Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Mar. 20, 2019

Український леґіон Хорватії: забута сторінка героїзму

Автор:

|

Лютий 27, 2019

|

Рубрика:

Український леґіон Хорватії: забута сторінка героїзму

У лавах армії незалежної Хорватії в Другу світову війну був створений Леґіон українських добровольців. Сформований Організацією українських націоналістів (ОУН) підрозділ налічував до 1,5 тис. солдат. Багато його бійців були нагороджені за мужність, сотні загинули в боях. Та про них зараз мало відомо не лише широким масам українців, а й навіть більшості націоналістів.

Передумови
На початку 1920-х рр. на Балкани еміґрували тисячі кубанських козаків та інших українців, переважно з центральних і східних земель України. Зокрема, тут утворилася велика громада українських студентів. Прибувши до щойно утвореного Королівства сербів, хорватів і словенців, вони оселялися переважно у Сербії. Однак уже незабаром стало зрозуміло, що серби найменше з-поміж усіх південнослов’янських народів прихильні до національно-визвольних прагнень українців. Зважаючи на це, центр організованого українського життя перемістився до Хорватії та Словенії.
У період між двома світовими війнами налагодилися тісні зв’язки між ОУН і хорватським націоналістичним рухом усташів. Особисто приятелювали Андрій Мельник та Анте Павелич. Також українець Петро Мілюта був близьким товаришем головнокомандувача хорватської армії Славка Кватерника. У Першій світовій війні Мілюта служив у Генеральному штабі Української галицької армії, а пізніше в югославській армії, де й познайомився з Кватерником. Після створення усташами своїх військових підрозділів, Мілюта покинув армію Югославії та приєднався до хорватських націоналістів.
Існує версія, що українські націоналісти в 1930-х рр. тренувались разом із усташами у військових таборах фашистської Італії. Один із лідерів «українських партизанів» Михайло Колодзинський, був також викладачем військової справи у таборі в Сан-Деметріо (Італія), де, зокрема, тренувався Владо Черноземський — майбутній вбивця югославського короля Александра Караґеорґійовича.
У березні 1939 року українська громада поповнилася біженцями з держави закарпатських українців Карпатської України. Водночас посилюється тиск офіційних югославських чинників на організований український рух. У квітні-травні 1940-го, на вимогу радянського уряду югославська влада заарештувала велику групу керівників українських організацій. В очах югославського уряду кожен українець виглядав німецьким шпигуном, а серед українців, своєю чергою, поширювалися радикально антисербські настрої. В Хорватії таємно зароджується Українська фашистська партія.
6 квітня 1941 року на хорватську землю ступили німецькі й італійські військові частини, а з ними і підрозділи усташів (хорватських націоналістів), сформовані в Італії. На території Хорватії, Боснії та Герцеговини була проголошена Незалежна Держава Хорватія (НДХ) на чолі з Анте Павеличем. 10 квітня, у день вступу хорватських і союзницьких військ до Загребу, голова ОУН в Югославії Василь Войтанівський привітав від імені українців по радіо державну незалежність Хорватії.
З числа активістів студентських організацій, «Просвіти» та ОУН було створене українське представництво у НДХ, яке очолив Василь Войтанівський. Користуючись прихильним ставленням Павелича, представництво розгорнуло широку діяльність з організації суспільно-політичного та культурно-освітнього життя балканських українців. 1941-го в Загребі був сформований Студентський військовий відділ ім. Головінського на чолі з Антоном Іванюком.

