Новини для українців всього свту

Saturday, Dec. 7, 2019

У серпні-вересні 1965-го заарештовані

Автор:

|

Вересень 03, 2015

|

Рубрика:

У серпні-вересні 1965-го заарештовані
Валентин Мороз

Валентин Мороз

Як у 1950-х, так і в 1960-х рр., відбувалися великі заворушення проти свавілля комуністичної системи в СРСР. Совєтська національна політика була спрямована на русифікацію українського населення та масове нищення українського народу, заборону вільної літературно-мистецької творчості, позбавлення всіх основних прав, зокрема — суверенітету України. В усі роки сталінського терору, хрущовської відлиги, а потім і застою Брежнєва, у середовищі української інтелігенції активізувався рух опору, метою якого було виведення України зі складу СРСР. Але після смерті «вождя народів» Сталіна й усунення Хрущова від керівництва КДБ провів ряд арештів українців, сповнених бажанням відокремитись від московського імперіалізму.
Наприкінці серпневих і на початку вересневих днів 1965 року відбулися масові арешти тисячі осіб — письменників, поетів, науковців і мистців. Українська інтелігенція вимагала від московського уряду не послаблення обмеження політичних, економічних, культурних, соціальних і громадських прав, а їхнє повернення союзним республікам.
Здавалося, що літературне відродження та відродження політичної думки у багатьох осіб близьке до здійснення. Та не так сталося, як гадалося. Настала ще одна хвиля арештів і погром українських інтелектуалів.
Одного серпневого дня, близько сьомої години ранку в Івано-Франківську у двері помешкання Опанаса Заливахи загримали кадебісти. На порозі стояв Іван Світличний. Посмішки на обличчях людоловів були радісними, бо водночас спіймали обидвох: Світличного — за критику русофільства, й Заливаху — за антирадянську пропаганду. Після восьми місяців ув’язнення, Світличний вийшов на волю, а Заливаху запроторили на п’ять років у табори суворого режиму.
Опанас Заливаха після закінчення художньої школи, Ленінградського інституту живопису, скульптури, архітектури ім. Іллі Репіна 1960-го став відомим художником. Із сибірської Тюмені, де він працював у художньому фонді, у грудні 1961-го Заливаха переїхав жити до Івано-Франківська. Тут він знайшов, за словами Євгена Сверстюка, «підбите крило української землі». Через рік Заливаха ближче познайомився з групою київських художників, письменників, поетів і критиків. Спільно з Аллою Горською, Людмилою Семикіною та Людмилою Зубченко, Опанас працював над композицією триптиха «Борітеся-поборете», призначеного для Київського університету з нагоди сотих роковин від дня народження Шевченка. В ніч на 9 березня 1964 року вітраж за наказом секретаря Київського обкому КПУ було по-варварськи знищено.
Наприкінці серпня 1965-го в дорозі з м. Косова, заарештували Ярослава Геврича. Він навчався на стоматологічному факультеті Київського медичного університету, де встиг закінчити чотири курси. Ще студентом він став одним із організаторів капели бандуристів у Київському медінституті й активним її учасником. Ще одного галичанина, Івана Геля, заарештували 24 серпня. Зі 1960-го він навчався на вечірньому відділі історичного факультету Львівського університету.
Ігоря Герету 27 серпня під час службового відрядження заарештували в Одесі. Закінчивши Чернівецький університет, він працював старшим науковцем при Тернопільському краєзнавчому музею. Його статті про діячів культури і науки з Тернопільщини виходили на сторінках обласної та республіканської преси, зокрема в газеті «Комсомольське плем’я» (Вінниця).
Брати Михайло і Богдан Горині були одночасно заарештовані 26 серпня. Вони навчалися на філологічному факультеті Львівського університету. Молодший Горинь став науковим працівником Львівського музею образотворчого мистецтва, а Михайло отримав роботу вчителя української мови, літератури, логіки та психології, а пізніше працював інспектором шкіл у Стрільківському районі. Обидвох слід вважати авторами статей, опублікованих на шпальтах різних газет і журналів. Брати виступали з доповідями на конференціях, мистецтвознавчих і педагогічних читаннях. Богданові пощастило записати спогади живих свідків української культури й історії кінця ХІХ і початку ХХ ст. — Дениса Лукіяновича, Михайла Рудницького, Григорія Смольського, Ярослави Музики, Івана Севери й інших. На жаль, більшість тих записів пропали під час арешту. На щастя, кілька збереглося, в т. ч., розмова із сучасником Івана Франка Михайлом Яцковим і одна з кількох розмов із Лукіяновичем.
