому римському імператору, котрому вдавалося здобути хоча б найменшу перемогу над карпами, присвоювали почесний титул Carpius (Карпійський), а то й з доважком Maximus (Величний). А що в Римі надавали таким перемогам великого значення, свідчить і серія випущених монет із позначкою victoria Carpica, себто на честь перемоги над карпами.
У боротьбі з Римом лише формувалися початки карпатів-хорватів як слов’янського племінного союзу в Європі. Після гунської навали на континент із середовища карпів виокремився знаменитий князь Отко, котрого латиномовні хроністи йменують Одоакром і котрий правив Римською імперією у 479- 493 рр., подарувавши їй, як пишуть історики, мир і спокій на весь період свого правління. Правда, офіційні історики мають Отка за давньогерманського вождя, хоча вдосталь старовинних писемних раритетів переконують, що він був rex rutenum, тобто цар рутенів — так у Стародавньому Римі називали русів-русинів.
Розпочату ж Отком справу довершив так само хорватський володар Самослав — 623 року він об’єднав навколо карпів усі слов’янські племена й розбив аварів. Саме державу Самослава авторитетний дослідник Костянтин Багрянородний назвав Великою Хорватією. І саме представники цього могутнього союзу, що у VII ст. займав величезну територію Центральної та Східної Європи, колонізували Балкани. На жаль, самого Самослава у версії давньоєвропейської історії чомусь вважають якимось франкським купцем Само.

Забутий західний вектор розвитку українства
«Отже, крім так званого східного вектора розвитку українства, був ще й західний, не менш важливий, а то й більш значущий для нас, — стверджує історик Святослав Семенюк. — Але про нього в нас чомусь «забули». Тим часом археологів вражає дивовижна ідентичність пам’яток матеріальної культури VII-IХ ст. на всьому величезному просторі від Влтави до Дніпра і від Дунаю до середньої течії Вісли. І то недарма. Адже, крім Київської Русі, існували й Наддунайська, Краківська, Угорська, Моравська, Сілезька, Полабська Русі, які Костянтин Багрянородний об’єднав під назвою Велика Хорватія.
Якщо ми цього не усвідомимо й зосередимося лише на одному відгалуженні на сході, то в нас не лише заберуть назву всього етнічного дерева, а й підріжуть його стовбур ледь не до пня. Навіть тепер поділ українців на західних і східних заводить учених і політологів у глухий кут, а в європейців ця «своєрідність» уже сприймається як «ненормальність» і викликає неприховане роздратування. А для XIX ст. такий стан речей був узагалі незрозумілим. Навіть такий досвідчений історик, як Михайло Грушевський, не зміг усвідомити природи цього феномену, відмовитися від стереотипу, що українці є східними слов’янами, а тому пішов найлегшим шляхом і відмовив хорватам у їхній приналежності до давньоруських племен.
Насправді й у часи Грушевського вже було досить фактичного матеріалу, щоб дослідити еволюцію західного вектора розвитку українства й остаточно поставити крапку щодо давньоруського походження хорватських племен, а після відкриття та дослідження празько-корчаківської або празько-зарубинецької культур будь-який інший погляд на цю проблему є не тільки архаїчним, а просто антинауковим.
Нерідко на догоду австрійським і російським шовіністам видавали наших предків то за готів, то за трипільців, то за скіфів. Тому тема спільного походження українців і хорватів залишилася відкритою до наших днів, коли наші народи нарешті позбулися колоніального ярма.
До того ж саме тепер з’явилися нові сфери наукових знань, які дозволяють із математичною точністю вираховувати істину, в т. ч. відновлювати й історичну правду. Мова передусім про генетику, завдяки якій можна виявляти родичів між людьми й етносами. Впродовж 2007-2008 рр. учені Харківської криміналістичної лабораторії дослідили геном чи не всіх слов’янських народностей і з’ясували, що найдужче збігаються генетичні коди українців і хорватів. Отже, наші народи найближчі один до одного, фізично й ментально споріднені. І, мабуть, не лише тому, що походять з однієї й тієї самої землі, а й через те, що мали тривалий період спільної історії.

Василь Мороз, «Галичина»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...