Початок леґіону
Улітку 1941 року український священик Василь Стрільчик звернувся з листом до Едмунда Гляйзе фон Горстенау, командувача Вермахту в Хорватії, з проханням сформувати з української молоді національний леґіон, аби потім відправити його на Східний фронт проти СРСР.
Незабаром українська громада звернулися з проханням про підтримку до Славка Кватерника, головнокомандувача Збройних сил НДХ. Той дав своє добро на створення підрозділу, який назвали Українським леґіоном. 2 липня 1941-го Август Марич, начальник штабу хорватського війська, видає указ про створення підрозділу.
За неповний місяць зголосилися 1,2 тис. добровольців-українців, однак із них відібрали лише 505 найкращих — не брали старших за 40 років. Підготовкою займалися переважно колишні офіцери армії УНР, котрі еміґрували до Італії та Хорватії.
Навесні 1942-го леґіон отримав свою офіційну назву: 1-а рота українських леґіонерів. Його вояки носили хорватську військову форму, базовану на німецьких взірцях, мали синьо-жовті пов’язки та нарукавні нашивки у формі білого щита з чорним тризубом.
Передбачалося, що Леґіон відправлять на Східний фронт, на територію України для участі у боях проти Червоної армії. Однак мріям націоналістів не було суджено здійснитися. Через проголошення 30 червня 1941-го у Львові Акту відновлення Української держави, німецька влада заборонила відправляти українських добровольців до Україну, й леґіон потрапив до Боснії боротися з комуністичними партизанами Тіто.
Тоді Андрій Мельник звернувся з листом: «Сьогодні, коли рішається доля України на довгі роки, на кожному місці, де лиш не жили б українці, ми зобов’язані усюди доложити свою цеголку до Великої Спільної Справи. Тим більшої ваги набирає Ваша посвята, коли Ви свою жертву крови для Батьківщини готові зложити на чужині. Я знаю, що серця Ваші линуть на Україну. Боротьба, однак наша ще не скінчена, ворог ще не знищений. Будьте видержливі та терпеливі. Прийде слушний час і для Вас. Перед нами — великий ще змаг, тож кожний український патріот матиме нагоду сплатити довг супроти Батьківщини на Рідній Землі».
30 листопада Український леґіон у с. Пискавиця біля Бані Луки (зараз — Боснія та Герцеговина) присягнув на вірність Україні. Загальна його чисельність в найкращі часи становила до 1,5 тис. бійців.
З весни 1942 року леґіоном командував Дмитро Луценко, колишній сотник Дієвої армії УНР, котрого хорватське командування нагородили двома медалями за відвагу. Та навесні 1943-го Луценко гине у бою й леґіон очолює підполковник Володимир Паньків.
Добровольці проявили хоробрість і високий бойовий дух у боях із комуністичними партизанами. За хоробрість у боях Анте Павелич нагородив багатьох леґіонерів Малою срібною медаллю і Бронзовою медаллю.
На жаль, частина українців потрапила під вплив комуністичної пропаганди тітовських партизан. Керівництво однієї зі сотень леґіону вело з ними перемовини, які згодом викрила хорватська контррозвідка. Всю сотню, 150 бійців, заарештували.
Навесні 1943 року леґіон вступив у бій під Біхачем проти сербських партизанів. Але сили останніх виявилися значними: до кінця року, після безупинних кровопролитних боїв у леґіоні залишалося лише 50 бійців.

Кінець леґіону
На допомогу рекрутували нових українських добровольців, однак четники (сербські націоналісти) не дали змоги великій кількості української молоді дістатися до рекрутерів.
Навесні 1945 року, коли сербська партизанська комуністична армія майже повністю захопила Хорватію, леґіон разом із іншими хорватськими військами відступив до австрійського кордону. На кордоні зі Словенією українців перехопили партизани Йосипа Броза Тіто і розстріляли. Тих, хто вижили, югославський суд засудив як «українських фашистів». Дмитро Луценко, імовірно, загинув у бою навесні 1943-го. Володимира Паньківа заарештували комуністи і 14 жовтня 1947-го він наклав на себе руки.
Василь Войтанівський, ініціатор та організатор українського товариства «Просвіта» у Загребі і багатолітній його голова, публікував статті в хорватській пресі про українців, українсько-хорватські зв’язки, огляди української преси про Хорватію, український національно-визвольний рух. Перекладав із української на хорватську Богдана Лепкого та Пантелеймона Куліша. Очолював екзекутиву ОУН у Хорватії. У травні 1940 року югославська поліція заарештувала його за політичну діяльність та ув’язнила. Був звільнений після здобуття незалежності Хорватії. 1945 року його заарештували комуністичні партизани. 29 червня 1945-го Василя Войтанівського, його сина Володимира та дружина розстріляли.

Кирило Бабенцов, «Вголос»

About Author

Meest-Online

Loading...