Наприкінці серпня заарештували ще одного наукового співробітника Інституту геофізики Академії наук УРСР — Миколу Гриня. Мирославу Зваричевську, працівницю факультету Львівського університету, заарештували 24 серпня. Євгенію Кузнецову — 25 серпня. До війни вона працювала в Москві, а з 1962-го — в Києві в Інституті комунальної гігієни та лаборанткою на одній із кафедр хімічного факультету Київського університету.
Із Донеччини походив Олександр Мартиненко, котрий після закінчення Львівського політехнічного інституту 1962-го, працював старшим інженером в Києві. Його заарештували 28 серпня.
Наприкінці серпня було заарештовано Михайла Озерного, Дмитра Іващенка та Мефодія Чубатого. Озерний здобув педагогічну освіту, й опісля вчителював у різних школах на Тернопільщині. До арешту влаштувався на роботу в Ріпнянську середню школу Івано-Франківської області, де викладав українську, німецьку мови та літературу. Був одружений і мав двоє малих дітей. Іващенко, кадровий військовий Червоної армії, викладав українську літературу у Луцькому педагогічному інституті. Чубатий закінчив музичне училище в Тернополі, але влаштуватися на роботу за фахом 27-річному чоловікові перешкодив арешт. 25 серпня у Львові заарештували Ярославу Менкуш.
Страшна машина терору в руках партійно-державного апарату, що так сильно душила український народ, не оминула й багатьох інших «шістдесятників». Жертвою московської тиранії того ж 1965 року став Валентин Мороз. Захистити себе перед неосталінською політикою, що заганяла «невдоволених» у тюрми, табори та психлікарні, йому не вдалося. 1 вересня він був заарештований за поширення «Самвидаву». Свої студії Валентин почав на історичному факультеті Львівського університету. З 1958 року вчителював у сільських школах, згодом перейшов викладати курс новітньої історії до Луцького педагогічного інституту, але через тиск КДБ мусів перейти до Івано-Франківського педагогічного інституту. Свідомий і вірний син Української автокефальної православної церкви, вірний обом прапорам України — синьо-жовтому і червоно-чорному, що їх малим хлопцем побачив у рідному селі Холонові, Мороз гордо крокував слідами великої доньки Волині, Лесі Українки. Як публіцист і доповідач, ще в червні 1965 року мав честь виступати з доповідями під час наукової конференції Івано-Франківського педінституту. У перші травневі дні 1979 року, вже на вільній американській землі, Мороз заявив: «Я виріс на традиціях ОУН та УПА».
Михайла Масютка було заарештовано 4 вересня у Феодосії, де він проживав із матір’ю. Пережити Голодомор 1932-1933 рр. було йому важко, але вже через рік юнак поступив до Запорізького педагогічного інституту на історично-філологічний факультет. На першому році навчання, на підставі наклепницького доносу, його виключили з інституту та 1937 року заарештували. Відбував п’ятирічне покарання на Колимі. Мобілізованим перебував на фронті, а з 1945-го працював педагогом — спершу в Криму, а потім у Дрогобичі. За написання реферату «Норми комуністичної моралі», який було визнано «неідеологічним», Масютка позбавили навчання в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова у Львові. Тут він влаштувався на роботу у музей Івана Франка. Під час «хрущовської відлиги» писав статті для газети «Літературна Україна», журналу «Дніпро» й інших періодичних видань. Перед ув’язненням мав на утриманні стареньку матір у Феодосії, де викладав малювання та креслення в школі та технікумі, а також оформляв книжки для львівського видавництва «Каменяр».
Проявам свавілля і безправ’я КДБ не було кінця. Так, наприклад, сталося зі Святославом Караванським. Його заарештували в липні 1944-го і засудили на 25 років ув’язнення. Після 16 років важкої роботи в таборах Півночі, де будував залізниці, рубав ліс, шив одяг, йому зменшили термін до 12,5 років, а 1960-го звільнили. Пробувши на волі всього п’ять років, 4 вересня у Караванського провели обшук, під час якого нічого недозволеного не виявили. А 13 листопада його знову заарештували в Одесі.
Ера Хрущова скінчилася. У Москві знову було створене «колективне керівництво» — Брежнєв, Косиґін, Подгорний і Суслов. Їхнє завдання було — знищувати ворогів комуністичної ідеології в усіх союзних республіках і знову централізувати все життя громадян.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply